Справа №766/5539/21 Головуючий у І інстанції Жук М.В.
Провадження №22-ц/824/15617/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
08 грудня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта-Банк», про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги,
У квітні 2021 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом та просив суд першої інстанції визнати недійсним договір відступлення права вимоги №2245/к/1 від 13 травня 2020 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс».
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у відкритті провадження у справі та не враховано, що відповідно до положень ст. 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України. Відтак, у разі якщо основне зобов'язання є споживчим, не пов'язаним з господарською діяльністю, то додаткове, акцесорне зобов'язання також не може мати властивості господарського договору та регулюватися нормами ГК України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що основне зобов'язання укладено між юридичними особами, в той час як основним зобов'язанням є договір про надання споживчого кредиту №11363190000, укладений 23 червня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк».
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності скаржника.
Представник ТОВ «Укрдебт Плюс» - адвокат Ковалевський Є.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Колегія суддів, заслухавши представника ТОВ «Укрдебт Плюс», дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, враховуючи наступне.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що договір відступлення права вимоги № 2245/к/1, укладений 13 травня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс» є господарським договором. Таким чином, спір щодо визнання цього договору недійсним незалежно від його суб'єктного складу підвідомчий господарському суду та не може розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.
З огляду на пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Наведена норма свідчить, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а отже і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами у різних юрисдикціях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа (див. пункт 33 постанови від 1 березня 2018 року у справі № 461/12052/15-ц, пункт 34 постанови від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, постанову від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц).
Положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не зумовлюють належність до господарської юрисдикції справ виключно необхідністю здійснення господарської діяльності всіма учасниками справи, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Як вбачається з матеріалів справи предметом оскарження є договір відступлення права вимоги №2245/к/1 від 13 травня 2020 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс», який стосується в тому числі й відступлення права вимоги за кредитним договором №11363190000, укладений 23 червня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк».
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції помилково виходив з того, що спір підвідомчий господарському суду та з огляду на пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України розгляд цієї справи відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки предметом позову у даній справі є договір відступлення прав вимоги, за якими відступлені права вимоги за кредитним договором, стороною якого є фізична особа - ОСОБА_1 , які за своїм змістом є цивільно-правовими, а не господарсько-правовими відносинами
Враховуючи те, що між позивачем та відповідачами існує спір щодо визнання недійсними правочинів, яким передано право грошової вимоги за кредитним договором, стороною якого є фізична особа, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відповідності до вимог ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального законодавства, які призвели до постановлення помилкової ухвали суду, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу суду скасувати, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 103, 367, 369, 374, 379 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта-Банк», про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 грудня 2021 року.
Суддя-доповідач
Судді: