02 грудня 2021 року м. Київ
Справа № 752/5494/20
Провадження № 22-ц/824/11616/2021
Резолютивна частина постанови оголошена 02 грудня 2021 року
Повний текст постанови складено 08 грудня 2021 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Журавльова Д.Д.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
третя особа Служба у справах дітей Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Солом'янської районної у м.Києві державної адміністрації
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей,-
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дітей.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 02 вересня 2000 він року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час шлюбу у подружжя народилися діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Позивач піклується про добробут в сім'ї, здійснює всі можливі заходи для її забезпечення, найкращого виховання та утримання дітей. Після народження доньки у 2014 році у відповідача різко змінилося відношення до позивача та до дітей в бік погіршення. Вона стала роздратованою, нервовою та злою. Після виповнення доньці одного року та десяти місяців відповідач вийшла з декретної відпустки на роботу, залишивши маленьку дитина на позивача і він фактично був змушений виконувати роль матері, при цьому матеріально забезпечуючи сім'ю, працюючи вдома, дистанційно. Останні три з половиною роки позивач одноособово здійснює догляд та виховання за малолітньою донькою ОСОБА_5 , годує її, переодягає, постійно гуляє, розважає, навчає, заплітає волосся, проводить дозвілля, лікує, вкладає спати тощо. Також позивач купує дітям одяг, продукти харчування, готує їжу. ОСОБА_1 також постійно приділяє увагу неповнолітньому сину ОСОБА_6 , допомагаючи йому виконувати домашні завдання, займається з ним англійською мовою, купує все необхідне. Натомість відповідач, замість того, щоб піклуватися про сина, його сварить, не розуміє, що до дитини не можна застосовувати ремінь, силу, залякувати його, внаслідок чого син нервує та згризає ручки, кусає язик. У зв'язку з відсутністю порозуміння у сім'ї позивач разом з дітьми вимушений був покинути квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та на даний час вони проживають за адресою: АДРЕСА_2 . З сином ОСОБА_6 у відповідача постійно дуже напружені стосунки. Сім'я відвідувала Голосіївський районний центр соціальних служб сім'ї, дітей та молоді.
На думку позивача, проживання малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком, яка фактично проживає з ним, буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи, позитивно сприятиме її розвитку, як психологічному так і фізичному. Неповнолітньому ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 виповнилося 14 років, тому місце його проживання визначається ним самим.
За таких підстав, позивач просив визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей - задоволено частково.
Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації та служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей разом з батьком, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 29 000 грн. (двадцять дев'ять тисяч грн.) витрат на правову допомогу.
Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації та служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей разом з батьком, залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду від 26 травня 2021 року та з додатковим рішенням суду від 17 червня 2021 року ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити та скасувати додаткове рішення суду, ухваливши нове в цій частині, яким ОСОБА_1 відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу а її заяву задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим через неповноту та неправильність установлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження та оцінки, порушення норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 рішення суду не оскаржувалось.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації Наумук Т.І. посилалася на розсуд суду.
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві Державної адміністрації Черкасова В.А. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги, підтримала висновки Служби у справах сім'ї та дітей. При цьому в судовому засіданні представник третьої особи пояснила, що за заявою батька Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві Державної адміністрації перевіряла умови проживання дітей та проведено бесіди з дітьми, оскільки діти проживали разом з батьком в Солом'янському районі м. Києва. Батьки як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 надавали різні довідки. Службою родину, як передбачено процедурою, було направлено до міського Центру дитини для того щоб з ними працював психолог та спеціалісти з'ясували батьківські відносини з дітьми, а саме дітей з батьком та матір'ю та іншими членами родини. Все що дослідили психологи було долучено до матеріалів справи. Також до матеріалів справи батьком дітей було долучено висновок Служби у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, які також працювали з родиною. Тому висновок психолога був підготовлений і батько отримав копію та долучив до матеріалів по розгляду питання ОСОБА_7 . Зазначила, що коли вони розмовляли з дітьми 20.07.2020 року в рамках розгляду справи, син ОСОБА_6 , оскільки йому вже виповнилося 14 років і він міг сам приймати рішення щодо свого місця проживання, повідомив, що він визначився про проживання разом з татом та повідомив, що він проживає разом з татом, сестричкою та бабусею, мама мешкає окремо. Під час проживання сім'єю, мама не дуже добре ставилася до нього та сестри, з ними не сиділа, залишала їх самих, примушувала його сидіти з молодшою сестрою, навіть не дозволяла йому йти до школи, коли потрібно було сидіти з молодшою сестрою. Завжди сварила його за погані оцінки, за хороші оцінки ніколи не хвалила, не вчила з ним уроки, мама все робила для себе і хотіла щоб інші робили все для неї. Вона зла. Тато добрий, любить їх з сестричкою, піклується про них, допомагає вчити уроки, ОСОБА_8 ніколи не сварить. Мама завжди кричить і свариться на тата нізащо. Повідомив, що мама завжди обманює, обіцяючи прийти і не приходить зовсім або приходить не надовго. Малолітня Надія соромилася відповідати на запитання і на запитання з ким вона хоче жити повідомила, що хоче жити з татом а мама нехай живе там. Сказала, що мама зла, постійно ображає тата. На запитання чи хоче зустрічатися з мамою повідомила що ні, а після коронавірусу поїде до мами у гості, а на даний час не хоче зустрічатися, бо мама обманює.
Крім того, пояснила, що в Службі створена мобільна бригада для перевірки всіх скарг та заяв що стосуються дітей. За заявами відповідача ОСОБА_2 щомісяця бригада виїжджає за місцем проживання дітей разом з батьком, але жодних підтверджень будь-яких порушень у вихованні дітей та умов їх проживання не виявлено. На сьогоднішній день на розгляд до Служби знову надійшла заява ОСОБА_2 .
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02 вересня 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану Залізничного районного управління юстиції у м. Києві був зареєстрований шлюб між сторонами у справі, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . (т.1 а.с. 19).
Під час шлюбу у подружжя народилися двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с. 20, 21).
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року задоволено позов ОСОБА_2 . Постановлено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 02 вересня 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану Залізничного районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 527, розірвати (т.1 а.с. 189).
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , працює в ТОВ «Глобал компонентс» на посаді директора (т.1 а.с. 38).
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , працює головним спеціалістом Верховного Суду (т.1 а.с. 186).
Сторони у справі та їх діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Дана квартира належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в рівних частинах на підставі свідоцтва про право власності, виданого 16 серпня 2012 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 18.10.2016 року Першою київською державною нотаріальною конторою (т.1 а.с. 22). Квартира є однокімнатною, загальною площею 48,1 кв.м, житловою площею 24,6 кв.м.
Відповідач проживає у вищевказаній квартирі.
Позивач разом з дітьми фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Дана квартира належить на праві власності ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та ОСОБА_9 в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 05 листопада 1999 року відділом приватизації державного житла Залізничного району м. Києва (т.1 а.с. 23).
Малолітня ОСОБА_4 , 2014 року народження, на час розгляду справи судом першої інстанції відвідувала заклад дошкільної освіти ясла - садок № 4/353 СБУ в м. Києві (т.2 а.с. 191). Відповідно до копії довідки №177 від 16 вересня 2021 року (т.6 а.с.51), ОСОБА_4 дійсно навчається в 1-Г класі спеціалізованої школи №43 з поглибленим вивченням предметів суспільно-гуманітарного циклу «Грааль».
Неповнолітній ОСОБА_3 навчається в ліцеї АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 27)
Розпорядженням № 747 від 13 листопада 2020 року Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації визначено способи участі матері ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з дітьми (т.4 а.с. 144).
Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дітей разом з батьком, ОСОБА_1 посилався на те, що проживання малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком, яка фактично проживає з ним, буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи, позитивно сприятиме її розвитку, як психологічному так і фізичному. Неповнолітньому ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 виповнилося 14 років, тому місце його проживання визначається ним самим.
На підтвердження своїх доводів позивач посилається на письмові докази.
Згідно довідки № 67 від 28.11.2019 р., виданої Дошкільним навчальним закладом № 150, ОСОБА_4 , 2014 року народження, виховувалася в даному ДНЗ. Батько приймає участь у житті дитини, постійно приводить і забирає дитину (т.1 а.с. 26).
Згідно довідки № 02-04/287 від 02.12.2019 р., виданої Ліцеєм № 227 імені М.М.Громова м. Києва, тато учня ОСОБА_3 регулярно спілкується з класним керівником класу, цікавиться навчанням свого сина та був на прийомі у шкільного психолога (т.1 а.с. 27).
З матеріалів справи вбачається, що Голосіївським районним в м. Києві центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді було проведено психологічне дослідження родини ОСОБА_12 , за результатами якого складено висновок від 21.08.2020 р., з якого вбачається, що у ОСОБА_5 наявний емоційний зв'язок з батьком та братом. Мати піклується про дитину, однак спостерігаються ознаки амбівалентної прив'язаності, це може бути результатом слабкої довіри до матері (т.2 а.с. 178).
