Постанова
Іменем України
07 грудня 2021 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/14611/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф.,
суддів: Кравець В.А., Шкоріної О.І.,
за участю секретаря Ратушного А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
рішення Дарницького районного суду м. Києва
від 31 травня 2021 року
у цивільній справі №753/613/19 Дарницького районного суду м. Києва
за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк"
до ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_2 ,
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
та за зустрічним позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Альфа-Банк",
третя особа - ОСОБА_2 ,
про визнання недійсним договору іпотеки,
У січні 2019 року позивач - Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк", Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі АТ "Альфа-Банк", Банк) звернувся до суду з позовом, уточненим в подальшому, до ОСОБА_1 , в якому просив:
визнати за АТ «Укрсоцбанк» право іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 , та на праві власності належить ОСОБА_1 ;
в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором від 03.07.2007, яка складає 787 191 доларів США 80 центів - звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки №02-10/2289 від 03.07.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №3569, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, із встановленням початкової ціни для її подальшої реалізації на рівні 2 350 205, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03.07.2007 між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого Банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 295 000 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 02.07.2022. Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та Банком укладено договір іпотеки №02-10/2289 від 03.07.2007, відповідно до якого позичальник передав Банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 129,9 кв.м., яка належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 08.05.2002. На підставі договору іпотеки, нотаріусом внесено до Державного реєстру іпотек відповідний реєстраційний запис про реєстрацію зазначеного вище об'єкту нерухомого майна у якості предмету іпотеки та запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Однак, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 не виконуються, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Зазначив, що в подальшому стало відомо про те, що за результатами розгляду справи №2-1075/2010 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя судом ухвалено рішення, яким визнано за ОСОБА_1 (в подальшому змінила прізвище на " ОСОБА_1 ") право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом вищевказаного договору іпотеки. Внаслідок переходу права власності на предмет іпотеки до ОСОБА_1 остання набула статус іпотекодавця, а отже несе всі його обов'язки згідно із раніше укладеним між ОСОБА_2 та Банком договором іпотеки №02-10/2289 від 03.07.2007, а спірна квартира є предметом іпотеки, на який позивачем може бути звернуто стягнення у випадку невиконання (неналежного виконання) позичальником основного зобов'язання.
Також зазначив, що станом на 09.11.2018 за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 787 191, 80 доларів США. З метою врегулювання спору у позасудовому порядку, іпотекодавцю ОСОБА_1 направлено письмову вимогу №13-07/666 від 02.08.2018, щодо виконання порушених позичальником зобов'язань за кредитним договором. Вимога не виконана.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05.02.2020 АТ "Укрсоцбанк" замінено на його правонаступника АТ "Альфа-Банк".
Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_1 подала зустрічний позов про визнання недійсним договору іпотеки.
Як на підставу визнання іпотечного договору недійсним посилалася на те, що спірна квартира свого часу набута ОСОБА_2 на час перебування у шлюбі, а відтак була спільним сумісним майном подружжя, тоді як вона (на той час дружина позичальника) не надавала своєї нотаріальної згоди на передачу квартири в іпотеку.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року первісний позов задоволено у повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи відповідача щодо вжиття Банком в серпні 2009 року заходів позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса, що свідчить про зміну строку виконання основного зобов'язання. Вважала, що за таких обставин іпотекодержатель мав право пред'явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання. Банк без поважних причин пропустив строк звернення до суду з позовом, проте судом безпідставно було відмовлено у застосуванні строку позовної давності щодо первісного позову.
Зауважила, що оскільки Банком пропущено строк звернення до суду з позовом, то судом безпідставно визнано, як обґрунтовану, нараховану Банком суму заборгованості за кредитним договором.
Зазначила, що не відповідають обставинам справи висновки суду про недоведеність відповідачем факту перебування у спільній сумісній власності придбаної під час шлюбу спірної квартири.
Суд не надав належної оцінки іпотечному договору, а саме проігнорував пункти 4.5., 4.5.2., 4.7. Договору іпотеки, у зв'язку з чим не врахував, що обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом її продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, сторони визначили як позасудовий, що відповідає положенням ст. 41 ЗУ "Про іпотеку" та як наслідок дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
За вказаних обставин просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31.05.2021 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, 22.11.2021 АТ "Альфа-Банк" подав письмові пояснення, в яких посилаючись на те, що скаржником не спростовано наявності заборгованості за кредитним договором, в забезпечення виконання умов якого в іпотеку банку передана спірна квартира, яка на даний час на праві власності належить ОСОБА_1 , просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги з підстав її необґрунтованості.
Представник відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній.
Позивач - АТ "Альфа-Банк", належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив.
Третя особа - ОСОБА_2 про судове засідання, призначене на 07.12.2021, повідомлений належним чином, у відповідності до вимог п. 4 ч. 8 та ч. 11 ст. 128 ЦПК України.
Згідно відомостей з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Знятий з реєстрації 11.10.2018 (том 4, а.с. 84).
