Справа № 144/246/20
Провадження №11-кп/801/1452/2021
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
10 грудня 2021 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участі учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.08.2019 р. за №12019020280000243,
якою відмовлено в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, задоволено клопотання прокурора та продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, до 30.01.2022 року включно відносно :
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.4 ч.2 ст.115 КК України,
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувають матеріали кримінального провадження №12019020280000243 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.4 ч.2 ст.115 КК України.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою на шістдесят діб, яке мотивував тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого умисного злочину, що повністю підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні доказами. На даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема, переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення. Такого стримуючого фактору соціального характеру як власна сім'я та постійна робота не має, за місцем проживання обвинувачений характеризується негативно, раніше судимий, веде аморальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями, вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння. Наведене свідчить про неможливість запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Обвинувачений ОСОБА_8 заперечив проти клопотання прокурора.
Захисник ОСОБА_7 підтримав позицію свого підзахисного, заперечив проти клопотання прокурора, повідомив що прокурором до клопотання не надано жодного доказу, прокурор посилався на ризики, які ним не доведені. Доповнив, що обвинувачений має постійне місце проживання, має власний будинок, раніше не судимий. Звернув увагу суду на наявну в матеріалах справи експертизу, згідно якої обвинувачений хвора людина, має психологічні відхилення. Вважає, що суд має всі підстави для змінити обвинуваченому запобіжного заходу, а тому просив змінити обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2021 року в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовлено.
Клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою - задоволено.
Продовжено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб.
Ухвала суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою діє з 02 грудня 2021 року по 30 січня 2022 року включно.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02.12.2021 року скасувати та відмовити в задоволенні клопотання прокурора, відносно ОСОБА_8 просив обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим з тих підстав, що прокурором не доведено наявність зазначених в клопотанні ризиків. ОСОБА_8 не має наміру переховуватися від слідства та суду, ризик впливу на свідків відсутній, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином у обвинуваченого не має можливості, скоювати нові злочини останній не збирається. Доказів незаконного тиску на свідків у сторони обвинувачення відсутні, як і підстав обґрунтовано припускати можливість знищення доказів у справі, які уже надані прокурором та зберігаються в матеріалах кримінальної справи. Вказав, що тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 також не може бути безумовною підставою для обрання суворого запобіжного заходу. Звернув увагу суду на те, що його підзахисний є громадянином України, раніше не судимий, на обліку в наркологічному кабінеті КНП «Теплицька ЦРЛ» не перебуває, батьки померли, має постійне місце реєстрації та проживання, до затримання працював за цивільно-правовими угодами. Зазначив, що судом не було враховано стан здоров'я останнього, оскільки відповідно до висновку психіатричної експертизи №73 від 29.01.2020 виявляє легку розумову відсталість з поведінковими розладами. Також судом у відповідності до ч.1 ст.183 КПК України не було розглянуто можливості застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів. У випадку застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за місцем реєстрації та проживання, працівники поліції зможуть здійснювати контроль за поведінкою останнього та виконання ним своїх обов'язків. За таких обставин вважає, що застосування домашнього арешту до ОСОБА_8 буде достатнім та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.
Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, так як вважає її законною та обґрунтованою.
Обвинувачений ОСОБА_8 в судове засідання не доставлявся, захисник в апеляційній скарзі не просив суд забезпечити особисту участь обвинуваченого у розгляді апеляційної скарги поданої в його інтересах.
Також апеляційним судом обвинувачений ОСОБА_8 повідомлявся через ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» про розгляд апеляційної скарги його захисника, однак не виявив бажання брати особисту участь у її розгляді, захисник та прокурор за таких підстав не заперечили проти розгляду апеляційної скарги у відсутність підозрюваного, а тому судовий розгляд відбувся у відсутність ОСОБА_8 , оскільки відповідно до ч.4 ст.405 КПК України зазначене не перешкоджає проведенню даного розгляду.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, пояснення захисника, заперечення прокурора, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст.29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не булла піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження булла застосована належна правова процедура.
За частиною першою та п.9 ч.2 ст.131 КПК України з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, до яких, зокрема, належать запобіжні заходи.
Згідно ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень. Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищезазначені дії.
Перевіряючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції, апеляційним судом було встановлено, що зазначені вимоги закону судом були дотримані.
Так, при вирішенні питання про відмову в задоволенні клопотання захисника щодо застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та задовольняючи клопотання прокурора щодо продовження останньому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 30.01.2022 суд першої інстанції встановив та виходив з того, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі та довічного позбавлення волі, може переховуватись від суду, іншим чином перешкоджати судовому розгляду кримінального провадження, що свідчить про неможливість запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. При цьому судом було враховано вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», фактичні обставини справи, особу обвинуваченого та характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, у їх взаємозв'язку з можливими ризиками по справі, а тому не вбачав ґрунтовних підстав для можливості застосування іншого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, як такого, що недостатній для запобіганню ризикам та виконанню обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність продовження застосованого виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.6 ч.2 ст.115 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України віднесене до особливо тяжкого злочину.
Це узгоджується також із нормою п.4 ч.2 ст.183 КПК України, за змістом якої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Наряду з вказаним, у п.42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі «Михалкова та інші проти України» зазначено, що розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте, при вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, суд першої інстанції правильно виходив не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст.177 КПК України.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги захисника щодо скасування останньому продовженого судом першої інстанції вказаного запобіжного заходу та обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, так як при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати також і тяжкість звинувачення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Разом з тим, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні в справі «Манчіні проти Італії» зазначив, що за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст.5 п.1 п.п. с) Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Однак, колегія суддів вважає, що фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_8 злочину, який є умисним особливо тяжким злочином поєднаним з насильством та протиправним заподіянням смерті іншій людині, свідчить про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого вказують на обґрунтованість продовження судом саме запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та в судове засідання апеляційного суду захисником надані не були.
При цьому наявність в останнього постійного місця реєстрації та проживання на території Вінницької області, наявність до затримання місця роботи за цивільно-правовими угодами, є особою раніше не судимою, відсутність на обліку в наркологічному кабінеті, про що зазначив у свої апеляційній скарзі його захисник, не є безумовними підставами для застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вказані обставини не мають такого ступеню довіри, які можуть бути враховані судом, як такі, що мають запобіжний вплив на поведінку обвинуваченого, та не є такими, що спростовують встановлені судом ризики. Зазначені захисником обставини існували і на момент інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, та жодним чином не виступили стримуючим фактором в його поведінці.
Крім того, ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не здобуто відомостей, які б також свідчили про неможливість тримання ОСОБА_8 під вартою, або ж про інші обставини, які б переважили встановлені ризики.
Продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 вказаного запобіжного заходу відповідає вимогам ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Судом щодо висловленої в судовому засіданні позиції захисника наведені достатні мотиви для відмови в обранні останньому більш м'якого запобіжного заходу, який зміг би запобігти встановленим в ході розгляду справи та доведеним в судовому засіданні прокурором ризикам. Зокрема, це тяжкість обвинувачення, відсутність істотних змін ризиків, обставин провадження та даних про особу обвинуваченого. Також згода сторони захисту на залишення останньому певної форми арешту, все ж таки підтверджує існування процесуальних ризиків у вказаному провадженні.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»).
Таким чином, апеляційний суд зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, оцінивши у сукупності встановлені судом обставини у контексті конкретних фактичних обставин, зокрема вчинення останнім кримінального правопорушення з урахуванням характеру насильницьких з особливою жорстокістю протиправних дій, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 по відношенню до потерпілої, яка є його рідною сестрою, а також даними про особу обвинуваченого, який у відповідності до наявного в матеріалах кримінального провадження висновку комплексної судово-психолого-психіатричної експертизи №73 від 29.01.2020, проведеної комісією експертів КНП «ХОЗЗНПД» ХОР виявляє легку розумову відсталість з поведінковими розладами вважає, що буде обґрунтованим продовження застосованого до ОСОБА_8 саме виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Що також дає підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України та забезпечити належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Порушень правових позицій Європейського суду з прав людини чи істотних процесуальних порушень у цьому провадженні апеляційним судом не виявлено.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а доводи апеляційних скарг викладених в ній висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2021 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання захисника, задоволено клопотання прокурора та продовжено строк запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.4 ч.2 ст.115 КК України - залишити без змін.
Відповідно до ч.4 ст.532 КПК України ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4