Справа № 991/8034/21
Провадження 1-кс/991/8151/21
10 грудня 2021 року Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 дослідив скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та
1.До Вищого антикорупційного суду 26 листопада 2021 року надійшла скарга ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБ України), що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
2.Скарга обґрунтована тим, що 18 листопада 2021 року ОСОБА_2 направив до САП заяву за № VYH-20211118-01-02 про вчинення кримінального правопорушення стосовно коштів із використанням кореспондентських рахунків, відкритих в «Mienl Bank Aktiengeselschaft», головою Національного банку України ОСОБА_3 , заступником Голови Національного банку України ОСОБА_4 директорами-розпорядниками ФГВФО, міністром внутрішніх справ України ОСОБА_5 , начальником ГСУ МВС України та ГСУ НП України, головою Державної служби фінансового моніторингу України та іншими службовими особами цих державних і правоохоронних органів, якими, внаслідок зловживання владою або службовим становищем всупереч інтересам служби, завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам юридичних осіб - вкладників та кредиторів банку, сприяли легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. На думку заявника, в його повідомленні вказані діяння, які містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 364, 3641, 3652 КК України.
3.Згідно з протоколом автоматичного визначення слідчого судді від 26 листопада 2021 року справа передана на розгляд слідчому судді ОСОБА_1 .
4.Дослідивши обставини, що викладені в скарзі та доданих до неї матеріалах слідчий суддя прийшов до таких висновків.
4.1.Статтею 7 КПК України серед основних засад кримінального провадження передбачено забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Її зміст розкривається у статті 24 цього ж Кодексу, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відтак, у ній встановлено спосіб реалізації відповідного права. Він врегульований, зокрема, Главою 26 Кримінального процесуального кодексу України.
4.2.Заявник та потерпілий можуть оскаржити до слідчого судді бездіяльність слідчого та прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення (пункт 1 частини 1 статті 303 КПК України).
4.3.Аксіомою є те, що правові норми завжди мають мету, для досягнення якої власне і створюються. Норми права мають застосовуватися, у тому числі і тлумачитися, із врахуванням такої мети, тобто із врахуванням того результату, який за задумом законодавця повинен досягатися внаслідок реалізації такої норми.
4.4.Про правильність такого підходу зазначає і Велика Палата Верховного Суду, яка наголосила на тому, що надання переваги словесно-граматичному (буквальному) трактуванню норм законодавства без одночасного цільового (телеологічного) їх тлумачення не дозволить встановити зміст, а також мету та практичне значення існування тієї чи іншої норми у законодавстві. Це може призвести до значних та невиправданих ускладнень у правозастосовній практиці (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к).
4.5.Метою наведеної вище норми є забезпечення судом початку досудового розслідування за кожною подією ймовірного вчинення злочину, про яку особа (потерпілий чи заявник) повідомила уповноваженого суб'єкта, але останній допустив бездіяльність щодо початку досудового розслідування за цими обставинами. Зазначена мета є досягнутою, зокрема, в разі постановлення за скаргою особи ухвали про зобов'язання уповноваженого суб'єкта внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за заявою особи. При цьому реалізація положень цієї норми забезпечує досягнення завдань кримінального провадження.
4.6.КПК України не передбачено багаторазове (повторне) внесення до ЄРДР відомостей про одне й те ж саме кримінальне правопорушення у зв'язку чим в разі самостійного припинення уповноваженою особою бездіяльності, яка оскаржується, провадження за скаргою підлягає закриттю (абзац 2 частини 2 статті 305 КПК України).
4.7.Поза межами правового регулювання Глави 26 Кримінального процесуального кодексу України знаходиться інститут реагування на можливі зловживання процесуальними правами учасниками кримінального провадження.
4.8.У таких випадках КПК України рекомендує застосовувати загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу. До них належить, зокрема, засада доступу до правосуддя, яка полягає в тому, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Також ч. 5 ст. 9 КПК України містить положення, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується із урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
4.9.Слідчий суддя зазначає, що за звичайних обставин оцінка скарги на бездіяльність щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань на предмет обґрунтованості передбачає вивчення: 1) наявності правової підстави для виникнення обов'язку вчинити певні дії (у даному випадку внести відомості до ЄРДР); 2) наявності встановленого законом строку вчинення певної дії; 3) встановлення факту невиконання цього обов'язку у встановлений законом строк.
4.10.В той же час, не може залишитися поза увагою те, що ОСОБА_2 використовує інструменти судового захисту прав учасників кримінального провадження із тим, щоб ініціювати чергове кримінальне провадження в НАБ України за тими ж самими фактами. Так, на момент постановлення цієї ухвали слідчий суддя досліджував скарги у провадженнях, що були ініційовані заявами ОСОБА_2 № VYH-20200714-04 від 14 липня 2020 року (внесено до ЄРДР на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2020 року у справі № 991/6072/20), а також № VYH-20210305-04-01 від 05 березня 2021 року (внесено до ЄРДР на підставі ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2021 року у справі № 991/1870/21).
4.11.Крім цього, на адресу Вищого антикорупційного суду надійшов лист заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора від 29 вересня 2021 року № 16/1/6-97891ВИХ-21 про те, що ухвалами слідчих суддів ініційовано п'ять кримінальних проваджень за заявами ОСОБА_2 , які стосуються ідентичних обставин. Відповідними постановами прокурора підслідність у них було визначено за Солом'янським управлінням поліції ГУ НП у місті Києві. Йдеться про ті ж обставини, які викладені у заяві за № VYH-20211118-01-02 про вчинення кримінального правопорушення.
4.12.Виходячи із цього слідчий суддя змушений проаналізувати дії ОСОБА_2 на наявність в них ознак зловживання процесуальними правами.
5.Під зловживанням правом в теорії права класично розуміють дії: (1) переважним мотивом яких є заподіяння шкоди; (2) здійснення яких є абсолютно нераціональним з огляду на відсутність будь-якого законного інтересу у здійсненні права, або ж його здійснення завдає шкоди іншому; (3) право реалізується з ціллю, відмінною від тієї, для якої воно існує.
5.1.Слідчий суддя враховує, що заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права (ухвала Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 676/7346/15-к). Використання цього інституту прослідковується в практиці КС України, який вказав, що повторне звернення до Конституційного Суду України тієї самої особи з клопотанням щодо перевірки того самого положення закону України на відповідність тим самим положенням Конституції України, свідчить про зловживання правом на подання конституційної скарги (ухвала Першої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України від 09 липня 2018 року № 213-1(І)/2018).
5.2.Європейський суд з прав людини також оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на подання заяви (ч. 3 ст. 35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). До одного із випадків зловживання правом на подання заяви ЄСПЛ відносить подання явно сутяжницької заяви або такої, що позбавлена реальної мети. Так, вважається зловживанням той факт, коли заявник неодноразово подає до Суду сутяжницькі та явно необґрунтовані заяви, аналогічні заяві, яку він подавав раніше і яку вже було визнано неприйнятною (M. v. The United Kingdom; Philis v. Greese).
5.3.Слідчий суддя враховує, що відповідно до п. 5 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, яка прийнята Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 40/34 24 листопада 1985 року до жертв слід ставитися із співчуттям та поважати їх гідність; вони мають право на доступ до механізмів правосуддя і якнайшвидшу компенсацію за завдану нею шкоду відповідно до національного законодавства.