Суд, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, повідомляв ОСОБА_2 про день, час та місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток-повідомлень за відомою суду адресою, зазначеною в апеляційній скарзі ( АДРЕСА_4 ). Однак, судові повідомлення поверталися на адресу суду без вручення з відміткою поштового відділення "Адресат відсутній за вказаною адресою" (том 4, а.с. 22-23, 82-83).
Матеріали справи не містять доказів, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 131 ЦПК України ОСОБА_2 повідомляв суд про зміну місця свого проживання.
23 листопада 2021 року ОСОБА_2 на електронну пошту апеляційного суду надіслав пояснення на апеляційну скаргу, в яких повідомив, що не має можливості з'явитися до суду, оскільки вже тривалий час перебуває за межами України.
Також в поясненнях зазначив, що у зв'язку неналежним виконанням ним перед банком кредитних зобов'язань ще в першій половині 2009 року ним було отримано від банку письмову вимогу про дострокове повернення кредиту. Також його було повідомлено про те, що у разі непогашення боргу, стягнення боргу буде здійснено за рахунок майна, а саме спірної квартири. В подальшому на кредитному договорі було вчинено виконавчий напис. На думку ОСОБА_2 , наведені ним обставини вказують на те, що позов про звернення стягнення на предмет іпотеки банком подано з пропуском строку позовної давності, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову.
Ураховуючи викладене та зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності третьої особи ОСОБА_2 та представника АТ "Альфа-Банк".
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 03 липня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №24-12/160, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в межах суми максимального ліміту заборгованості 295 000 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 02.07.2022 на умовах, визначених договором кредиту.
Із виписки по особовому рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_1 за період з 03.07.2007 по 04.03.2011 вбачається, що 03.07.2007 на поточний рахунок позичальника було перераховано кредитні кошти у сумі 75 000 доларів США, 04.07.2007 - 200 000 доларів США, 16.07.2008 - 20 000 доларів США, та були отримані останнім готівкою через касу банку.
В забезпечення виконання позичальником боргових зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №24-12/160, між ОСОБА_2 та Банком укладено Договір іпотеки №02-10/2289, відповідно до якого позичальник передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 129,9 кв. м., жилою площею 81,6 кв. м., яка належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 08.05.2002 Відділом приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.
Відповідно до п. 1.6 Договору іпотеки, іпотекодавець гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому порядку.
Пунктом 1.15 Договору іпотеки визначено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю особисто, так як набута в результаті використання права на приватизацію.
Згідно п. 4.1 Договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, в тому числі, на підставі рішення суду (п. 4.5. Договору іпотеки).
07 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та Банком укладено Додаткову угоду №1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №24-12/160, якою було встановлено графік зниження максимального ліміту заборгованості, щомісячно, рівними частинами по 1 500 доларів США, починаючи з 5 січня 2008 року, а у липні 2022 в сумі 6 500 доларів США.
У зв'язку з тим, що позичальником ОСОБА_2 не виконувались належним чином умови кредитного договору №24-12/160 станом на 09.11.2018 виникла заборгованість у розмірі 771 011,76 доларів США, що за курсом НБУ становить 21 531 840,33 грн та складається із суми заборгованості за кредитом - 250 901,29 доларів США, що еквівалентно 7 006 853,59 грн; суми заборгованості за відсотками - 341 822,35 доларів США, що еквівалентно 9 545 981,84 грн; суми заборгованості за комісіями - 12 668,21 доларів США, що еквівалентно 353 781,73 грн; розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 57 185,26 доларів США, що еквівалентно 1 596 997,54 грн; розміру пені за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 108 434,65 доларів США, що еквівалентно 3 028 225,63 грн.
Матеріали справи не містять належних доказів на спростування вказаного розміру заборгованості за кредитним договором №24-12/160 від 03.07.2007.
Також судом встановлено, що ОСОБА_2 та відповідачка за первісним позовом перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.09.1990, який розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03.03.2010. Після розірвання шлюбу відповідачка змінила прізвище " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_1 ".
Вказаним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03.03.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було вирішено спір про поділ майна подружжя та в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру, загальною площею 129,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 31.03.2016 зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною житловою площею 135,2 кв. м., житловою площею 81,6 кв.м.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, застосувавши положення матеріального права, які регулюють правовідносини за зустрічним позовом, а саме 215, 578 ЦК України та ст. 57, 60 СК України, а також застосувавши положення ст. 526, 611, 629 ЦК України та ч. 1 ст. 7, ст. 33, 38, 39, 41 Закону України "Про іпотеку", які регулюють правовідносини за первісним позовом, та встановивши, що квартира, яка є предметом іпотеки, свого часу була набута у власність ОСОБА_2 внаслідок приватизації, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні зустрічного позову.
Оскільки матеріалами справи підтверджується, що спірна квартира була набута ОСОБА_2 у власність внаслідок приватизації, а за приписами статті 57 СК України житло набуте дружиною чи чоловіком за час шлюбу внаслідок його приватизації є її/його особистою приватною власністю, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги, що не відповідає обставинам справи висновок суду першої інстанції про недоведеність відповідачем факту перебування спірної квартири у спільній сумісній власності.