Відповідно до висновку психологічного обстеження від 14 липня 2020 року, наданого психологом Міського центру дитини служби у справах дітей та сім'ї Київської міської державної адміністрації, з'ясовано, що Надія активна, позитивна, чемна дівчинка, має надійний тип прив'язаності до батька, поважає його авторитет, прислуховується до порад, отримує тілесну та емоційну підтримку від нього. Діагностовано емоційну прив'язаність і до матері. Проте дівчинка зазначає, що вона завжди кричить на неї і тата, мама завжди працює, а з нею сидить тато і ОСОБА_13 , які її годують і граються з нею. Визначені дружні позитивні взаємовідносини зі старшим братом ОСОБА_6 . Під час спільної зустрічі з мамою визначено, що емоційний стан дівчинки був радісний та позитивний, дівчинка сумує за мамою, спокійно та радісно сприймає її. Рекомендовано для стабільного психоемоційного стану дівчинки та повноцінного психічного розвитку встановити графік зустрічей з тим з батьків, з ким вона не проживає, на безпечній для дитини території, враховуючи прив'язаність дітей не роз'єднувати їх та визначити єдине та безпечне місце проживання (т.3 а.с. 44).
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
У разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частина перша та друга статті 159 СК України).
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
З матеріалів справи вбачається, що спеціалістами служби у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації 22 липня 2020 року обстежено умови проживання дітей за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що за вказаною адресою створені належні умови для проживання, розвитку та відпочинку дітей. (т.2 а.с. 143).
16 вересня 2020 р. спеціалістами служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації складено акт обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де було встановлено, що умови для проживання та виховання дітей створені належним чином (т.2 а.с. 154).
Згідно висновку № 108-14531 від 11.11.2020 р., який був підтриманий в судовому засіданні апеляційного суду представником ОСОБА_14 , орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , 2014 року народження, з батьком ОСОБА_1 (т.2 а.с. 87).
Колегія суддів вважає вірним висновок органу опіки та піклування, оскільки він є обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини, зроблений на підставі ґрунтовно досліджених всіх аспектів проживання родини ОСОБА_12 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про неналежність наведених доказів є необґрунтованими, оскільки вони здобуті належним чином, не є взаємовиключними і ним надана належна оцінка Службами у справах сім'ї та дітей Голосіївської та Солом'янської у місті Києві державних адміністрацій.
Ураховуючи тривалість проживання малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком, сталість її соціальних зв'язків з батьком, належне виконання ним батьківських обов'язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку та вірно визначив місце проживання малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 , що буде відповідати як найкращим інтересам дитини та сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку.
Крім того, не підлягає задоволенню апеляційна скарга щодо ухваленого додаткового рішення, яким вирішено питання щодо витрат на професійну правничу допомогу адвоката, виходячи з наступного.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Наявними в справі письмовими доказами підтверджується, що представником позивача вищенаведені вимоги закону дотримані, оскільки ним до закінчення судових дебатів було зроблено заяву про стягнення витрат за професійну правничу допомогу та надані докази про судові витрати.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Такої ж думки дотримується Верховний суд у постановах від 13 червня 2018 року по справі № 757/47925/15-ц та від 19 вересня 2018 року по справі № 361/6253/16-ц.
Верховний суд у постанові від 16 травня 2018 року по справі № 127/13154/16-ц зокрема зазначив, що доводи касаційної скарги щодо безпідставності відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, оскільки його представник не залучався ухвалою суду, як особа, яка надає правову допомогу, є необґрунтованими.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 ст. 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суду при визначенні розміру компенсації слід ураховувати (а сторонам доводити) співмірність витрат на оплату послуг адвоката із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» п.131).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази.
28 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та Адвокатськм Бюро «Олександра Травянка» укладено договір № 029/20 про надання правової (правничої) допомоги (т.5 а.с. 28).
Крім того, у матеріалах справи містяться додатки № 1 та № 2 до договору про надання юридичних послуг № 029/20 від 28 лютого 2020 р., пунктом 1 якого визначено розмір гонорару (т.5 а.с. 32, 33).
Згідно калькуляції робіт по наданню правової (правничої) допомоги від 27.05.2021 р. витрати складають 58 000 грн. (т.5 а.с. 36).
Також в матеріалах справи міститься акт № 1 приймання - передачі правової допомоги за договором № 029/20 від 28 лютого 2020 р. ОСОБА_1 від адвоката Травянко О.І. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 374/10. (т.2 а.с. 37, 41 та 42).
Згідно прибуткових касових ордерів № 09/20 від 28.02.2021 р. та № 017/21 від 26 травня 2021 р. ОСОБА_1 сплатив 17 000 грн. та 41 000 грн. відповідно (т.5 а.с. 39, 40).
Зважаючи на вимоги ст.ст. 141, 382 ЦПК України та виходячи із доведеності понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу,суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 з врахуванням співмірності понесених витрат та відмову в задоволенні заяви ОСОБА_15 .
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна