Справа № 758/12005/21
06 грудня 2021 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді - Якимець О. І.,
за участю секретаря судових засідань Карпишин К. С.,
учасники справи:
позивача ОСОБА_1 з'явився,
відповідач ОСОБА_2 не з'явився,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути з відповідача суму позики у розмірі 282761,78 грн та вирішити питання судових витрат. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у липні та серпні 2020 року між сторонами укладено договори позики грошових коштів, у відповідності до яких позивач позичив відповідачу спірну суму. Відповідач у визначений строк грошові кошти не повернув та таким чином прострочив виконання зобов'язання, а тому просить стягнути спірні кошти. У відповідності до ст. 141 ЦПК України просить вирішити питання судових витрат.
Відповідачем подано відзив, який би містив заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що розписка від 23 липня 2020 року є гарантійним листом товариства і не може вважатися особистим зобов'язанням відповідача. Розписка від 11 вересня 2020 року написана під тиском позивача. Відповідач жодних коштів не позичав у позивача, а лише гарантував погашення боргу ТОВ «Чорнобайпродсервіс», будучи директором цього підприємства. Просить у позові відмовити.
У судовому засідання позивач позов підтримав та просить такий задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання, про причини неявки не повідомив, однак враховуючи думку позивача щодо можливості розгляду справи у відсутності відповідача, наявність відзиву на позовну заяву, суд прийшов до висновку про розгляд справи у відсутності осіб, що не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.
Суд установив, 11 вересня 2020 року ОСОБА_2 «получив от ОСОБА_1 140000,00 грн та зобов'язався повернути до 20 жовтня 2020 року». Дані обставини встановлені із оригіналу розписки, копія якої долучена до матеріалів справи.
У зв'язку зі невиконання відповідачем зобов'язання за договором позики, між сторонами виникли спірні договірні правовідносини, які регулюються нормами ст. ст. 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов переконання, що оскільки розписка від 11 вересня 2020 року містить істотні ознаки, які характерні для договору позики, із її змісту вбачається укладення договору позики та вчинення сторонами угоди дій, характерних для такого договору, наявна зобов'язальна умова договору позики для відповідача щодо повернення отриманих коштів, а відтак, суд прийшов до висновку, що у позивача наявні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку повернення грошових коштів за договором позики від 11 вересня 2020 року, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути борг у розмірі 140000,00 грн, а позов в цій частині задовольнити.
Щодо стягнення боргу за договором позики від 23 липня 2020 року, суд прийшов до наступного.
Суд установив, 23 липня 2020 року ОСОБА_2 «директор ТОВ Чернобайпрадсервис» гарантирую погашение кредиторской задолженности перед ФОП ОСОБА_3 » в сумме 142761,78 грн в строк до 23.08.2020 года». Дані обставини встановлені із оригіналу розписки, копія якої долучена до матеріалів справи.
Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Суд застосовує до договору позики від 23 липня 2020 року положення ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, які наведені у цьому рішенні.
Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що розписка від 23 липня 2020 року не містить істотних ознак, які характерні для договору позики, із її змісту не вбачається укладення такого договору та вчинення сторонами угоди дій, характерних для такого договору, відсутня зобов'язальна умова договору позики для відповідача щодо повернення отриманих коштів, а відтак, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку повернення грошових коштів за договором позики від 23 липня 2020 року, у відповідності до положень ст.ст.1046, 1047, 1049 ЦК України, оскільки доводи позовної заяви що такі отримані у позику позивачем не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами.
Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що спірні кошти у сумі 282761,78 грн є сумою заборгованості ТОВ «Чорнобайпродсервіс» перед ФОП ОСОБА_1 , які останній сплатив товариству, що підтверджено платіжними документами від 25 червня 2019 року, 05 вересня 2019 року, 28 листопада 2019 року, 11 січня 2020 року, сума за яким є тотожною з розміром за спірними договорами позики, оскільки не стосуються предмету доказування, не можуть бути умовами договору позики та носять характер господарських відносин, що можуть вирішуватись у межах господарського законодавства.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до переконання про те, що оскільки між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини за договором позики від 11 вересня 2020 року, які не виконані стороною відповідача та відсутність таких відносин за договором позики від 23 липня 2020 року, а тому у відповідності до умов договору та норм Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що заявлені у справі вимоги необхідно задовольнити частково.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2827,62 грн, що підтверджено квитанцією, яка міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 1399,95 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 280-284, 354, пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11 вересня 2020 року у розмірі 140000 (сто сорок тисяч) гривень 00 копійок.
У частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 23 липня 2020 року - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1399,95 грн.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Роз'яснити, що відповідно до пункту 3 розділ ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 08 грудня 2021 року.
Суддя О. І. Якимець