До того ж, як правильно зазначив суд в мотивувальній частині рішення, що на дані правовідносини не поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на момент укладення кредитного договору, (а з 31.03.2016 ОСОБА_1 ), окрім спірної квартири, був власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане 06.03.2003 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 128486. А згідно статті 1 Закону України від 03.06.2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.
Також, посилаючись на положення статті 23 Закону України "Про іпотеку", суд обґрунтовано зазначив у мотивувальній частині рішення, що не можуть бути підставою для відмови у задоволенні первісного позову доводи відповідачки про те, що їй не було відомо про укладення іпотечного договору і те, що вона не являється його стороною.
Заслуговує на увагу і висновок суду першої інстанції про те, що доводи відповідачки про не надання Банком доказів отримання ОСОБА_2 кредиту спростовуються належними в матеріалах справи доказами, як то заявою на видачу готівки та банківськими виписками по рахунку.
З мотивувальної частини рішення вбачається, що суд врахував доводи відповідача про зміну Банком строку виконання основного зобов'язання, а саме суд зазначив, що з наданої представником відповідача копії Акту про арешт майна від 08.02.2010 не вбачається, що позичальнику були висунуті вимоги за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №24-12/160 від 03.07.2007, який був укладений між АКІБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 .
Отже, суд першої інстанції врахував доводи ОСОБА_1 , щодо зміни кредитором строку виконання основного зобов'язання, надав таким доводам належну правову оцінку та дійшов правильного висновку про необґрунтованість цього доводу.
З огляду на викладене, аналогічні доводи, викладені в апеляційній скарзі не потребують додаткового правового аналізу, а тому не приймаються до уваги судової колегії.
При цьому, колегія суддів зауважує, що окрім копії Акту про арешт майна від 08.02.2010 до суду першої інстанції у визначений законом строк відповідачкою не було подано будь-яких інших доказів, які можуть підтвердити звернення Банку до ОСОБА_2 з досудовою вимогою за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №24-12/160 від 03.07.2007.
В апеляційній скарзі відповідачка теж посилається лише на Акт про арешт майна від 08.02.2010, який на її думку, підтверджує строк зміни основного зобов'язання.
Разом з тим, після звернення до суду з апеляційною скаргою, представник відповідачки - ОСОБА_5 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про повторне витребування доказів, а саме витребувати від приватного нотаріуса виконавчого напису за реєстровим номером №2623 від 02.07.2009 про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотечного договору №02-10/2289 від 03.07.2007, вимоги АКІБ "Укрсоцбанк" про дострокове виконання ОСОБА_2 порушеного зобов'язання з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, надані Банком документи на підтвердження наявності заборгованості та аркуш реєстру для реєстрації нотаріальних дій (том 4, а.с. 63-67). До клопотання про витребування доказів долучено копію виконавчого напису від 02.07.2009 за №2622, копію заяви на вчинення виконавчого напису від 19.05.2009, копію виконавчого напису від 02.07.2009 за №2623 та копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.07.2011.
В той же час, як зазначає сам представник відповідача дане клопотання є повторним, оскільки судом першої інстанції таке клопотання вирішено та ухвалою від 11.06.2020, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні даного клопотання про витребування доказів (том 3, а.с. 136). Ухвала про відмову у витребуванні доказів відповідачка не оскаржувала, зокрема не включала до апеляційної скарги на рішення суду заперечень на ухвалу від 11.06.2020, якою відмовлено у витребуванні доказів.
Таким чином, клопотання про витребування доказів вирішено судом першої інстанції, а відтак не підлягає задоволенню судом апеляційної інстанції.
Щодо долучених скаржником до клопотання нових доказів, то колегія суддів не може прийняти до уваги такі докази, оскільки вони не подавалися до суду першої інстанції із першою заявою по суті та клопотань про долучення таких доказів до суду першої інстанції скаржник не заявляв. Також скаржник не надав доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги, що Банком пропущено строк звернення до суду з позовом.
Доводи апеляційної скарги, що Банком пропущено строк позовної давності колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки як правильно зазначив суд в мотивувальній частині рішення право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 зареєстровано 31.03.2016, а з позовом до останньої про звернення стягнення на предмет іпотеки Банк звернувся 09.01.2019, тобто в межах строку позовної давності.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах визначений іпотечним договором як позасудовий, оскільки положення іпотечного договору, якими врегульовано порядок та способи звернення стягнення на предмет іпотеки, скаржник трактує на власник розсуд.
Так, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотечного майна на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження сторони в іпотечному договорі, а саме в пунктах 4.5., 4.5.2. та 4.7., визначили як позасудовий спосіб шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Водночас, насправді в Договорі іпотеки №02-10/2289 від 03.07.2007, зокрема в пункті 4.5., сторони погодили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: 4.5.1. на підставі рішення суду; або 4.5.2. на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Пунктом 4.6. Договору іпотеки визначено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме: 4.6.2. шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
Аналіз наведених положень договору іпотеки свідчить, що сторони домовилися про те, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду реалізація предмета іпотеки буде здійснюватися у такий спосіб як продаж на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.
Фактично, наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат між сторонами.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 08 грудня 2021 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
О.І. Шкоріна