Дата документу 08.12.2021 Справа № 330/647/21
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний № 330/647/21 Головуючий у 1-й інстанції: Федорець С.В.
Провадження №22-ц/807/3418/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
08 грудня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кримської О.М., Кочеткової І.В., Путій Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Новікова Ігоря Олександровича на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 29 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
В березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17.12.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримала у позивача в борг грошову суму 250000 гривень. Після підписання договору сторонами було складено заяву, згідно з якою відповідач підтвердила факт отримання нею вказаної грошової суми від позивача. І договір, і заява були нотаріально посвідчені. Відповідно до умов вказаного договору, він є безпроцентним, а повернення суми позики має бути здійнений відповідачкою протягом тридцяти днів з моменту отримання нею письмової або усної вимоги від позивача. Як зазначає позивач, протягом 2020 року він неодноразово усно звертався до відповідача з проханням повернути борг, а 14.01.2021 року позивачем було направлено відповідачу ОСОБА_1 письмову вимогу про повернення суми за договором позики, цю вимогу ОСОБА_1 отримала 21.01.2021 року, проте, протягом 30 наступних днів грошові кошти позивачеві не повернула.
З огляду на наведене, позивач ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь грошову суму 250 000.00 гривень за договором позики від 17.12.2014 року.
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 29 червня 2021 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 250000 грн. 00 коп. за договором позики від 17 грудня 2014 року та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2500 грн. 00 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , представник, адвокат Новіков Ігор Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 29 червня 2021 рокута ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував фактичні обставини справи не взяв до уваги, що підтвердженням факту отримання грошей у борг є розписка або інший фінансовий документ, що засвідчує факт отримання коштів відповідачем, сам по собі договір позики не є підтвердженням отримання позики, а є тільки наміром передання коштів. Матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про отримання позики відповідачем, а тому позивач не має права вимагати від відповідача повернення зазначених коштів.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазаначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правовову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, проситть апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
ОСОБА_1 та її предстаник адвокат Новіков І.О., будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення судової повістки ( а.с. 85, а.с. 87) до апеляційного суду не з'явились. На адресу апеляційного суду надійшло клопотання від паредставника ОСОБА_1 , адвоката Новікова І.О. про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки він буде приймати участь в іншому судовому засіданні у Вільнянському районому суді Запорізької області по справі № 314/4989/21.
Відповідно до положень статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Новіков І.О. були завчасно повідомлені про дату час та місце розгляду справи, ОСОБА_1 судова повістка була отримана 10.11.2021 року, ОСОБА_3 отримана судова повістка 02.11.2021 року ( ( а.с. 85, а.с. 87), ухвала Вільнянського районного суду Запорізької області про призначення до розгляду справи № 314/4989/21 на 08.12.2021 року датоваа 11 листопада 2021 року, тобто пізніше, ніж ОСОБА_3 отримав судову повістку про виклик до суду на 08грудня 2021 року по даній цивільній справі, тому останній мав можливість та час вирішити питання про призначення справи № 314/4989/21 на іншу дату, тому причини неявки відповідача та його представника в судове засідання на 08.12.2021 року на 10 годину 20 хвилин є неповажними.
Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Апеляційне провадження у дані справі відкрито 03 вересня 2021 року, представник відповідача надав переважне право брати участь у іншій справі, хоча про розгляд даної справи він був повідомлений завчасно та мав можливість вирішити питання про призначення справи № 314/4989/21 на іншу дату, відповідач та його представник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, щов судовому засіданні було встановлено наявність між сторонами правовідносин з приводу грошової позики, досягнуто згоди по всім суттєвим умовам договору та стороною відповідача ОСОБА_1 належним чином підтверджено факт отримання грошових коштів від позивача ОСОБА_2 за договором позики від 17 грудня 2014 року та порядок їх повернення. Зазначений договір було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Уколовим С.А., особи сторін встановлено, їх дієздатність перевірена, договір недійсним не визнавався. Крім того, визнав хибними доводи сторони відповідача про те, що підтвердженням отримання грошових коштів за договором позики є виключно розписка і не може бути інший документ. Натомість, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 , якою вона стерджує про отримання 17 грудня 2014 року коштів у сумі 250000 грн від ОСОБА_2 , згідно укладеного між ними договору позики грошей від 17 грудня 2014 року. Справжність підпису ОСОБА_1 засвідчена приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Уколовим С.А.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнанимх або осорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що 17.12.2014 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого Позичальник ОСОБА_1 отримала від Позикодавця ОСОБА_2 , а останній передав у власність Позичальникові ОСОБА_1 у борг грошову суму 250000 гривень, яку остання зобов'яується повернути протягом 30 днів з моменту пред'явлення позивачем вимоги щодо повернення боргу. Договір позики є безпроцентним.
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Уколовим С.А., зареєстровно в реєстрі за № 2845. Договір підписано в присутності нотаріуса, особи сторін встановлено, дієздатність перевірено ( а.с. 7).
У цей же день відповідачем ОСОБА_1 складено заяву, якою вона стверджує, що отримала від позивача грошові кошти у сумі 250000 гривень, згідно укладеного між ними договору позики від 17 грудня 2014 року.
Справжність підпису відповідачки, її особу та дієздатність засвідчено приватним нотаріусом Уколовим С.А. ( а.с. 8).
14.01.2021 року позивачем відповідачу було направлено письмову вимогу про повернення суми боргу (а.с. 9).
Вказану вимогу, згідно до наданої копії поштового повідомлення, відповіадч отримала 21.01.2021 року (а.с. 10).
