Справа № 148/2263/19
Провадження № 22-ц/801/2322/2021
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В.
Доповідач:Якименко М. М.
10 грудня 2021 рокуСправа № 148/2263/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Якименко М.М.,
суддів: Сала Т.Б., Шемети Т.М.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 31 серпня 2021 року, ухвалене суддею Тульчинського районного суду Вінницької області Саламахою О.В.,
В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Тульчинської районної державної адміністрації про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та визнання права власності на 1\2 частину будинку.
Позовна заява мотивована тим, що з липня 2016 року позивач вступила у фактичні шлюбні стосунки із ОСОБА_2 . За період спільного проживання у них народився син ОСОБА_3 , який в даний час проживає з позивачем. З часом стосунки між сторонами погіршились, спільне проживання стало не можливим і з січня 2019 року позивач припинила проживати з відповідачем та вести з ним спільне господарство, не зважаючи на те, що залишилась проживати з сином у будинку, який вони купили спільно з відповідачем.
Позивач вказує, що відповідач на даний час матеріальної допомоги на утримання сина не надає, участі у його вихованні не приймає. Також, ОСОБА_2 подав до суду позовну заяву про виселення позивача з дитиною з будинку, який сторони придбали 20.01.2017 за спільні кошти в період спільного проживання та ведення спільного господарства. В свою чергу, будинок оформлено на відповідача ОСОБА_2 . Постановою Вінницького апеляційного суду від 28.05.2020 в задоволенні його позову про виселення ОСОБА_1 було відмовлено.
ОСОБА_1 зазначає, що на придбання будинку вона отримала кредит в баку у розмірі 10000 грн. та надала більшу частину коштів із заробітної плати, яку отримувала, працюючи до відпустки по догляду за дитиною в Філії "Переробний комплекс" ТОВ "Вінницька птахофабрика".
У придбаному будинку спільно з відповідачем, зроблено косметичний ремонт, придбано меблі та необхідне побутове обладнання. Вказане свідчить, що будинок був придбаний під час спільного проживання та ведення господарства з відповідачем, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, не зважаючи на те, що будинок оформлений на останнього.
Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.
Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог. Зазначає, що він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Раніше, 28.06.2006 він одружився з ОСОБА_4 , з якою проживав у шлюбі протягом дев'яти років. У шлюбі у них народилось двоє дочок. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружина померла. Через деякий час він з дітьми переїхав проживати у с. Богданівку Тульчинського району Вінницької області та на початку 2017 року він особисто придбав у ОСОБА_5 , згідно договору купівлі-продажу від 20.01.2017, у власність житловий будинок вартістю 11000 грн., за адресою: АДРЕСА_1 . Після придбання будинку, у ньому було зареєстровано його місце проживання та місце проживання його дітей. Заперечує перебування з позивачем у фактичних шлюбних відносинах та веденні спільного господарства.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 31 серпня 2021 року в задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Пославшись на його незаконність і необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх обставин справи, в апеляційній скарзі просить рішення скасувати, постановити нове, яким її позовні вимоги задовольнити.
В якості основного доводу позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Судом не повно з'ясовано всі обставини справи, а саме, що сторони під час спільного проживання у фактичних шлюбних відносинах мали стосунки, вели спільне господарство, побут, мали спільний бюджет та спільно утримували будинок, що було встановлено постановою Вінницького апеляційного суду від 28.05.2020. Також на придбання будинку позивачем надано більшу частину коштів із заробітної плати. Крім того, будинок придбано під час спільного проживання та ведення спільного господарства із відповідачем.
На апеляційну скаргу відповідач подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Тульчинської районної державної адміністрації своїм правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
ОСОБА_1 подала заяву, в якій просить розглянути справу у її відсутність та у відсутність її представника адвоката Зубара В.В.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Розгляд справи в режимі відеоконференції не відбувся, взв'язку з зайнятістю адвоката Дунаєва І.Б. в іншій судовій справі.
Неявка учасників справи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, тому суд вирішив провести її розгляд у відсутність нез'явившихся осіб.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що не заперечується сторонами, батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 .
За договором купівлі-продажу від 20.01.2017, відповідач ОСОБА_2 купив у ОСОБА_5 житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с. 8-10). , в якому на даний час проживає позивач разом з неповнолітнім ОСОБА_3 .
В заяві від 20.01.2017 адресованій Тульчинській державній нотаріальній конторі, відповідач ОСОБА_2 , зазначає, що на момент укладення договору у шлюбі не перебуває, після смерті дружини ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу ні з ким не проживає, грошові кошти, що надаються ним на придбання будинку не є суб'єктом спільної сумісної власності подружжя та є його особистою приватною власністю. Підпис на даній заяві посвідчено державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Сухомлин О.А. 20.01.2017 (Т.1 а.с. 97).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за відповідачем зареєстровано право приватної власності на вказаний житловий будинок (Т.1 а.с. 10).
Факт проживання позивача разом із дитиною у спірному будинку сторонами не заперечується.
Так між сторонами існує спір щодо користування та проживання у даному будинку позивача ОСОБА_1 .
Постановою Вінницького апеляційного суду від 28.05.2020 рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 24.02.2020 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Тульчинської райдержадміністрації Вінницької області, про усунення перешкод у користуванні будинком, який належить на праві власності, - скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено (Т.1 а.с. 180-183).
Відмовляючи в задоволенні даного позову суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивачем не надано доказів, які підтверджували б факт проживання позивача з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01.07.2016 по 01.01.2019, а саме: доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, побуту, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Статтею 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі (частина перша статті 25 СК України).
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим, згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
За змістом положень статті 74 СК України, у разі пред'явлення позову про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами.
Разом з тим, для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та у подальшому визнання майна спільною сумісною власністю необхідні належні та допустимі докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Покази свідків не можуть бути єдиною та достатньою підставою для встановлення вказаного факту.
Аналогічного висновку дійшов й Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року в справі № 129/2115/15-ц (провадження № 61-2080св18).
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року в справі № 552/6659/16-ц, факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, придбання один одному речей, виконання прохань, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між останніми склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні чоловіку та жінці як подружжю.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язана була довести ті обставини, на які вона посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема факт проживання її із відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01.07.2016 по 01.01.2019, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 надала довідки видані Богданівською сільською радою, що з липня 2016 року по грудень 2018 року вона проживала із відповідачем та вели спільне господарство.
Вирішуючи спір суд першої інстанції правильно зробив висновок , що дані довідки не підтверджують факту спільного проживання позивача із відповідачем, як подружжя.
З чим погоджується Вінницький апеляційний суд.
Позивач на підтвердження своїх вимог посилалася також на покази свідків- сусіда та своєї бабусі, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, та дійшов обґрунтованого висновку, про те, що показання свідків не підтверджують факту проживання сторін однією сім'єю, як чоловіка та дружини та ведення ними спільного господарства.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування чи проживання позивача у будинку АДРЕСА_1 у певний період з дитиною, отримання нею заробітної плати та факт народження спільної дитини не може свідчити про те, що позивач та відповідач у даний період були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, як подружжя.
В свою чергу, відповідач під час укладення договору купівлі-продажу будинку, подав заяву, яка містить застереження щодо статусу ОСОБА_2 , як особи, яка в період придбання будинку ні з ким спільно не проживав та в шлюбі не перебував. Грошові кошти, що надавалися відповідачем на придбання будинку, не є суб'єктом спільної сумісної власності подружжя та є його особистою приватною власністю.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано будинок.
Не містять матеріали справи так і сама позовна заява , як обставин так і належних доказів в підтвердження факту спільного проживання сторін з липня 2016 року.
Так суд першої інстанції враховуючи відсутність доказів ведення спільного господарства, спільного бюджету, побуту, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї ,наявність між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи зазначені обставини, а також вимоги законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини сторін та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
При вирішенні спору, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам.
З огляду на викладене, позивач в супереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не довела ті обставини, на які посилається в апеляційній скарзі, як на підставу для задоволення позову.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального та матеріального права.
Доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що постановою Вінницького апеляційного суду від 28.05.2020 встановлено, що будинок придбано під час спільного проживання та ведення спільного господарства із відповідачем, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та такими, що не впливають на суть і правильність ухваленого судом рішення, оскільки дані обставини не встановлені апеляційним судом в постанові при розгляді справи щодо усунення перешкод у користуванні будинком.
Також не приймаються до уваги доводи, що на придбання будинку позивачем надано більшу частину коштів із заробітної плати та будинок придбано під час спільного проживання та ведення спільного господарства із відповідачем, оскільки дані твердження не підтверджені належними доказами, як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді.
Доводи апеляційної скарги дублюють позовну заяву у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд, та є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення та додаткового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 31 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 грудня 2021 року.
Головуючий М.М. Якименко
Судді Т.Б. Сало
Т.М. Шемети