Справа № 420/15905/21
09 грудня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування міністерства оборони України, в якому позивач просить:
визнати протиправними дії 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України, які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 рік по 28 травня 2020 року різниці індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року та березень 2018 року;
зобов'язати 297 Комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різниці індексації грошового забезпечення, за період з 01 січня 2016 рік по 28 травня 2020 року включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
зобов'язати 297 комендатуру охорони та обслуговування міністерства оборони України подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №138 від 26.06.2020 року з 26.06.2020 року виключена із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Також представник позивача зазначає, що за період з 01.01.2016 року по 28.05.2020 року їй не в повному обсязі нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
Як стверджує представник позивача, 27 липня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити їй за період з 01 січня 2016 року по 28 травня 2020 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням базових місяців січень 2008 року та березень 2018 року. Однак, листом від 18 серпня 2021 р. за вих. 350/174/29/3158 Відповідач відмовив у задоволенні заяви Позивача, вказавши, 01.01.2016 року відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців за рахунок збільшення щомісячної премії. У зв'язку з цим, на виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015 №248/3/9/1150 щодо збільшення грошового забезпечення були доведені до військових формувань роз'яснення від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, згідно яких, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України від 17.07.2003№1087 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», згідно яких індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення.
Також представник позивача вказує, що окрім цього, відповідачем було повідомлено, що військова частина НОМЕР_1 з 01 січня 2020 року у зв'язку з організаційними заходами відповідно спільних директив Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 28.12.2019 року №Д-322/1/12дск та від 11.01.2020 №Д-322/1/1 та листа Фінансово-економічного управління Командування Повітряних Сил України від 28.12.2019 №350/147/1/4716 не є розпорядником коштів третього рівня та знаходиться на фінансовому забезпеченні в 297 комендатурі охорони та обслуговування (ЄДРПОУ 09958153) м. Одеса.
Представник позивача вказує, що дії відповідача позивач вважає протиправними, та такими, що порушують встановлене статтею 43 Конституції України право Позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, з наступних підстав.
Ухвалою від 14.09.2021 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Вказаною ухвалою судом вирішено проводити розгляд справи в порядку, визначеному ст.262 КАС України.
Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов разом із додатками, в якому представник відповідача зазначив, що відповідач, заперечує проти задоволення судом позовних вимог ОСОБА_1 .
Як вказано у відзиві, представник відповідача вважає, що відповідач обґрунтовано встановив позивачу базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення - січень 2016 року (місяць, в якому відбулось підвищення розміру щомісячної премії), оскільки відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок будь-яких постійних складових завжди вважається базовим.
Також представник відповідача вказує, що проведення індексації перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. Розрахунками фонду грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 на 2016, 2017 та 2018 роки, що затверджені розпорядником коштів вищого рівня, не передбачено асигнувань для проведення індексації грошового забезпечення. Відтак, у відповідача були відсутні фінансові ресурси для виплати індексації.
Посилаючись на роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 №252/10/136-16, від 08.08.2017 №13700/з та від 08.08.2017 №78/0/66-17 та листи Департаменту фінансів Міністерства оборони України (№248/3/9/1/2 від 04.01.2016 року, №248/3/9/1/940 від 16.08.2017 року, №248/1485 від 26.03.2018 року, №248/7/9/1/1661 від 19.12.2017 року), представник відповідача зазначає, що індексація грошового забезпечення по грудень 2015 року нараховувалась та виплачувалась відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення (ПКМУ №1078 від 17.07.2003 зі змінами), який був чинним на той період часу. З огляду на викладене, індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, і законних підстав для вчинення таких дій у відповідача немає.
Також, представник відповідача стверджує, що в січні 2016 року військовослужбовцям Збройних Сил України було підвищено рівень грошового забезпечення за грудень 2015 року за рахунок виплати премій. Таким чином, військовослужбовці у 2015 році отримували значно менше грошове забезпечення ніж у 2016 році. За рахунок збільшення грошових нарахувань у 2016 році позивач стала отримувати в 2 (два) рази більше грошове забезпечення ніж у 2015 році.
Разом з тим, представник відповідача вказує, що пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів визначено: міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року а відтак, базовим місяцем для виплати індексації слід рахувати не січень 2008 року, як зазначає Позивач у своїй заяві, а січень 2016 року. Тобто сума, ніби то, невиплаченої позивачеві індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із взяттям січень 2008 року як базовий - є необґрунтованою та суперечить чинному законодавству.
Стосовно виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2018 року по 28.05.2020 року, представник відповідача зазначив, що в лютому 2018 позивачу було збільшено посадовий оклад, що підтверджено довідкою 297 КОО від 16.09.2021 року №350/174/29/3/70, тому лютий 2018 року став базовим місяцем для розрахунку індексації. Індекс споживчих цін в період з 28.02.2018 року по 01.03.2019 року розраховувався починаючи з наступного за базовим місяцем наростаючим підсумком (тобто з березня 2018 року). Право на проведення індексації настає, коли індекс споживчих цін перевищує поріг індексації. Поріг індексації, починаючи з січня 2016 року, встановлено в розмірі 103 %. В грудні 2019 року поріг 103% було перевищено, отже у позивача виникло право на індексацію грошового забезпечення. В подальшому розрахунок здійснювався з наступного місяця після перевищення порогу відповідно до норм чинного законодавства. З огляду на викладене, протиправність в діях відповідача щодо встановлення позивачу базового місяця - січень 2016 року для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.05.2020 року - відсутня.
На переконання представника відповідача, законних підстав для врахування базового місяця січень 2008 року при здійсненні нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.05.2020 року немає.
Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази, судом встановлено наступні факти та обставини.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 , підполковника ОСОБА_1 , помічника командира частини з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби, звільнену наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 29 травня 2020 року № 352 у запас відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 підпункту “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, наказано вважати, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Доброславського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області. З 26 червня 2020 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як вбачається з листа військової частини НОМЕР_1 від 02.08.2021 року №350/174/29/210, У зв'язку з організаційними заходами відповідно спільних директив Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 28.12.2019 № Д-322/1/12дск, від 11.01.2020 №Д-322/1/1 у військовій частині НОМЕР_1 було розформовано фінансово-економічне відділення та з 01 січня 2020 року військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником коштів третього рівня.
Відповідно до рішення фінансово-економічного управління Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 28.12.2019 №350/147/1/4716, з 01 січня 2020 року військова частина НОМЕР_1 знаходиться на фінансовому забезпеченні у 297 комендатурі охорони та обслуговування (ЄДРПОУ 09958153 ), м. Одеса.
Питаннями щодо нарахування та виплат грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат особового складу військової частини НОМЕР_1 з 01 січня 2020 року є компетенцією начальника, 297 комендатури охорони та обслуговування.
Разом із вказаним листом позивачу надано довідку про види грошового забезпечення та премії виплачені за період з 01.01.2017 року по 28.05.2020 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до начальника 297 комендатури охорони та обслуговування із заявою від 27.07.2021 року, в якій просила :
- нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.05.2020 року включно з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців з урахуванням відрахувань.
У відповідь на вказану заяву від 27.07.2021 року за підписом ТВО начальника 297 комендатури охорони та обслуговування позивачу направлено лист, в якому, зокрема, повідомлено, що 01.01.2016 року відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців за рахунок збільшення щомісячної премії. У зв'язку з цим, на виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015 №248/3/9/1150 щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових формувань роз'яснення від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, згідно яких, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", згідно яких індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення. А місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Порядком проведення індексації грошових доходів населення не передбачений механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди, тому підстави для нарахування та виплати індексації за попередні періоди у Міністерства оборони України відсутні.
З довідки, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , судом встановлено, що позивачу у період січня 2017 року по листопад 2018 року включно індексація грошового забезпечення не виплачувалась, а за період з грудня 2018 року по травень 2020 року сума виплаченої індексації склала 2045,01 грн.
Також, як зазначено у відзиві на адміністративний позов та у листі відповідача, з 01.01.2016 року відсутні були підстави для нарахування та виплати індексації позивачу до окремого роз'яснення, тобто з 01.01.2016 року по грудень 2016 року позивачу індексація також не нараховувалась та не виплачувалась.
Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.05.2020 року протиправною, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Вирішуючи спір що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (в редакції чинній станом на дату звернення позивача до суду) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” регламентовано, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ст.18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
В силу ст. 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно зі статтею 1 цього індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Частинами 1 та ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Приписами ч.2 ст.5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Законом України № 76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” в редакції Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017 року чинній з 11.10.2017 року проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Статтею 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
За приписами статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Законом № 911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 15, ст. 111) цифри "101" замінити цифрами "103".
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 року індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абз. 2 цього пункту.
Постановою КМ № 77 від 11.02.2016 внесено зміни в абзаці другому пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, та цифри “101” замінено цифрами “103.
Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 (в редакції Постанови КМ № 141 від 28.02.2018 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у п. 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Доводи відповідача стосовно відсутності видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців за 2015-2018 роки, і, як наслідок, відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, судом оцінюються критично з огляду на таке.
Положеннями Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до підприємства, установи, організації.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Такий правовий висновок також міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.
Наведене підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах “Кечко проти України”, “Ромашов проти України”, “Шевченко проти України”.
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Лелас проти Хорватії” (Lelas v.Croatia) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Такі посилання відповідача порушують гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в проведенні індексації, доки відповідні положення є чинними.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така ж правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 року позивачу індексації грошового забезпечення із визначенням базового місяця - січень 2008 року.
Водночас, при вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.
Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”. При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18.
За приписами ст. 245 КАС України у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17 та від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18
Суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України”, № 40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути “ефективним” в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі “Аксой проти Туреччини” (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі “Джорджевич проти Хорватії” (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі “Ван Остервійк проти Бельгії” (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Суд вважає, що розрахунок індексації грошового забезпечення, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення.
В той же час, з поданого відзиву, а також з доданої до нього довідки про розмір не виплаченої індексації вбачається, що не заперечуючи право на нарахування індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, відповідач вважає, що базовим місяцем у спірному періоді є січень 2016 року.
Тобто, між сторонами дійсно існує спір щодо базового місяця індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Отже, вирішення питання щодо визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення позивача не є передчасним.
За наявного правового регулювання, тобто імперативного припису п. 5 Порядку № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення, яким в даному випадку є січень 2008 року.
Тобто, щодо визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення позивача у відповідача відсутні дискреційні повноваження.
На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, що у спірних правовідносинах відповідач не здійснив нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, при цьому, вважаючи, що для обчислення при такому нарахуванні індекс споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення є січень 2016 року, проте, відповідач в ході розгляду справи не надав жодного доказу щодо підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, у січні 2016 року, суд вважає, що вимоги позивача про визнання протиправними дії 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України, які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 року різниці індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року та зобов'язати 297 Комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різниці індексації грошового забезпечення, за період з 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, є такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом:
- визнання протиправними дій 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України, які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та зобов'язання 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Разом з тим, суд вважає, що у період з 01.03.2018 по 30.11.2018 року відсутні протиправні дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача в неповному розмірі, з наступних підстав.
Відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 р. № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Тобто, він є базовим для обчислення індексу споживчих цін.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, яка набрала чинності 01.03.2018 року, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
З огляду на зазначене, суд вважає, що березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Згідно інформації Держстату України, розміщеному на їх офіційному веб сайті, про індекс споживчих цін:
- індекс споживчих цін у березні 2018 склав 101,1;
- індекс споживчих цін у квітні 2018 року склав 100,8;
- індекс споживчих цін у травні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у червні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у липні 2018 року склав 99,3;
- індекс споживчих цін у серпні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у вересні 2018 року склав 101,9.
- індекс споживчих цін у жовтні 2018 року склав 101,7.
Відповідно до положень Порядку № 1078, розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.
Оскільки березень 2018 року є базовим місяцем, індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 103,7 (1,008*1,00*1,00*0,993*1,00*1,019*1,017*100).
Отже, індекс споживчих цін не перевищував 103% до листопада 2018 року.
У листопаді ж 2018 року індекс споживчих цін за вказаний місяць складав 103,7%.
З урахуванням положень Порядку № 1078, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складає 103,7%, то у наступному місяці і підлягало індексації грошове забезпечення позивача.
Враховуючи, що з квітня 2018 року по жовтень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складав 103,7, а отже індексації грошове забезпечення позивача підлягало в наступному місяці, тобто у грудні 2018 року, суд дійшов висновку, що підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 відсутні.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року.
Щодо вимог позивача про визнання протиправними відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2018 року по 28.05.2020 року та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2018 року по 28.05.2020 року, суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, за період з 01 грудня 2018 року по 28 травня 2020 року сума виплаченої індексації грошового забезпечення позивача склала 2045,01 грн.
Як вже вказано судом, пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Судом встановлено, що розмір виплаченої військовою частини НОМЕР_1 позивачу індексації грошового забезпечення:
- у грудні 2018 року склав 71,08 грн.;
- у січні 2019 року склав 71,08 грн.;
- у лютому 2019 року склав 134,47 грн.;
- у березні 2019 року склав 134,71 грн.;
- у квітні 2019 року склав 134,71 грн.;
- у травні 2019 року склав 134,71 грн.;
- у червні 2019 року склав 206,72 грн.;
- у липні 2019 року склав 206,72 грн.;
- у серпні 2019 року склав 206,72 грн.;
- у вересня 2019 року склав 206,72 грн.;
- у жовтні 2019 року склав 206,72 грн.;
- у листопаді 2019 року склав 130,92 грн. (відповідно до відпрацьованого часу);
- у грудні 2019 року - лютому 2020 року відсутні нарахування грошового забезпечення у зв'язку з тим, що позивач перебувала у відпустці по вагітності та пологам з 20.11.2019 року по 24.03.2020 року;
- у березні 2020 року склав 48,89 грн (відпрацьовано не повний місяць);
- у квітні 2020 року склав 115,47 грн (відпрацьовано не повний місяць);
- у травні 2020 року склав 36,09 грн (відпрацьовано не повний місяць).
З 17.04.2020 року позивачу надана відпустка по догляду за дитиною до 3-х років.
З урахуванням інформації Держстату України про індекси споживчих цін на товари та послуги у 2018, 2019, 2020 роках:
- індекс споживчих цін (коефіцієнт індексації) у грудні 2018 року склав 103,70%;
- індекс споживчих цін у січні 2019 року склав 103,70%;
- індекс споживчих цін у лютому 2019 року склав 103,70%;
- індекс споживчих цін у березні 2019 року склав 107,00%;
- індекс споживчих цін у квітні 2019 року склав 107,00%;
- індекс споживчих цін у травні 2019 року склав 107,00%;
- індекс споживчих цін у червні 2019 року склав 107,00%;
- індекс споживчих цін у липні 2019 року склав 110,30 %;
- індекс споживчих цін у серпні 2019 року склав 110,30 %;
- індекс споживчих цін у вересні 2019 року склав 110,30 %;
- індекс споживчих цін у жовтні 2019 року склав 110,30 %;
- індекс споживчих цін у листопаді 2019 року склав 110,30 %.
Як вже вказано вище, відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Аналогічні положення визначені і у ч.5 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Відповідно до ст.7 Закону України “Про державний бюджет на 2018 рік” прожитковий мінімум працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.
Отже, з у рахуванням приписів пункту 4 Порядку № 1078 та .5 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, у грудні 2018 року сума, яка перевищувала 1921,00 грн. не підлягала індексації.
Відповідно до ст.7 Закону України “Про державний бюджет на 2019 рік” прожитковий мінімум працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня, з 1 липня - 2007 гривень, з 1 грудня - 2102 гривні.
Отже, з у рахуванням приписів пункту 4 Порядку № 1078 та ч.5 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, з січня 2019 року по червень 2019 сума, яка перевищувала 1921,00 грн. не підлягала індексації, а з липня 2019 року по листопад 2019 року не підлягала індексації сума, яка перевищувала 2007,00 грн.
Таким чином, судом встановлено, що сума індексації грошового забезпечення позивача у період з грудня 2018 року по листопад 2019 року склала 1785,68 грн. (71,08+71,08+71,08+134,71+134,71 +134,71+134,71+206,72+206,72+206,72+206,72+206,72), а саме:
- у грудні 2018 року 71,08 грн. (103,70%*1921,00 грн.);
- у січні 2019 року 71,08 грн. (103,70%*1921,00 грн.);
- у лютому 2019 року 71,08 грн. (103,70%*1921,00 грн.);
- у березні 2019 року 134,71 грн. (107,00%*1921,00 грн.);
- у квітні 2019 року 134,71 грн. (107,00%*1921,00 грн.);
- у травні 2019 року 134,71 грн. (107,00%*1921,00 грн.).
- у червні 2019 року 134,71 грн. (107,00%*1921,00 грн.).
- у липні 2019 року 206,72 грн. (110,30 %*2007,00 грн.).
- у серпні 2019 року 206,72 грн. (110,30%*2007,00 грн.).
- у вересні 2019 року 206,72 грн. (110,30%*2007,00 грн.).
- у жовтні 2019 року 206,72 грн. (110,30%*2007,00 грн.).
- у листопаді 2019 року 206,72 грн. (110,30%*2007,00 грн.).
Зважаючи на встановлені за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року індекси споживчих цін, оскільки індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, враховуючи, що відповідачем було здійснено виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року у вищевказаних розмірах, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2018 року по 30.11.2019 року та зобов'язання 297 комендатуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року.
Також необґрунтованими є вимоги позивача що стосуються періоду з грудня 2019 року 24.03.2020 року, оскільки в зазначений період відповідно до довідки відповідача позивач перебувала у відпустці по вагітності та пологам, у зв'язку з чим грошове забезпечення в зазначений період не нараховувалось та не виплачувалось.
Щодо періоду з 25.03.2020 року по 28.05.2020 року, суд зазначає наступне.
З довідки 297 комендатури охорони та обслуговування вбачається:
до 24.03.2020 березня позивач перебувала у відпустці по вагітності та пологам. Індексація за березень 2020 року нарахована в розмірі 48,89 грн з урахуванням того, що позивачем відпрацьовано не повний місяць;
з 17.04.2020 року позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до 3-х років. Грошове забезпечення у розмірі 11648,68 виплачено з урахуванням того, що позивачем відпрацьовано не повний місяць, в тому числі індексація - 115,47 грн.
у травні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення в розмірі 3640,21 грн, у тому числі індексація 36,09 грн.
В свою чергу, як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2020 року №138, позивача звільнено наказом командувача Повітряних Сил ЗСУ від 29.05.2020 року №352.
З огляду на викладене, слід дійти висновку, що у травні 2020 року відповідачем також здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих днів, що складає менше місяця.
Як вбачається з довідки наданої відповідачем та підтверджується розрахунками здійсненими судом, при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення у період з грудня 2018 року по травень 2020 року за виключенням періоду грудень 2019 року - 24.03.2020 року, відповідачем при розрахунку індексації грошового забезпечення застосовано базовий місяць березень 2018 року.
Доказів які б спростували встановлені судом обставини позивачем до суду не надано.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій 297 комендатури охорони та обслуговування які полягають у відмові нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 року по 28.05.2020 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “РуїсТоріха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Позивачем сплачено судовий збір за подання даного адміністративного позову в розмірі 908,00 грн, відповідно до квитанції № МР_АВ211298DGS_20880485 від 28.08.2021 року.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, на користь ОСОБА_1 слід стягнути з 297 комендатури охорони та обслуговування частину сплаченого судового збору в розмірі 454,00 грн.
В прохальній частині позову позивач просить суд зобов'язати 297 комендатури охорони та обслуговування подати звіт про виконання судового рішення.
Приписами 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність зобов'язання відповідача подати звіт про виконання даного рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом термін звіт про виконання судового рішення.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дій 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України, які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язати 297 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: 297 комендатура охорони та обслуговування міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 09958153, адреса: 65012, м. Одеса, Італійський бульвар, 3).
Суддя П.П. Марин