Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
08 грудня 2021 р. справа № 520/21843/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної державної адміністрації про стягнення коштів, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про стягнення з Полтавської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022591) середнього заробітку за період з 19.05.2021 по 29.10.2021 у розмірі 68.924,4 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять чотири гривні) 40 коп.
Аргументуючи цю вимогу зазначив, що після негайного допуску до роботи за рішенням суду має право на оплату праці за період з 19.05.2021 по 29.10.2021.
Відповідач, Полтавська обласна державна адміністрація (далі за текстом - владний суб'єкт, Облдержадміністрація), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що рішення суду про поновлення на посаді заявника не виконано з поважних причин, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також, посилався на порушення заявником строку звернення до суду.
Суд, вивчивши доводи позову та відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник у період 10.08.2018-15.12.2020 проходив публічну службу в Полтавській обласній державній адміністрації на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Полтавської обласної державної адміністрації на час тимчасової відсутності основного працівника ОСОБА_2 , котра знаходилась у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Рішенням суду у справі №520/146/21 установлені обставини того, що відповідно до наказу керівника апарату облдержадміністрації від 31.05.2019 №259-к ОСОБА_1 було увільнено від роботи з 03.06.2019 року строком на 18 місяців у зв'язку з призовом на строкову військову службу зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження строкової військової служби. Строк військової служби терміном 18 місяців закінчився 03 грудня 2020 року. Під час призову громадян на строкову військову службу навесні 2019 року ОСОБА_1 було призвано на військову службу за призовом осіб офіцерського складу. ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 м. Первомайськ Миколаївської області. З 16.09.2020 набув чинності контракт про проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, укладений строком на 5 років. Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 29.09.2020 № 646 ОСОБА_1 було призначено на посаду офіцера юридичної служби Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба та з 24.10.2020 зараховано до списків особового складу університету, що підтверджується витягом з наказу військового комісара Полтавського об'єднаного міського військового комісаріату (по строковій частині) від 31.05.2019 № 103 та витягом з наказу начальника Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 26.10.2020 № 245."
Наказом Полтавської обласної державної адміністрації від 11.12.2020р. №633-к заявника було звільнено з посади головного спеціаліста юридичного відділу апарату Полтавської обласної державної адміністрації відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України та ст. 83 Закону України “Про державну службу” з 15.12.2020р.
Даний наказ був оскаржений заявником у межах справи №520/146/21.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2021р. по справі № 520/146/21 в задоволенні адміністративного позову заявника було відмовлено.
Однак, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021р. по справі № 520/146/21 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року по справі № 520/146/21 скасовано. Прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Полтавської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Полтавської обласної державної адміністрації “Про звільнення ОСОБА_1 ” від 11.12.2020 № 633-к. Поновлено ОСОБА_1 (РНОКПП з ДРФОПП НОМЕР_2 ) на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Полтавської обласної державної адміністрації. Стягнуто з Полтавської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022591) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.12.2020 по 18.05.2021 у розмірі 62273 (шістдесят дві тисячі двісті сімдесят три) грн. 80 коп.
Учасниками справи у порядку ч.1 ст.78 КАС України фактично визнані обставини невиконання рішення суду у справі №520/146/21, а відтак, ці обставини додатковому доказуванню не підлягають.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу оплати періоду часу з 19.05.2021 по 29.10.2021 у розмірі 68.924 грн. 40 коп., заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Суд відзначає, що відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правовідносини з приводу проходження публічної цивільної служби унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про державну службу».
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах державної виконавчої влади.
У межах даної справи має місце випадок, коли державного службовця чоловічої статі було призвано на строкову військову службу.
За відсутності іншого застереження у нормах Закону України "Про державну службу" та з огляду на приписи ст.65 Конституції України з приводу правової природи обов'язку громадянина України на захист Батьківщини на спірні правовідносини слід поширити дію ст.119 Кодексу законів про працю на норм Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
За своєю суттю приписи наведеної норми закону є спеціальною нормою права і прямо передбачають виплату громадянину саме середнього заробітку.
Згідно з ч.2 ст.39 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
За своєю суттю приписи наведеної норми закону є спеціальною нормою права і бланкетно передбачають виплату громадянину саме середнього заробітку.
