Справа № 640/10624/21 Головуючий у І інстанції - Гарник К.Ю.
Суддя-доповідач - Губська Л.В.
08 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г.,
за участю секретаря Кондраток А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України №83 ос від 12.03.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити його на посаді начальника відділу методології та нагляду за видачею сертифікатів готовності об'єктів до експлуатації Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України;
- стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 24941,66 грн;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині його поновлення на посаді начальника відділу методології та нагляду за видачею сертифікатів готовності об'єктів до експлуатації Департаменту дозвільних процедур архітектурно-будівельної інспекції України та стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на його користь суми заробітної плати в межах одного місяця.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ був виданий у період тимчасової непрацездатності позивача, що, на думку останнього, порушує його права та вимоги чинного законодавства. Також позивач наголошує, що наказ про його звільнення виданий передчасно та за відсутності правових підстав для цього, оскільки новостворений орган за своїми функціями є ідентичним функціям Державної архітектурно-будівельної інспекції України, а тому має місце реорганізація органу, а не його ліквідація.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого, змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу методології та нагляду за видачею сертифікатів готовності об'єктів до експлуатації Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України, зазначену в наказі Державної архітектурно-будівельної інспекції №83 «ОС» від 12.03.2021, та зазначено вважати датою звільнення ОСОБА_1 з посади перший робочий день після його виходу з лікарняного - 27.04.2021, зобов'язано Державну архітектурно-будівельну інспекцію України внести зміни до наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції №83 «ОС» від 12.03.2021 та до трудової книжки ОСОБА_1 в частині дати звільнення останнього з посади начальника відділу методології та нагляду за видачею сертифікатів готовності об'єктів до експлуатації Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України з 12.03.2021 на 27.04.2021 та зобов'язано Державну архітектурно-будівельну інспекцію України здійснити повний розрахунок з ОСОБА_1 за період з 12.03.2021 по 27.04.2021. В іншій частині у задоволені позовних вимог - відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним наказом позивача звільнено із займаної посади 12 березня 2021 року у період тимчасової непрацездатності, що не відповідає вимогам ч. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, тобто відповідач, у період тимчасової непрацездатності позивача мав право прийняти наказ про його звільнення, однак, датою звільнення відповідач мав визначити дату, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності. Суд першої інстанції звертає увагу, що Державна сервісна служба містобудування, утворена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №218, постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 №1340 ліквідована та утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, тобто твердження позивача щодо того, що відбулась реорганізація державного органу, а не його ліквідація є необґрунтованими, а тому звільнення позивача на підставі п.11 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» є правомірним.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги загалом аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. Крім того, апелянт наголошує, що про наступне звільнення його було повідомлено 24.03.2020, а звільнено з державної служби 12.03.2021, тобто в період коли діяла норма ст.87 Закону України «Про державну службу» від 23.02.2021, яка зобов'язувала роботодавця працевлаштовувати державного службовця. Також позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем не було повідомлено відповідача про лікарняний та, відповідно, не з'ясовано, що відповідачем не нараховувалась зарплата з 05.03.2021 і відповідно за період з 05.03.2021по 12.03.2021 не була виплачена, а тому на думку апелянта, відповідач має здійснити повний розрахунок за весь час перебування на лікарняному, а не з 12 березня 2021 року.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду представник відповідача до суду не прибув, позивач до суду з'явився та подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Колегія суддів протокольною ухвалою задовольнила дане клопотання та перейшла до розгляду апеляційної скарги в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справита обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 25.03.2015 займав різні посади державного службовця у територіальних управліннях Державної архітектурно-будівельної інспекції України та того ж дня прийняв присягу державного службовця.
Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 02.02.2016 №72 «ОС» на підставі заяви ОСОБА_1 його переведено з 01.02.2016 на посаду начальника відділу методології та нагляду за видачею сертифікатів готовності об'єктів до експлуатації Департаменту дозвільних процедур.
В подальшому 24.03.2020 позивача було ознайомлено з попередженням про наступне звільнення та вручено один примірник цього попередження, у зв'язку з наступною ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
Наказом №83 «ОС» від 12.03.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади головного інспектора будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за об'єктами будівництва Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у місті Києві, у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1-1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» на підставі попередження про наступне звільнення від 24.03.2020.
Вважаючи наказ про своє звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду, що діяв правомірно, з чим і погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
За положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до ч.ч.1 - 3 ст. 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають, у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (ст. 87, 87-1 цього Закону).
Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, чинній на момент повідомлення про наступне вивільнення, визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.п. 1 та 1-1 ч.1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, яким внесено зміни до ст.49-2 Кодексу законів про працю України та викладено її у новій редакції.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 цього Кодексу не застосовуються положення ч.2 ст. 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Оскаржуваним у даній справі наказом позивача звільнено з посади головного інспектора будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за об'єктами будівництва Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у місті Києві, у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 13.03.2020 № 218, що узгоджується з приписами п. 1-1 ч. 1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
При цьому, про наступне вивільнення у зв'язку з ліквідацією державного органу позивача було персонально попереджено 24.03.2020, тобто, не пізніше ніж за 30 календарних днів до звільнення, що також свідчить про дотримання відповідачем вимог Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України.
Щодо обставин припинення юридичної особи відповідача, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1 Положення «Про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 294, Державна архітектурно-будівельна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 13.03.2020 № 218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова № 218), згідно з пунктом 1 якої ліквідовано Державну архітектурно-будівельну інспекцію.
При цьому, пунктом 4 Постанови № 218 встановлено, що Державна архітектурно-будівельна Інспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування.
Пунктом 5 Постанови № 218 утворено комісію з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції та затверджено головою зазначеної комісії заступника начальника відділу методології та нагляду за здійсненням декларативних процедур департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції Федоренка Б.О.
Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів визначений Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі - Порядок № 1074), згідно з пунктом 2 якого, органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються або ліквідуються Кабінетом Міністрів України за подання Прем'єр-міністра України.
Пунктом 5 Порядку № 1074 визначено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1074, права та обов'язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Так, з 20.03.2020 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться дані про перебування в стані припинення юридичної особи Державної архітектурно-будівельної інспекції України, код ЄДРПОУ 37471912.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1339 Урядом відновлено дію постанови від 23.05.2011 № 553 «Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», у зв'язку з цим, визнано таким, що втратив чинність п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 219 року «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду», проте, оскаржуваним у даній справі наказом позивача звільнено, у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 218, ця постанова є чинною та ніким не скасована.
Також, станом на день вирішення даної справи по суті, Державна сервісна служба містобудування, утворена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №218, постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 №1340 ліквідована та утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність тверджень позивача щодо того, що відбулась реорганізація державного органу, а не його ліквідація.
Щодо звільнення позивача із займаної посади під час його тимчасової непрацездатності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 87 Закону № 889-VIII наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною 1 цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Таким чином, згідно наведених вимог Закону України «Про державну службу», у період тимчасової непрацездатності може бути лише складений наказ про звільнення особи, а датою звільнення повинна бути дата, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.
Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що відповідач не спростовує того факту, що під час видання наказу про звільнення позивача, останній був відсутній на робочому місці.
Такі обставини підтверджуються й відповідними доказами, а саме копіями листків непрацездатності, згідно яких позивач був тимчасово непрацездатним з 03.03.2021 по 26.04.2021. Першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, є 27.04.2021.
Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що оскаржуваним наказом позивача звільнено із займаної посади 12.03.2021, тобто, у період тимчасової непрацездатності, що не відповідає наведеним вимогам ч. 5 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем не було допущено порушень в частині дати прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, оскільки прийняття такого рішення не суперечить положенням Закону №889-VIII, однак, дата звільнення позивача визначена відповідачем без дотримання ч. 5 ст. 87 цього Закону, а тому, в даному випадку суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зміни дати звільнення позивача з « 12 березня 2021 року» на « 27 квітня 2021 року» та відповідно зобов'язання відповідача внести зміни до наказу та трудової книжки позивача в частині дати звільнення та зобов'язання останнього здійснити повний розрахунок з позивачем у зв'язку зі зміною дати звільнення.
При цьому, колегія суддів не приймає доводи апелянта стосовно того, що відповідач має здійснити повний розрахунок за весь час його перебування на лікарняному, а не з 12 березня 2021 року, оскільки це не було предметом позову.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
А.Г. Степанюк