Відповідно до статті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що 17 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачу, а відповідач отримав від позивача позику у розмірі 250000.00 грн, розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено на протязі тридцяти днів з дня пред'явлення письмової або усної вимоги про повернення грошових коштів.
Крім цього, в п. 6 цього договору сторони стверджують один одному та повідомляють усім зацікавленим особам, що : у момент укладення цього договору вони усвідомлювали ( й усвідомлюють) значення своїх дій і могли ( можуть) керувати ними; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ним; договір укладається ними у відповідності до справжньої їхньої волі, без будь - якого застосування фізичного чи психічного тиску; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; не обмежені в праві укладати правочин, не визнанні в установленому порядку недієздатними ( повністю або частково).
Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Уколовим С.А. Особи сторін вчстановлено, їх дієздатність перевірено.
Вказаний договір в силу дії презумпції правомірності правочинів є дійсним.
У цей же день відповідачем ОСОБА_1 складено заяву, якою вона стверджує, що отримала від позивача грошові кошти у сумі 250000 гривень, згідно укладеного між ними договору позики.
Справжність підпису відповідача, її особу та дієздатність засвідчено приватним нотаріусом Уколовим С.А. ( а.с. 8).
Відповідно до частини першої - другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги або заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані підтверджуються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З системного аналізу норм статті 1046, 1047 ЦК України вбачається, що оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо в тексті останнього сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.
Статтею 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Разом з тим, якщо факт передання грошових коштів відрізняється від моменту підписання договору між сторонами, то він може підтверджуватися розпискою або іншими документами, тобто письмовими доказами. При цьому чинне законодавство України не встановлює обов'язковості написання розписки про передачу грошових коштів, якщо між сторонами укладений договір позики в письмовій формі або ними використовуються інші документи на підтвердження факту передання грошових коштів.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК Українисуд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465св18).
Таким чином, оскільки під час розгляду справи про стягнення заборгованості за договором позики до предмету доказування входять факти, що свідчать про укладення між сторонами договору позики, його умови, передання та повернення грошових коштів, то наявні в матеріалах справи належним чином завірена копія договору позики від 17 грудня 2014 року з п.1 якого вбачається, що позичальник ОСОБА_1 отримала від Позикодавця ОСОБА_2 , а позикодавець ОСОБА_2 передів у власність ОСОБА_1 гроші у сумі 250 000.00 грн, а повернення цих коштіва має бути здійснено на протязі тридцяти днів з дня пред'явлення письмової або усної вимоги про повернення грошових коштів, та заява ОСОБА_1 від 17 грудня 2014 року про оримання грошових коштів 17.12.2014 року від ОСОБА_2 у сумі 250000 грн, згідно укладеного між ними договору позики грошей від 17 грудня 2014 року, справжність підпису ОСОБА_1 зроблено в присутності приватного нотаріуса Якимівського районного нотаріального округу є належними доказами.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином дослідивши зміст договору позики від 17 грудня 2014 року та заяву ОСОБА_1 від 17.12.2014 року про отримання коштів у сумі 250 000.00 грн згідно укладеного між сторонами договору позики від 17 грудня 2014 року, дійшов обґрунтовано висновку про задоволення позовних вимог з підстав їх доведеності.
Узгодження сторонами істотних умов договору позики, факт отримання грошових коштів позивачем підтверджується змістом договору позики від 17 грудня 2014 року, який посвідчено приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Уколовим С.А., зареєстровано в реєстрі за № 2845 у якому зазначено, що Позичальник отримав від Позикодавця, а Позикодавець передав у власність Позичальникові гроші у розмірі 250000 грн. Сторони домовились, що договір позики є безпроцентним, розрахунок щодо поверненням суми позики має бути здійснено на протязі тридцяти днів з дня пред'влення письмової вимоги або усної вимоги про повернення грошових коштів. При неповерненні суми позики своєчасно Позикодавець матиме право пред'явити цей договір до стягнення в строки та в порядку, передбачені чинним законодавством України. Звернення стягнення здійснюється як за рішенням суду, так і на підставі виконавчого напису нотаріуса.. Сторони стверджують один одному та повідомляють усім зацікавленим особам, що: у момент укладення цього договору вони усвідомлювали значення своїх дій і могли керувати ними; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волоевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається ними у відповідності до справжньої їхньої волі, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину.
Таким чином суд встановив, що доказом передачі грошових коштів у визначеному договором розмірі є сам договір позики, який відповідає умовам статей 1046, 1047 ЦК України, факт підписання якого ОСОБА_1 не заперечувала та заява ОСОБА_1 від 17 грудня 2014 року про отримання нею коштів у сумі 250000 грн за договором позики від 17 грудня 2014 року.
Відповідачем не доведено в ході розгляду справи наявність умислу в діях позивача ОСОБА_2 при укладенні договору позики від 17.12.2014 року на введення відповідача в оману щодо обставин та умов цього правочину, а також не доведено безгрошовість позики. Зазначений договір позики недійсним не визнавався.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами письмовий договір позики не лише підтверджує факт укладення такого договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику в обумовленому договором розмірі.
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції не встановлено.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Посилання апеляційної скарги на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року провадження № 61-45877 св18 , є безпідставним, оскільки висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції , які їх обґрунтовано спростовано.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Новікова Ігоря Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 29 червня 2021 рокуу цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повна постанова складена 10 грудня 2021 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Кримська О.М.Кочеткова І.В.