5.4.Слід зазначити, що особи, які вважають себе потерпілими від кримінальних правопорушень, не повинні чинити дії, які спрямовані на досягнення цілей відмінних, від цілей компенсації заподіяної шкоди, притягнення до відповідальності винних осіб. Подання однотипних скарг, заяв про вчинення кримінальних правопорушень із тим, щоб штучним чином збільшити кількість кримінальних проваджень, у яких здійснюється досудове розслідування одних і тих ж обставин (із незначними відмінностями у переліку осіб, які є імовірними фігурантами вчинення кримінального правопорушення, або ж у кримінально-правовій кваліфікації) слідчий суддя сприймає як відсутність наміру домагатися реалізації своїх прав як потерпілого, здійснювати ефективну процесуальну взаємодію із органом досудового розслідування, яка була б спрямована як на відшкодування заподіяної шкоди, так і притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
5.5.Оцінюючи пропорційність втручання у права ОСОБА_2 (яке здійснюється субсидіарним застосуванням норм інституту зловживання процесуальними правами) слідчий суддя враховує, що права ОСОБА_2 як заявника у кримінальному провадженні щодо коштів ПАТ «Міський комерційний банк» із використанням кореспондентських рахунків, відкритих в «Mienl Bank Aktiengeselschaft», головою Національного банку України ОСОБА_3 , заступником Голови Національного банку України ОСОБА_4 і іншими службовими особами НБУ, директорами-розпорядниками ФГВФО, міністром внутрішніх справ України ОСОБА_5 , начальником ГСУ МВСУ та ГСУ НПУ, головою Державної служби фінансового моніторингу України та іншими службовими особами цих державних і правоохоронних органів не порушуються, адже досудове розслідування цих фактів здійснюється у кримінальних провадженнях, які ініційовані за попередніми заявами ОСОБА_2 .
5.6.В той же час, задоволення скарги ОСОБА_2 може призвести до: (1) розпорошення обмежених сил і засобів правоохоронної системи держави на перевірку значної кількості безпідставних та абстрактних повідомлень про кримінальні правопорушення; (2) браку часу для концентрації зусиль на розслідуванні дійсно суспільно-небезпечних діянь, що неминуче знизило б ефективність захисту особи, суспільства та держави від цих кримінальних правопорушень, ускладнило б охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, які зазнали шкоди від таких правопорушень; (3) використання інструментів статті 214 КПК України не для ініціювання початку досудового розслідування щодо конкретного кримінального правопорушення, а для спрямування сил і засобів правоохоронних органів загалом на всю діяльність визначених заявниками осіб з метою вже самостійного виявлення слідчим, дізнавачем, прокурором обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
5.7.Крім цього, слідчий суддя відзначає, що подаючи таку кількість скарг на невнесення відомостей до ЄРДР ОСОБА_2 висловлює свою незгоду із постановами про зміну підслідності у ініційованих ним ж кримінальних провадженнях. Слід зазначити, що вплив на поведінку органу досудового розслідування у цих кримінальних провадженнях слід здійснювати не шляхом ініціювання нових кримінальних проваджень, а через подання відповідних клопотань та скарг у існуючому кримінальному провадженні.
6.Таким чином, враховуючи мету норми пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України та завдання кримінального провадження, в разі наявності судового рішення про зобов'язання внести до ЄРДР відомості про певне кримінальне правопорушення за заявою особи, то наступні скарги цієї особи з приводу бездіяльності уповноваженого суб'єкта за заявою щодо того ж самого кримінального правопорушення не можуть бути предметом повторного судового розгляду. Багаторазове подання до слідчого судді скарг особою, права якої вже захищені судом, може свідчити про зловживання нею правом на подання скарги, що має наслідком залишення скарги без розгляду (ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 991/6784/21).
7.Виходячи із викладеного вище, а також засад кримінального провадження, вчинення особою вказаних дій, на думку слідчого судді, є зловживанням своїми процесуальними правами та має наслідком постановлення судом рішення про залишення такої скарги без розгляду (такий висновок узгоджується, зокрема, із постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 937/1059/20).
Керуючись вищенаведеним та на підставі статей 2, 9, 11, 303-307, 309, 376 КПК України слідчий суддя постановив:
1.Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, залишити без розгляду.
2.Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_6