Справа № 320/5910/20 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
08 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 , додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, та щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 р. адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, та щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про залишення позову без розгляду, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Апелянт вказує на пропуск позивачем встановленого процесуальним законом строку на звернення до суду з вказаними позовними вимогами.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у письмовому провадженні на 08.12.2021.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.07.1993 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), серії НОМЕР_1 .
Позивач отримує пенсію за віком, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплату за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статей 39 та 51 Закону № 796.
21.01.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок та виплату пенсії, у якій просив здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю та щомісячну доплату до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення.
За результатом розгляду цієї заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області повідомлено позивачу про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії, оскільки виплати передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у період дії постанови Уряду № 1210 здійснюються у розмірах, визначених цими нормативним актами.
Вважаючи, що такі дії відповідача є протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повинно було нараховувати та виплачувати позивачу додаткову пенсію, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтями 39, 50 Закону № 796-ХІІ, а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, пенсія позивача період з 01.01.2014 по 02.08.2014 була обчислена у розмірі, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тобто статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний з внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ.
Водночас, апелянт наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі, її розмір відомий особі, яка її отримує. Відтак, на переконання апелянта, отримання позивачем листа-відмови на його заяву, не змінює момент, з якого позивач мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не може пов'язуватись з початком перебігу строку на звернення до суду.
Колегія суддів, вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Разом з тим, право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено, передусім, необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду, у системному зв'язку з принципом правової визначеності, слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (суб'єкта владних повноважень) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої, національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Як вбачається з матеріалів справи, позов зареєстровано 10.07.2020 (подано 09.07.2020)
Відповідно до положень ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з приписами ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведених норм слідує, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або необізнаність з наявними правами, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Як вже зазначалось, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами, законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій, а також досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, щоб після спливу значного проміжку часу, сторони не повертались до вже сталих правовідносин.
У свою чергу, слід врахувати, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Так, судом першої інстанції задоволено позовні вимоги за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 (у повному обсязі відповідно до заявлених вимог), при тому, що із заявою до пенсійного органу позивач звернувся у січні 2020 року.
Відтак, колегія суддів вважає, що позовні вимоги за вказаний період заявлені з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, визначеного ст. 122 КАС України, за відсутності поважних причин його пропуску та підстав для поновлення, адже, пенсійні виплати є постійними, виплачуються щомісячно.
Тобто, про своє порушене право позивач дізнався або повинен був дізнатися після отримання неповних сум виплат, які здійснювалися згідно постанов Кабінету Міністрів України у менших розмірах, ніж визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, положення ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключають можливість їх застосування до спірних правовідносин, оскільки, даною нормою врегульовано питання виплати вже нарахованої, але не виплаченої пенсії, а тому, така не може бути застосованою до спірних правовідносин, адже, як було встановлено раніше, позивачу за відповідний період пенсія не нараховувалась у бажаному розмірі, а про її належний розмір, спір наразі в суді.
Урахування подання заяви в 2020 році про необхідність здійснення перерахунку за період, охоплений 2014 роком та отримання в квітні 2020 році відповіді-відмови, на переконання колегії суддів, не може вказувати про те, що позивач дізнався про своє право лише у 2020 році, адже у такому б випадку, звернувшись на актуальну дату до суб'єкта владних повноважень зі зверненням про необхідність вчинити певні дії та отримавши рішення про відмову в задоволенні заяви, можливо штучно поновити строки звернення до суду та порушити питання правомірності дій відповідача за будь-який час, не охоплений часовими межами. У даному ж випадку, позовні вимоги стосуються нарахувань та виплати пенсії, після спливу майже 7 років, що є значним проміжком часу та не може давати підстави для поновлення строків на звернення до суду, за умови, що позивач реально не був позбавлений можливості звернутись до суду за захистом своїх прав.
Разом з тим, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, дійшов висновку, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Відтак, позовні вимоги за вище вказані періоди заявлені позивачем з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, визначеного ст. 122 КАС України, за відсутності поважних причин його пропуску та підстав для поновлення.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Приписами п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, вказане вище свідчить про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про залишення позову без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду з позовом, встановленого приписами ст. 122 КАС України.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 311, 315, 319, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 р. - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко