10 грудня 2021 року Чернігів Справа № 620/15238/21
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка призвела до не нарахування та невиплати позивачу з 03.05.2021 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої ст. 37 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'';
- зобов'язати відповідача провести з 03.05.2021 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої ст. 37 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'' в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої Законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в с. Ліски, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, вона має право на щомісячне отримання грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік, з врахуванням розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого Законом №1774-VІІІ.
Суд ухвалою від 12.11.2021 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому проваджені) та встановив відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.
Представник відповідача у встановлений судом строк подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначив, що Законом України «Про державний бюджет» на 2021 рік бюджетні призначення на виплату щомісячної грошової допомоги не передбачені. Крім того вказав, що позивач із заявою встановленої форми не звертався.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в с. Старик Чернігівської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області із заявою, в якій просив провести нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом від 27.10.2021 №08/6882 відповідач відмовив у такій виплаті, посилаючись на виключення Законом України від 28.12.2014 №76 статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.19).
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Вимогами частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Як вбачається із статті 1 вказаного Закону, він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах:
пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
комплексного розв'язання завдань охорони здоров'я, соціальної політики і використання забруднених територій на основі державних цільових програм з цих питань та урахування інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки та охорони навколишнього середовища;
соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
використання економічних методів поліпшення життя шляхом проведення політики пільгового оподаткування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та їх об'єднань;
здійснення заходів щодо професійної переорієнтації та підвищення кваліфікації постраждалого населення;
забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми соціального захисту постраждалого населення, а також співробітництва і проведення консультацій між державними органами і постраждалими (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з соціального захисту на місцевому та державному рівнях;
міжнародного співробітництва в галузях охорони здоров'я, соціального захисту, охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з цих питань.
Відповідно до статті 37 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції закону від 09.07.2007) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.
Текст статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» змінено відповідно до Закону №107-VI від 28.12.2007. Так, зазначена стаття визначає, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється.
Водночас, зміну статті 37 зазначеного закону Законом №107-VI від 28.12.2007 визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008.
Отже, застосуванню до спірних правовідносин підлягає редакція статті 37 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції закону від 09.07.2007).
Пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з подальшими змінами, затверджено перелік населених пунктів, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20.09.2005 №936, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних і Київської міської держадміністрацій, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад, Фонд соціального захисту інвалідів. Виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі-уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи.
На підставі Закону України від 31.07.2014 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набув чинності 03.08.2014, «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» були доповнені п.6-7, за яким було встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статей 5, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Підпунктом 7 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VІІІ, який набрав чинності з 01.01.2015, статтю 31, 37, 39 та 45 виключено.
Однак, згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, рішенням Конституційного Суду України з 17.07.2018 відновлено дію статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто остання з 17.07.2018 є чинною.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).
Така правова позиція відповідає позиції Конституційного Суду України, що викладена у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
В даному випадку суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності бездіяльності відповідача, яка призвела до не нарахування та невиплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки рішенням Конституційного Суду України з 17.07.2018 відновлено дію статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто остання є чинною та підлягає виконанню органами державної влади.
Водночас, відповідач є органом державної влади, який є представником держави та відповідає перед людиною за державну діяльність у сфері соціального захисту, у зв'язку з чим суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність протиправності в його бездіяльності щодо нарахування та виплати з 03.05.2021 щомісячної грошової допомоги, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на нарахування та виплату з 03.05.2021 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від мінімальної заробітної плати встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 не визначено порядок його виконання щодо застосування статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак це не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості його виконання. Підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VІІІ, яким виключено статтю 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано неконституційним, він не підлягає застосуванню як такий, що втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про його неконституційність.
Так, пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас, Кабінетом Міністрів України не визначено порядок та розмір виплати компенсації, передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зазначений порядок та розмір визначено у статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У вказаній статті також визначені особи, що мають право на компенсацію, розмір компенсації, суб'єкти владних повноважень, якими зазначена компенсація виплачується, та строки її виплати.
Щодо розміру вищевказаної грошової допомоги, суд зазначає таке.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VІІІ).
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Таким чином за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом №1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Вищевикладене повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.12.2019 у зразковій справі №240/4946/18.
Таким чином позивач має право на щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону №796-ХІІ, у розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, як установлено у зразковій справі №240/4946/18 (провадження №11-134заі19).
Суд з урахуванням правових висновків, висловлених Верховним Судом в постанові від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4946/18 (адміністративне провадження Пз/9901/56/18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у цій справі (провадження №11-134заі19) дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
З огляду на висновки Європейського суду з прав людини під терміном «закон» [...] слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності» (рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява №18139/91, рішення від 23.06.1995, п.37). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону. Так, ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява №26449/95, п.54, від 09.11.1999). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для зацікавлених осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], заява №33202/96, п.109, ECHR 2000-I).
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За такого правового регулювання та за відсутності постанови Кабінету Міністрів України про порядок та розмір виплати компенсації (допомоги), передбаченої ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до спірних правовідносин у даній адміністративній справі застосуванню підлягають безпосередньо норми статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись основними засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої Законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Так, право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Також, за змістом ч.9 ст.139 КАСУ, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем та адвокатом Кравченко Володимиром Володимировичем укладено договір про надання правової допомоги від 19.10.2021 №б/н. Також, позивачем надано Акт-розрахунок суми судових витрат до договору у розмірі 3 200,00 грн.
За змістом ч.3 ст.30 Закону України від 05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховується, серед іншого, складність справи, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).
А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» ( заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17.
Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
На думку суду справа не є складною з урахуванням її фактичних обставин, предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів. Так, згідно опису наданих послуг у розмірі 3200,00 грн представник позивача включає в загальну вартість послуг забезпечення представництва інтересів в суді, але ухвалою суду у справі встановлено, що вказана справа є незначної складності, а тому підлягає розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін. Також, одним з пунктів опису наданих послуг є виготовлення правової позиції, що є безпідставним, оскільки в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020, ухваленій у зразкові справі №240/4937/18 враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що в частині не співмірності розміру витрат на правничу допомогу, обґрунтованим і пропорційним до предмету спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 1000,00 грн, яку належить стягнути з відповідача.
Згідно ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області, яка призвела до не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 03.05.2021 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області провести ОСОБА_1 з 03.05.2021 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої Законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн (тисяча гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області (вул. проспект Миру, 116-А, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 03196179).
Повний текст рішення суду складено 10.12.2021.
Суддя Л.О. Житняк