Справа № 127/16708/21
Провадження № 22-ц/801/2566/2021
Категорія: 82
Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
09 грудня 2021 рокуСправа № 127/16708/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним нарахованого боргу за послуги газопостачання за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2021 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Луценко Л.В., дата складення повного тексту рішення 13 жовтня 2021 року,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним нарахованого боргу за послуги газопостачання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проживає та зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 .
Дана квартира підключена до мережі газопостачання. Позивач є учасником бойових дій, а тому користується пільгами, передбаченими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У червні 2021 року позивачу стало відомо, що у нього наявна заборгованість перед відповідачем у розмірі 4869 грн. 55 коп. Разом із тим, позивач своєчасно сплачував за комунальні послуги, а тому не визнає борг у такому розмірі.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача із вказаним позовом в якому просив визнати недійсним нарахований відповідачем борг по особовому рахунку № НОМЕР_1 споживачу ОСОБА_1 в сумі 4869,55 грн.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним нарахованого боргу за послуги газопостачання відмовлено.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області мотивоване тим, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання боргу недійсним не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав та сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушених прав.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з таким рішенням суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку позивача суд попередньої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення не звернув увагу на наданий відповідачем, до відзиву, розрахунок заборгованості за послуги газопостачання.
29 листопада 2021 року від ТОВ «Вінницягаз Збут» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони заперечили аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наданням відповідних висновків. Поряд з цим, вказують, що вони не є належними відповідачами у вказаній справі, оскільки нарахування за спожитий природний газ, зокрема позивача, здійснюється за даними Оператора ГРМ, отриманими ними на інформаційній платформі. Тоді як визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу, а також приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов здійснюється Оператором ГРМ.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Апеляційним судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.12).
Дана квартира підключена до мережі газопостачання, тобто позивач у справі ОСОБА_1 є побутовим споживачем послуг з постачання природного газу за абонентським номером № НОМЕР_1 .
Оператором ГРМ є АТ «Вінницягаз», а постачальником послуг - відповідач ТОВ «Вінницягаз Збут».
Між сторонами виник спір з приводу незгоди позивача ОСОБА_1 з наявною заборгованістю за послугу постачання природного газу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У справі Європейський суд з прав людини «Белеш та інші проти Чеської Республіки» вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц,провадження № 14-651цс18).
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, суд не має права виходити за межі заявлених позовних вимог та застосувати інший спосіб захисту, не заявлений позивачем.
Однак завданням суду є виокремити лише той юридичний склад відносин, що має значення для вирішення цього спору, і, співставивши його зі свідченнями позивача, інших учасників справи, винести законне та обґрунтоване рішення.
У даному випадку позивач звернувся до суду із однією позовною вимогою - про визнання боргу недійсним.
Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Між сторонами у даному випадку виникли договірні відносини з приводу постачання природного газу, адже сторонами не заперечується, що позивач є споживачем послуг, які надаються відповідачем. Зокрема, відповідач надавав ці послуги, позивач у свою чергу їх приймав, користуючись природним газом (прийняв оферту), приєднавшись таким чином до Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2500.
Так, Правилами постачання природного газу визначено, що договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633,634,641 та 642 ЦК України шляхом заочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.
Відповідно до ч.1 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Тобто борг (факт його нарахування позивачу) не є окремим правочином, а лише частиною договірних відносин між сторонами. Юридичними наслідками порушення умов договору, до яких відноситься неправильний розрахунок заборгованості (неналежне виконання зобов'язання), можуть бути припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України), а не визнання боргу недійсним.
Відтак, борг не є правочином і норми, що передбачають недійсність правочину до питання щодо скасування боргу не можуть бути застосовані.
У випадку незгоди із правильністю нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими) споживачі вправі у випадку пред'явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів.
Зазначений розрахунок може бути визнаний як доказ (із наданням йому відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема щодо стягнення з позивача заборгованості за послуги з постачання природного газу, при вирішенні якого суд зобов'язаний дати оцінку такому доказу.
Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 462/5889/16-ц, провадження №61-909св17.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту прав, шляхом подання позову про визнання боргу недійсним не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав та сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушених прав.
Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Взаємовідносини між газопостачальником, газорозподільним підприємством, газотранспортним підприємством та споживачами природного газу регулюються Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом ГРМ та Правилами.
Правила комерційного обліку природного газу в газорозподільній системі врегульовано розділом ІХ Кодексу ГРМ.
Відповідно до пунктів 1, 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРМ комерційний облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об'єми (обсяги) природного газу, які надійшли до газорозподільної системи (ГРМ) від суміжних суб'єктів ринку природного газу (газодобувних підприємств, виробників біогазу або інших видів газу з альтернативних джерел, оператора газотранспортної системи України, та об'єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним операторам газорозподільної станції (оператор ГРС), та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між ними.
Порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об'ємів і обсягів) по об'єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється на підставі договору розподілу природного газу, укладеного між споживачем та оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор затверджує типові та схвалює примірні договори відповідно до Закону.
На виконання зазначених законодавчих вимог 30 вересня 2015 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийняла постанову № 2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу» та постанову № 2500 «Про затвердження Типового договору постачання природнього газу побутовим споживачам».
01 жовтня 2015 року введено в дію Закон України «Про ринок природного газу», яким визначено правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Вказаними законодавчими актами впроваджено розмежування послуг та обов'язків оператора ГРМ та постачальника природного газу.
Після виокремлення послуги з розподілу природного газу, ціна природного газу, що сплачується побутовими споживачами (постачання), зменшується на розмір тарифу на послуги розподілу природного газу.
Договір розподілу природного газу має бути укладений оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні оператора ГРМ. Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Так, за змістом пункту 1.2 Типового договору умови цього договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу ГРМ.
За приписами пункту 5.1 Типового договору постачання природнього газу побутовим споживачам облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається оператором ГРМ та споживається споживачем на межі балансової належності об'єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу ГРМ.
Визначення об'єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом ГРМ та договором (пункт 5.2 Типового договору).
За змістом абзацу другого пункту 3 глави 1 розділу IX Кодексу ГРМ питання приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов врегульовано розділом XV Кодексу ГРМ.
Для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (k) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики. Оператор ГРМ зобов'язаний розмістити на власному сайті інформацію про розміри коефіцієнтів приведення об'ємів природного газу до стандартних умов, у разі якщо вузли обліку природного газу споживачів не забезпечують такого приведення.
Пунктом 1 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем встановлено, що визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.
Для визначення фактичного об'єму споживання (розподіл/постачання) природного газу (алокації) приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ. У разі відсутності лічильника газу в Оператора ГРМ приймаються данні лічильника газу побутового споживача.
Розділом 9 главою 4 пункту 5 Кодексу ГРМ визначено, що оператор ГРМ в установленому законодавством порядку передає інформацію про об'єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період до Оператора ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача.
Визначені за умови цієї глави та договору розподілу природного газу об'єми та обсяги розподілу та споживання природного газу (алокація) є обов'язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником.
Розбіжності у частині визначення об'єму та/або обсягу розподіленого та спожитого природного газу врегульовуються договором розподілу природного газу, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку. До вирішення цього питання величина об'єму та обсягу розподіленого та спожитого природного газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
Аналогічний порядок обліку природного газу та визначення фізичних обсягів споживання (розподілу) природного газу відображені і в Правилах.
З аналізу наведених норм слідує, що визначення обсягів споживання (розподілу) природного газу, а також приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов здійснюється Оператором ГРМ.
Ураховуючи, що Оператором ГРМ за адресою відповідача є АТ «Вінницягаз», який відповідає за облік природного газу у побутових споживачів, та згідно наявних в матеріалах справи квитанцій отримує плату за розподіл природного газу, саме до компетенції АТ «Вінницягаз» відносяться вирішення питань щодо припинення приведення об'єму природного газу до стандартних умов, а також здійснення нарахування за фактичними показниками лічильника, які заявлені позивачем у позовній заяві.
ТОВ «Вінницягаз Збут», як сторона договору постачання природного газу побутовому споживачу, здійснює лише обчислення, тобто математичні розрахунки з наданими йому числовими значеннями об'єму спожитого газу, що визначені Оператором ГРМ АТ «Вінницягаз» обсяги природного газу, які є обов'язковими для нього, як постачальника, у взаємовідносинах із споживачем.
ОСОБА_1 , обґрунтовуючи вимоги про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним нарахованого боргу за послуги газопостачання, не визначив відповідачем оператора ГРМ, яким є АТ «Вінницягаз», а тому за відсутності відповідної заяви позивача про залучення до участі у справі як відповідача АТ «Вінницягаз», суд процесуально не вправі був здійснити це самостійно та вирішувати питання про права і обв'язки особи не залученої до участі у справі.
Не залучення до участі у справі АТ «Вінницягаз», як співвідповідача, тобто вирішення спору за неналежного суб'єктного складу відповідачів є підставою для відмови у задоволенні позову та не позбавляє права позивача звернутись до суду за захистом своїх прав до належного відповідача.
З огляду на все вищенаведене суд апеляційної інстанції не перевіряє аргументи заявника щодо неврахування судом попередньої інстанції розрахунку заборгованості за послуги газопостачання.
Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.С. Панасюк
Т.М. Шемета