02 грудня 2021 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/22400/18
провадження номер: 22-ц/824/11319/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.
за участю секретаря - Орел П.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року у складі судді Трусової Т.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що вона має сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є відповідач ОСОБА_1 . Позивачка вказувала, що 23 січня 2007 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано, дитина проживає з нею та перебуває на її утриманні.
Вказувала, що відповідач не проявляє турботу про сина, не виявляє інтересу до його потреб, не займається вихованням дитини, що підтверджується довідкою - характеристикою приватного дитячого дошкільного закладу «Лада-ладушка». Батько дитини не приймає участі у суспільному житті та медичному догляді дитини, якою займається виключно мати. Зазначала, що більше чотирьох років відповідач припинив належним чином виконувати свій батьківський обов'язок щодо утримання своєї дитини, не виділяє грошові кошти на його утримання та забезпечення потреб і інтересів дитини. Відповідачу відоме місце проживання сина, проте він не виявляє жодної ініціативи щодо прийняття участі у його вихованні та утриманні. Відповідач збирається переїхати на постійне проживання до іншої країни і свідомо відмовляється від своїх батьківських прав, про що склав відповідну заяву. Тому вважала, що для забезпечення прав та інтересів дитини, відповідача необхідно позбавити батьківських прав.
Також позивачка вказувала, що вона в повному обсязі утримує дитину, а позбавлення відповідача батьківських прав не звільняє його від обов'язку утримувати дитину.
З урахуванням наведеного, позивачка ОСОБА_2 просила:
- позбавити ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн 00 коп.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 березня 2020 рокупозов ОСОБА_2 задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3 000 грн 00 коп. щомісячно, починаючи з 15 листопада 2018 року, до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що він не був належним чином повідомлений судом про розгляд справи, оскільки позивачкою зазначено адресу, за якою він не проживає. Вказує, що суд розглянув справу без його участі, у зв'язку з чим він не зміг реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Зазначає, що у жовтні 2018 року на прохання позивачки він підписав нотаріальну заяву, яка б давала їй змогу без його згоди відпочивати з дитиною за кордоном, але в подальшому він зрозумів, що це була його згода на позбавлення його батьківських прав. Вважає, що його було введено в оману щодо змісту вказаної заяви, яку згодом позивачка надала до суду, як доказ про те, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Він ніколи не був проти оплачувати аліменти на утримання сина, однак позивач відмовлялася від отримання будь-яких коштів, про що написала нотаріальну заяву.
Вказує, що рішення суду ґрунтується лише на доводах позивачки, а об'єктивні обставини щодо участі батька у вихованні дитини не досліджені третьою особою та судом. Позивачка порушувала його батьківські права та право дитини на участь батька у вихованні дитини, заборонивши йому приїжджати до сина та підтримувати з ним стосунки, здійснюючи перешкоди в цьому. Зазначає, що ухвалюючи рішення про позбавлення його батьківських прав, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування за обставинами цієї справи не доведено. Наголошує, що він заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно сина.
Позивачка ОСОБА_2 не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник органу опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи органу опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської областіповідомлений апеляційним судом шляхом надсилання судової повістки 01 листопада 2021 року на його офіційну електронну адресу, яка того ж дня була доставлена (а.с.109-110).
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.
За таких обставин, орган опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської областівважається належним чином повідомлений про розгляд справи.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку представника органу опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської області такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року відкрито провадження у даній справі. Призначено справу в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання на 25 березня 2019 року о 09 год 15 хв. Роз'яснено відповідачу право подати відзив на позов до суду, копія відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов'язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (а.с.22).
Згідно з положеннями ст.190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.
Копія ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року про відкриття провадження у справі, копія позовної заяви з доданими до неї документами та судові повістка про виклик були надіслані судом першої інстанції відповідачу, на адресу зазначену у позові: 36015, місто Полтава, вул.Надворсклянська, 36 (а.с.25, зворот).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києвавід 25 березня 2019 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляд справи по суті на 11 вересня 2019 року о 16 год 00 хв., розгляд якої у вказану дату відкладено на 12 грудня 2019 року о 10 год 00 хв. (а.с.35, 41).
12 грудня 2019 року розгляд даної справи судом першої інстанції було відкладено на 05 березня 2019 року о 12 год 00 хв., у якому ухвалено рішення суду.
Відповідно до ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положення цього конституційного принципу закріплені у ст.ст. 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов'язком суду.
За змістом п.2 ч.1 ст.43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях.
Порядок повідомлення учасників справи про час і місце розгляду справи встановлений ст.ст.128-130 ЦПК України, про належне повідомлення особи про дату, час і місце судового засідання може свідчити розписка.
За змістом ч.2 ст.211, ч.2 ст.223 ЦПК України, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, перешкоджає розгляду справи.
Неповідомлення судом учасників процесу про дату судового засідання є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що відповідач ОСОБА_1 надав нотаріально посвідчену заяву - згоду на позбавлення його батьківських прав, проте до суду не з'явився без повідомлення причин неявки, відзиву на позов від нього не надійшло.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений судом про заявлені до нього позовні вимоги, про розгляд даної справи та про отримання ним копії ухвали суду про відкриття провадження і позовної заяви. Поштові конверти, у яких судом направлялись процесуальні документи, повернулися до суду з відміткою пошти «за закінченням строку зберігання», а деякі з них взагалі не містять вказівки про причини невручення відправлень (а.с.28, 31, 49, 58).
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що нотаріально посвідчена заява-згода на позбавлення батьківських прав була додана позивачкою до матеріалів позовної заяви, а не подана відповідачем особисто до суду, як про це зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Однак, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, розглянув справу за відсутності доказів належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, не забезпечив його можливості надати суду докази та дати свої пояснення з приводу поданого ОСОБА_2 позову, чим позбавив його можливості скористатись наданими йому процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 43, 49, 277 ЦПК України.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Таким чином, недотримання судом норм процесуального права призвело до порушення права відповідача ОСОБА_1 на справедливий суд, що в силу п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, колегія суддів вважає, що даний позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 серпня 2005 року.
23 січня 2007 шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін подружжя народився син ОСОБА_3 (а.с.7).
Згідно акту обстеження житлово-побутових умов вбачається, що малолітній син ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 надала суду: довідку фельдшерського пункту КЗ ВРР «ВРЦПМСД» (а.с.10); довідку-характеристику з приватного дитячого дошкільного закладу «Лада-ладушка», який відвідувала дитина (а.с.11); акти обстеження житлово-побутових умов проживання дитини від 22 жовтня 2016 року та 26 січня 2018 року, складених депутатами Глевахівської селищної ради (а.с.12, 13); довідку Боярського навчально - виховного комплексу «Гімназія - загальноосвітня школа І ступеня», в якому навчається дитина (а.с.14). Вказані документи містять інформацію про те, що вихованням дитини ОСОБА_3 займається одна позивачка. Батько дитини участі у житті дитини не приймає.
Також позивачкою до матеріалів справи додано нотаріально посвідчену заяву, підписану ОСОБА_1 07 листопада 2018 року, відповідно до якої він з 2015 року не займається вихованням, розвитком та матеріальним утриманням дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Він не має можливостей і бажання в подальшому виконувати батьківські обов'язки відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Йому відомо, що питання необхідності позбавлення його батьківських прав розглядається органом опіки та піклування Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією та Дарницьким районним судом у місті Києві. Він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З правовими наслідками позбавлення батьківських прав він ознайомлений (а.с.8).
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, чергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
За принципом ст.6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння.
Відповідно до ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Зважаючи на наведений аналіз нормативно-правових актів з питання обов'язків батьків щодо дітей та критеріїв, які вказують про їх невиконання батьками, у справах про позбавлення батьківських прав слід установити поведінку батька, можливість розцінювати цю поведінку як ухилення від виховання дитини, а також те, з чим пов'язана така поведінка батька, якщо вона має місце.
Згідно з приписами ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заперечуючи проти позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 зазначає, що ужовтні 2018 року на прохання позивачки підписав нотаріальну заяву, яка б давала їй змогу без його згоди відпочивати з дитиною за кордоном, але в подальшому він зрозумів, що це була його згода на позбавлення його батьківських прав. Вважає, що його було введено в оману щодо змісту вказаної заяви, яку згодом позивачка надала до суду, як доказ про те, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Він ніколи не був проти оплачувати аліменти на утримання сина, однак позивачка відмовлялася від отримання будь-яких коштів, про що написала нотаріально посвідчену заяву від 07 листопада 2018 року (а.с.86).
Вказує, що позивачка порушувала його батьківські права та право дитини на участь батька у вихованні дитини, заборонивши йому приїжджати до сина та підтримувати з ним стосунки, здійснюючи перешкоди в цьому.
Оцінюючи надану позивачкою нотаріально посвідчену заяву, підписану ОСОБА_1 , та інші документи у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що вони категорично не свідчать про те, що ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків було свідоме та у зв'язку з його винною поведінкою.
