Справа №590/1092/21
Провадження №3/590/540/21
09 грудня 2021 року смт. Ямпіль
Суддя Ямпільського районного суду Сумської області Деркач І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли від ВПД №1 (с.Ямпіль) Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, непрацюючуо, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше до адміністративної відповідальності не притягувалась,
за ч.1 ст.44-3 КУпАП,
встановив:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №437681 від 19.10.2021 року, в період часу з 11.10.2021 по 19.10.2021 ОСОБА_1 , в якої було підтверджено діагноз COVID-19, порушувала умови самоізоляції: самовільно залишила місце самоізоляції за адресою: АДРЕСА_2 , ходила по населеному пункту Свеса, а саме: по громадським місцям, чим порушила вимоги п.п.3 п.2-2 Постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 року у відповідності до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року (із змінами та доповненнями), тобто вчинила правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.44-3 КУпАП..
ОСОБА_1 в судовому засіданні вину не визнала, просила закрити провадження у справі про притягнення її до відповідальності за ч.1 ст.44-3 КУпАП, посилаючись на те, що 11.10.2021 року вона здала ПЛР тест на визначення наявності інфікування COVID-19 та цього ж дня вибула на самоізоляцію за місцем свого фактичного проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , де перебувала по 19 жовтня 2021 року. Повідомила, що вдень, 11.10.2021, вона виходила до магазину за продуктами харчування, але на той час результат тестування ще не був відомий, про позитивний результат тесту вона дізналася о 15-18 год 11.10.2021 і більше місце самоізоляції вона не залишала; проте 12.10.2021 в її амбулаторній картці було зроблено запис про те, що вона саме 12.10.2021 порушила режим самоізоляції. Тому, за таких обставин вважає, що в її діях відсутній склад правопорушення, передбачений ч.1 ст.44-3 КУпАП.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст.1 КУпАП).
Відповідно до ч.1 ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а згідно ч.2 цієї норми Закону обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Так, у п.52 рішення ЄСПЛ від 05.02.2008 року «Романаускас проти Литви» судом констатовано, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим.
Аналізуючи зазначені положення процесуального закону та оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення, не вбачає будь-яких законних підстав не довіряти вказаним доказам.
Відповідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ст.ст.245, 280 КУпАП завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин, вирішення її в точній відповідності з законом. При розгляді справи про адміністративне правопорушення в обов'язковому порядку має бути з'ясовано: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують її відповідальність, тощо.
Частиною 1 ст.44-3 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною 1 ст.44-3 КУпАП полягає у порушенні правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Диспозиція статті носить банкетний характер, тобто охоронюваних законом правил поведінки вона не встановлює, а спрямовує до інших актів законодавства, котрі визначають відповідні правила, на порушення яких існує заборона.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів покладається, в тому числі, й на громадян.
За змістом ст.29 цього Закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби.
У відповідності до ст.41 Закону особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України.
Згідно п.1 Постанови КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року (із змінами внесеними Постановою КМ № 956 від 13.10.2020), установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 квітня 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. №392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., №43, ст.1394, №52, ст.1626) та від 22 липня 2020 р. №641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст.2029).
Відповідно до п.п.3 п.2-2 Постанови КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року, з 17 червня 2021 р. на території України встановлюється “зелений” рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється самовільно залишати місця самоізоляції, обсервації.
Згідно з вимогами ст.252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів.
З аналізу наведеної вище норми вбачається, що оцінці підлягає як кожний окремий доказ, так і всі зібрані докази в цілому, на підставі чого суддя повинен зробити обґрунтований висновок про їх належність і допустимість, достовірність та достатність фактичних даних, що встановлюються цими доказами, та мають значення для справи.
Оскільки протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій, за які передбачена адміністративна відповідальність, такий та його невід'ємні складові повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об'єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення.
При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути доведені сукупністю належних і допустимих доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, в період часу з 11.10.2021 по 19.10.2021 ОСОБА_1 , у якої підтверджено діагноз Covid-19, порушувала умови самоізоляції: самовільно залишила місце самоізоляції за адресою: АДРЕСА_2 .
Натомість, як вбачається із пояснень ОСОБА_1 , наданих в судовому засіданні, вона зазначає, що зареєстрована та фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 , тому самоізоляцію проходила за вказаною адресою. Повідомила, що 11.10.2021 року вона здала ПЛР тест на визначення наявності інфікування COVID-19, але вдень, 11.10.2021, вона виходила до магазину за продуктами харчування, проте як на той час результат тестування ще не був відомий; про позитивний результат тесту вона дізналася о 15-18 год 11.10.2021 і більше місце самоізоляції вона не залишала.
Відповідно до запису з амбулаторної картки ОСОБА_1 від 12.10.2021 встановлено наступне: «хвора порушує режим карантину та самоізоляції, про що повідомлено органи поліції».
Відповідно до копії витягу з ІПНП - рапорт інспектора-чергового Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області від 13.10.2021 встановлено наступне: «13.10.2021 о 14.30 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 13.10.2021 о 14.26 за адресою: АДРЕСА_2 ; повідомила лікар про те, що її піднаглядна пацієнтка, яка має позитивний аналіз на «Ковід» ОСОБА_1 , 1973 року народження, та контактні особи: син ОСОБА_2 , 27 років, також її менший син ОСОБА_3 , 14 років, порушують правила самоізоляції та ходять по смт. Свеса, чим створюють загрозу іншим мешканцям смт. Свеса. Заявник: ОСОБА_4 ».
З цих підстав, суд не приймає до уваги протокол про адміністративне правопорушення складений відносно ОСОБА_1 , оскільки фабула адміністративного правопорушення, викладена в самому протоколі, не відображає дійсних обставин, здобутих під час слухання справи в суді, а інших доказів, які б підтверджували вину правопорушника немає.
Щодо наданого, як доказ витяг з ІПНП - рапорт інспектора-чергового Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області від 13.10.2021, суд не може вважати належним доказом, оскільки рапорт - це письмове офіційне повідомлення про що-небудь вищій інстанції, керівництву, в якому стисло, але докладно викладена суть якої-небудь справи, тобто є внутрішнім службовим документом в спілкуванні між працівниками поліції.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції».
Згідно приписів ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, в ході розгляду справи не встановлено, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст.44-3 КУпАП. Докази вини ОСОБА_1 щодо невжиття заходів щодо дотримання карантинних норм в матеріалах справи відсутні, а тому справу щодо неї слід закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 44-3, 247, 283-285 КУпАП,
постановив:
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.44-3 КУпАП, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Сумського апеляційного суду через Ямпільський районний суд Сумської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя: І.М. Деркач