З огляду на приписи ч.2 ст.14, ч.1 ст.370, п.2 ч.1 ст.371, п.2 ч.1 ст.371 КАС України у даному конкретному випадку факт невиконання рішення суду та причини невиконання рішення суду не мають жодного юридичного значення, позаяк замість ст.235 КЗпП України та ст.236 КЗпП України підлягають застосуванню саме ч.3 ст.119 КЗпП України та ч.2 ст.39 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у силу яких працівнику, котрий призваний на військову службу під час тривання періоду мобілізації завжди підлягає виплаті саме середній заробіток.
У силу правових висновків постанов Верховного Суду від 22.10.2019 по справі №812/204/18, від 19.11.2019 по справі № 812/452/17, від 05.02.2020 по справі № 808/369/17, від 16.04.2020 по справі № 821/925/17 та від 28.04.2020 по справі № 360/307/19 (що враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України) станом на спірний період часу в Україні тривав особливий період за визначенням абз.11 ст.1 Закону України від 06.12.1991р. №1932-XII "Про оборону України" як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У силу ч.4 ст.78 КАС України у межах даного спору не підлягають додаткову доказуванню обставини укладення заявником контрактів про проходження військової служби під час кризової ситуації і поширення на заявника гарантії, встановлених ч.2 ст.39 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та ч.3 ст.119 КЗпП України, щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку, позаяк ці обставини установлені рішенням суду у справі №520/146/21.
Цим же рішенням суду установлені обставини розміру суми середньоденного заробітку заявника у 604,60 грн.
Згідно з ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд у постанові від 16.04.2020р. по справі № 821/925/17 зазначає, що у випадках стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу суд має визначити період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення постанови суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства. В свою чергу, у разі невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач набуває право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
За приписами ст.236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно з правовою позицією постанови Верховного Суду від 12.06.2019р. №826/18436/16 причини невиконання рішення суду про поновлення працівника на роботі не мають жодного юридичного значення у контексті приписів ст.236 КЗпП України. Так "23. Як вбачається з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. 24. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі. 25. Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. 26. Суд звертає увагу на те, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді. 27. Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно."
Однак, суд повторює, що у даному конкретному випадку належить віддати перевагу у застосування не приписам ст.235 КЗпП України і ст.236 КЗпП України, а положенням ч.2 ст.39 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та ч.3 ст.119 КЗпП України як спеціальним нормам права, котрі передбачають виплату саме середнього заробітку на особливих підставах - виконання громадянином України військового обов'язку із захисту Батьківщини в особливий період.
На вимогу про стягнення середнього заробітку не поширюються положення про сплату судового збору та положення про наслідки збігу строку давності (строку на звернення до суду).
Таким чином, враховуючи встановлену в рамках справи №520/146/21 суму середньоденного заробітку заявника у розмірі 604,60 грн., а також зважаючи на кількість робочих днів протягом заявленого заявником періоду - з 19.05.2021 по 29.10.2021 - 114 днів (з урахуванням розрахунку норми тривалості робочого часу на 2021 рік відповідно до листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.08.2020 № 3501-06/219) сума середнього заробітку заявника за період з 19.05.2021 по 29.10.2021 на підставі ч.2 ст.39 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та ч.3 ст.119 КЗпП України складає 68.924,40 грн. (114 х 604,60 грн.), звідки під час виплати слід утримати обов'язкові податків, платежі та збори.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України при оплаті середнього заробітку заявника за період 19.05.2021-29.10.2021.
Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі проходження публічної служби знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення позову.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі юридичні механізми з'ясування об'єктивної істини.
Суд не знаходить підстав для врахування перелічених у процесуальних документах відповідача правових висновків постанов Верховного Суду, позаяк спір склався насправді з приводу застосування положень ч.2 ст.39 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та ч.3 ст.119 КЗпП України.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити.
Стягнути з Полтавської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022591, адреса: 36014, м. Полтава, вул. Соборності, буд. 45) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за період з 19.05.2021 року по 29.10.2021 року у розмірі 68924 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять чотири гривні) грн. 40 коп., з відрахуванням обов'язкових податків, платежів та зборів.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя О.В. Старосєльцева