Зазначаючи про те, що позивачка перешкоджала йому у зустрічах з дитиною, відповідач не надав доказів того, що він з цього приводу звертався до Служби у справах дітей та сім'ї, правоохоронних органів.
Разом з тим, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, колегія суддів вважає, що суд може застосувати практику судових попереджень, що передбачено п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Апеляційним судом не встановлено злісного небажання ОСОБА_1 виконувати свої обов'язки по вихованню сина. До відповідача раніше не застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).
Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2019 року у справі № 570/3742/17 дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.
Окрім того, відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення чи поновлення батьківських прав орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
З матеріалів справи вбачається, що Васильківська районна державна адміністрація Київської області, розглянувши заяву ОСОБА_2 , надала висновок від 24 лютого 2020 року №246/6-23 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.61-62).
Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком Служби у справах дітей та сім'ї, оскільки він складений лише на підставі пояснень та документів, наданих позивачкою, без врахування пояснень ОСОБА_1 щодо позбавлення його батьківських прав та без обстеження його умов проживання. При цьому, колегія суддів враховує, що поведінка відповідача і його бажання щодо виконання своїх батьківських обов'язків свідчать про небайдужість останнього до долі свого сина і намагання якнайшвидше виправитися.
З урахуванням обставин справи та ч.1 ст.ст.3, 7 Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст.7, ст.164 СК України, піклуючись при цьому про інтереси дитини, для виховання якої необхідна участь обох батьків, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність виняткової ситуації, яка б викликала необхідність позбавити відповідача батьківських прав.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Факт оскарження заявником заяви пані ОСОБА_5 про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до ст. 7 Конвенції про права дитини, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Частиною 4 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов'язані поважати дитину.
При цьому повага до дитини - це повага до її прав, визначених Конвенцією про права дитини та іншими законодавчими актами.
За встановлених обставин, ураховуючи особу відповідача, який бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, позбавлення ОСОБА_3 права знати свого батька суперечитиме інтересам дитини.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволенню не підлягають.
При цьому, суд апеляційної інстанції роз'яснює сторонам, що вони зобов'язані поважати дитину, а тому при встановленні та налагодженні між відповідачем та дитиною стосунків, повинні утриматись від дій, які можуть її травмувати, відноситись до своїх прав та обов'язків розумно, виважено та з любов'ю до дитини. Роз'яснити сторонам, що у разі потреби вони можуть скористатися сімейною медіацією для визначення способів гармонійного розвитку та емоційного комфорту малолітнього ОСОБА_3 .
Обгрунтовуючи вимоги позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на свою користь аліментів на утримання сина у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн 00 коп., позивачка посилалась на те, що дитина знаходиться на її повному утриманні. Відповідач більше чотирьох років припинив належним чином виконувати свій батьківський обов'язок щодо утримання своєї дитини, не виділяє грошові кошти на його утримання та забезпечення потреб і інтересів дитини.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з положеннями ч.ч.1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Установлено, що сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу між сторонами залишився проживати з матір'ю.
Таким чином, позивачка відповідно вимог ст. 181 СК України має право на аліменти на утримання дитини.
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
При апеляційному розгляді справи встановлено, що відповідач є працездатним та офіційно працевлаштований. Доказів того, що він має незадовільний стан здоров'я, а також те, що він має на утримання інших дітей та непрацездатних осіб, відповідач суду не надав.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Ураховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоровя, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно зі ст.ст.7, 155 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Ураховуючи матеріальне становище сторін, вік дитини та її потреби в існуванні (їжа, одяг, комфорт, користування комунальними, медичними, освітніми послугами) та потреби в реалізації соціального та духовного розвитку, а також те, що відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину і вказаний обов'язок є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, апеляційний суд вважає, що стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дитини у розмірі 3 000 грн 00 коп. відповідатиме вимогам ч.2 ст.182 СК України, а тому позов ОСОБА_2 в частині стягнення аліментів підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, унаслідок чого аліменти підлягають стягненню з 15 листопада 2018 року.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 1 362 грн 00 коп.
Оскільки апеляційний суд ухвалює нове рішення і в позові ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовляє, задовольняючи вимогу про стягнення аліментів (згідно з чинним законодавством позивачка звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення аліментів), тому застосувавши взаємозалік щодо задоволеної та відхиленої вимог, з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 352 грн 40 коп.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 000 грн 00 коп., щомісячно, починаючи з 15 листопада 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Допустити негайне виконання постанови апеляційного суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 352 грн 40 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: