Справа № 136/1812/20
Провадження № 22-ц/801/2471/2021
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Береговий О. Ю.
09 грудня 2021 рокуСправа № 136/1812/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б.,
учасники справи:
позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 березня 2021 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Кривенка Д.Т., дата складення повного тексту рішення невідома,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
В грудні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулась до позивача та підписала заяву № б/н від 30 жовтня 2008 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов'язання за договором належним чином не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість перед банком, яка станом на 05 жовтня 2020 року становить 108152,31 грн., з яких: 3744,43 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1275,60 заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 103132,28 грн. - нарахована пеня.
Порушення ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 15 березня 2021 року відмовлено у задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішення першої інстанції мотивоване тим, що умови та правила, надані банком не підписані відповідачем, а тому не можуть бути належним доказом умов кредитування щодо сплати платежів за користування кредитними коштами. Крім того, позивач не навів обґрунтованого розрахунку сум, які просить стягнути з відповідача, а наданий розрахунок заборгованості не може слугувати підтвердженням наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, оскільки він не відповідає вимогам встановленим положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках від 04 липня 2018 року.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з таким рішенням суду акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем разом з анкетою-заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг надано підписану позичальником довідку про умови кредитування, згідно якої сторони погодили істотні умови договору, зокрема базову відсоткову ставку та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості.
Позивачем надано належні докази на підтвердження зазначених у позові обставин, які підтверджують наявність договірних відносин між сторонами та невиконання відповідачем взятих за договором зобов'язань. Відповідач власноручним підписом засвідчив, що він ознайомлений із договором про надання банківських послуг, згідний з його умовами та зобов'язувався виконувати умови та правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися із їх змінами.
Судом не перевірено розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, частково виконував умови кредитного договору, частково сплачував заборгованість за договором, а отже визнав свої зобов'язання за угодою та розміри встановлених обов'язкових платежів.
Відповідачем не доведено відсутність заборгованості, та відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги банку підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції частково не відповідає зазначеним вимогам.
Апеляційним судом встановлено, що 30 жовтня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 31).
Згідно інформації, викладеної в цій заяві відповідач підтвердила, що вона погоджується із тим, що ця заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Звертаючись до суду з позовом, банк надав анкету-заяву від 30 жовтня 2008 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанку», яка підписана відповідачем (а.с. 31), розрахунок заборгованості за договором № б/н від 30 жовтня 2008 року (а.с. 6-21), виписку з особового рахунку (а.с. 22-28), а умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms (а.с. 33-38).
Відповідно до наданої позивачем довідки б/н, протягом 2007-2016 років було змінено кредитний ліміт, а саме з 0 грн до 21600 грн, 21 серпня 2009 кредитний ліміт було зменшено до 1700 грн., 16 лютого 2010 року кредитний ліміт було зменшено до 1700 грн., 10 серпня 2010 року кредитний ліміт було збільшено до 3400 грн., 22 жовтня 2011 року кредитний ліміт було зменшено до 2900 грн., та 19 вересня 2016 року кредитний ліміт було остаточно зменшено до 0 грн. (а.с. 29).
Відповідно до наданої позивачем довідки б/н, за кредитним договором відповідачу було надано три кредитні картки НОМЕР_1 з терміном дії до 07/11, НОМЕР_2 з терміном дії до 07/15 та НОМЕР_3 з терміном дії до 12/19 (а.с. 30).
Водночас, з копії виписки АТ КБ «ПриватБанк» за договором вбачається рух коштів по рахунку ОСОБА_1 , зокрема проведений останній платіж 28 квітня 2016 року в сумі 198,00 грн.
Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором становить 108152,31 грн., з яких: 3744,43 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1275,60 заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 103132,28 грн. - нарахована пеня.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до пункту 2.1.1.2.1 умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку для надання послуг банк відкриває клієнту картку, її вид визначений у пам'ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання карти, зазначена в заяві.
Згідно ч. 1, 2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві від 30 жовтня 2008 року процентна ставка не визначена (а.с. 31).
Разом з тим, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Проте, в матеріалах справи міститься довідка про умови кредитування від 30 жовтня 2008 року, в якій зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (1,9%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Зазначена довідка містить підпис ОСОБА_1 (а.с. 32).
Таким чином, з урахуванням наявності в матеріалах справи вказаної довідки, підписаної позичальником, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про обізнаність відповідача з вказаними умовами кредитування, зокрема, з розміром відсоткової ставки за процентами.
Відтак, висновок суду попередньої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості є помилковим, оскільки, відповідач, підписуючи 30 жовтня 2008 року анкету-заяву, також підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льготного періоду», тобто відповідач погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування.
Водночас, суд апеляційної інстанції, звертає увагу на те, що 01 березня 2021 року від відповідача до суду першої інстанції надійшла заява про застосування строків позовної давності.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною першою статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав. При цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1674цс17.
За приписами частини 1 статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Частиною 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи слідує, що відповідач 01 березня 2021 року звернулась із відповідною заявою про застосування строків позовної давності.
Поряд з цим, згідно з довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льготного періоду», відповідач ознайомлена з тим, що, строком внесення боржником щомісячних платежів визначено до 25 числа місяця, наступного за звітним.
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки останній платіж на погашення заборгованості було здійснено позичальником 28 квітня 2016 року, що підтверджується випискою по рахунку відповідача (а.с. 22-28), тому з цього часу банк міг довідатися про порушення своїх прав, проте з позовом до суду до позичальника звернувся лише 14 листопада 2020 року, за допомогою засобів поштового зв'язку (а.с. 55), тобто, через 4 роки 6 місяців і 17 днів, зокрема з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови в позові відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України.
Належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, про підстави зупинення чи/або переривання позовної давності, визначених статтями 263, 264 ЦК України, матеріали справи не містять, як і не надано таких до суду попередньої та/або апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне, у відповідності до ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 березня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину даного рішення в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.С. Панасюк
Т.Б. Сало