Справа № 640/23119/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шейко Т.І.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
08 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2021 у справі за адміністративним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу ВП № 65474230 від 29.07.2021, винесену державним виконавцем Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. в порядку примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі № 440/6714/20.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі виконавчого листа № 440/6714/20, виданого 13.04.2021 Полтавським окружним адміністративним судом, яким зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити інформацію про банківський вклад ОСОБА_1 в ПАТ «Банк Михайлівський» за договором № 980-024-000001694 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» від 20.11.2015 у сумі 163 258, 42 грн. до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, - старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан Інною Леонідівною відкрито виконавче провадження, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 65474230 від 19.05.2021.
Пунктом 2 резолютивної частини постанови зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на адресу відповідача направив листа від 09.06.2021 № 60-7893/21, зареєстрованого Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві 15.06.2021, в якому повідомив державного виконавця, що станом на 09.06.2021 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, який здійснює безпосереднє виведення ПАТ «Банк Михайлівський»» з ринку, вживаються заходи щодо виконання судового рішення у справі № 440/6714/20 в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», однак виконання рішення потребує значного часу, більшого ніж встановлено державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження. В зв'язку з цим боржник просив відкласти проведення виконавчих дій.
Оскільки станом на 12.07.2021 до відповідача не надійшли документи на підтвердження повного фактичного виконання позивачем рішення суду, відповідач виніс вимогу виконавця від 12.07.2021, якою зобов'язав боржника протягом 5 днів з моменту отримання вимоги надати підтвердження виконання виконавчого листа № 440/6714/20 від 13.04.2021, виданого Полтавським окружним адміністративним судом.
У відповідь Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на адресу відповідача направив листа від 20.07.2021 № 60-9841/21, в якому повідомив державного виконавця, що на адресу Фонду не надходило судове рішення у справі № 440/6714/20, «що перешкоджає виконанню судового рішення відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та нормативно-правових актів Фонду. Після отримання судового рішення у справі № 440/6714/20 останнє буде оскаржено в апеляційному порядку відповідно до положень КАС України».
Станом на 29.07.2021 підтвердження виконання рішення суду на адресу відповідача не надходило, в зв'язку з чим старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан Інною Леонідівною винесено постанову ВП №65474230 від 29.07.2021 про накладення на боржника штрафу у розмірі 5 100 грн.
Позивач, вважаючи вказану постанову про накладення штрафу протиправною, звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки станом на час винесення оскаржуваної постанови позивачем, який є боржником у виконавчому провадженні, рішення суду, яке набрало законної сили, так і не виконано, то державним виконавцем правомірно винесено постанову ВП № 65474230 від 29.07.2021.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентовано положеннями ст. 63 Закону, згідно ч. 1 якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів вважає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 821/1568/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, державний виконавець зобов'язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.
Поважними в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 127/3770/17.
З матеріалів справи вбачається, що як на поважність причин невиконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/6714/20 у встановлений державним виконавцем строк, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вказує на потребу більш значного часу, ніж встановлено виконавцем для виконання рішення в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не отримання боржником власне рішення суду у справі № 440/6714/20 і намір його оскаржити в апеляційному порядку.
Щодо вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені вимоги до виконавчого документа.
Зокрема, відповідно до пункту 6 частини першої цієї статті у виконавчому документі зазначається дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
З виконавчого листа № 440/6714/20, виданого Полтавським окружним адміністративним судом вбачається, що судове рішення набрало законної сили 30.03.2021.
У контексті наведеного, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання
Згідно статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При цьому, у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України додатково закріплено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Більше того, Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
Крім того, колегія суддів зауважує, що з аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тож, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Отже, оскільки рішення Полтавського окружного адміністративного суду, на виконання якого виданий виконавчий лист № 440/6714/20 та відкрито відповідачем виконавче провадження ВП № 65474230, набрало законної сили, то воно підлягає обов'язковому виконанню.
При цьому, як вірно було вказано судом першої інстанції, з'ясування питання отримання/неотримання учасниками виконавчого провадження рішення суду, на підставі якого був виданий виконавчий документ, не віднесено Законом України «Про виконавче провадження» до обов'язків державного виконавця при вчиненні виконавчих дій і не є поважною причиною невиконання такого рішення суду.
Також, намір боржника оскаржувати до вищої інстанції ухвалене судом рішення також не є поважною причиною його не виконання, якщо рішення набрало законної сили і обов'язковість його виконання визначена законом.
Інших підстав, які б свідчили про неправомірність оскаржуваної постанови та наявність підстав для її скасування позивачем не зазначено та, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, не встановлено.
Таким чином, оскільки Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/6714/20 не виконано у строк, встановлений державним виконавцем постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 65474230 від 19.05.2021 та вимогою державного виконавця від 12.07.2021, а причини, які на думку боржника перешкоджали виконанню ним судового рішення у встановлений строк та на які він посилався у листах від 09.06.2021 та 20.07.2021, є неповажними, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державним виконавцем правомірно застосовано до боржника штрафну санкцію оскаржуваною постановою від 29.07.2021.
При цьому, проаналізувавши вказані вище та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2021 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.