06.12.2021 Справа №607/20079/21
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Братасюк В.М., розглянувши матеріали, які надійшли від Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої та зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 , працюючої начальником фінансового відділу Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області,
за частиною 1 статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №815604 від 01.11.2021 року, 12 жовтня 2021 року о 13 год. 00 хв., гр. ОСОБА_1 , у якої підтверджено діагноз Covid-19, самовільно залишила місце самоізоляції (обсервації) за адресою АДРЕСА_1 , чим порушила пп.3 п.2-2 постанови КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року у відповідності до ст.29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року із змінами та доповненнями.
В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечила свою вину в інкримінованому їй правопорушенні, пояснивши що самоізоляції вона не порушувала, оскільки перебувала на самоізоляції в м.Копиченці, Чортківського району, Тернопільської області, а не за адресою АДРЕСА_1 .
Розглянувши матеріали справи, доходжу таких висновків.
Частиною першою статті 44-3 КУпАП, передбачена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною 1 ст.44-3КУпАП полягає у порушенні правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Диспозиція статті носить банкетний характер, тобто охоронюваних законом правил поведінки вона не встановлює, а спрямовує до інших актів законодавства, котрі визначають відповідні правила, на порушення яких існує заборона.
Згідно п. 1 Постанови КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року (із змінами внесеними Постановою КМ № 956 від 13.10.2020), установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 квітня 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Відповідно до пп.3 п. 2-2 Постанови КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року, з 17 червня 2021 р. на території України встановлюється “зелений” рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється самовільно залишати місця самоізоляції, обсервації.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.
Згідно з вимогами ст.252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів.
З аналізу наведеної вище норми вбачається, що оцінці підлягає як кожний окремий доказ, так і всі зібрані докази в цілому, на підставі чого суддя повинен зробити обґрунтований висновок про їх належність і допустимість, достовірність та достатність фактичних даних, що встановлюються цими доказами, та мають значення для справи.
Оскільки протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій, за які передбачена адміністративна відповідальність, такий та його невід'ємні складові повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об'єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення.
При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути доведені сукупністю належних і допустимих доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 жовтня 2021 року о 13 год. 00 хв., гр. ОСОБА_1 , у якої підтверджено діагноз Covid-19, самовільно залишила місце самоізоляції (обсервації) за адресою бульв.Просвіти, 15/39 м.Тернопіль.
Натомість, ОСОБА_1 , надано суду пояснення згідно яких, встановлено, що після підтвердження діагнозу Covid-19, місцем її самоізоляції було в м.Копиченці, Чортківського району, Тернопільської області, а не місце проживання АДРЕСА_1 .
З цих підстав, суд не приймає до уваги протокол про адміністративне правопорушення складений відносно ОСОБА_1 , оскільки фабула адміністративного правопорушення, викладена в самому протоколі, не відображає дійсних обставин, здобутих під час слухання справи в суді, а інших доказів, які б підтверджували вину правопорушника немає.
Щодо наданого, як доказ рапорту ст.інспектора ЧЧ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Д.Богданов від 12 жовтня 2021 року, то він не може вважатися належним доказом, оскільки рапорт - це письмове офіційне повідомлення про що-небудь вищій інстанції, керівництву, в якому стисло, але докладно викладена суть якої-небудь справи, тобто є внутрішнім службовим документом в спілкуванні між працівниками поліції.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції».
Згідно приписів ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, в ході розгляду справи не встановлено, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 44-3 КУпАП. Докази вини ОСОБА_1 щодо не вжиття заходів щодо дотримання карантинних норм в матеріалах справи відсутні, а тому справу щодо неї слід закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 44-3, 247, 283, 284 КУпАП, суддя, -
Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена у випадках передбачених ст. 287 КУпАП, а саме особою, щодо якої її винесено, потерпілим, а також прокурором у випадках передбачених ч. 5 ст. 7 КУпАП, а саме у випадку нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови і може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддяВ. М. Братасюк