Справа № 826/1986/17 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Келеберда В.І.
Іменем України
08 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Федотова І.В.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Апеляційного суду міста Києва на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва в особі голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Дмитра Леонідовича, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві про скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Апеляційного суду міста Києва від 30.12.2016 №583-ОС «Про відрахування ОСОБА_1 »;
- визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду міста Києва в особі Голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Дмитра Леонідовича щодо не зарахування ОСОБА_1 до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді;
- зобов'язати Апеляційний суд міста Києва в особі Голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Дмитра Леонідовича зарахувати ОСОБА_1 до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2021 позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відрахування позивача є правомірним.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 17.10.1989 обрано суддею Жовтневого районного суду міста Києва. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 11.04.1995 №133/95-ВР ОСОБА_1 обрано суддею Київського міського суду. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 07.04.2005 №2534-ІV позивачку обрано суддею Апеляційного суду міста Києва безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 29.09.2016 №1630-VІІ «Про звільнення судді» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва. На підставі зазначеної постанови Верховної Ради України наказом голови Апеляційного суду м. Києва від 30.12.2016 №583-ОС ОСОБА_1 відраховано зі штату суддів Апеляційного суду міста Києва.
Позивач оскаржила в судовому порядку Постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 №1630-VІІ «Про звільнення судді».
Рішенням Верховного суду від 18.11.2019 у справі №800/544/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 №1630-VІІ «Про звільнення судді», яка слугувала підставою для видання наказу головою Апеляційного суду міста Києва від 30.12.2016 р. №583-ОС про відрахування позивача зі штату суддів Апеляційного суду міста Києва.
Надалі, позивач подала голові ліквідаційної комісії Орлюку Д.Л. заяви: про скасування наказу голови Апеляційного суду міста Києва від 30.12.2016 №583-ОС про відрахування зі штату суддів Апеляційного суду міста Києва; про зарахування ОСОБА_1 до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді.
Листом від 09.07.2020 №1610/0907-1/2020 у задоволенні заяв відмовлено.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено протиправність звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду міста Києва; належним способом захисту позивача та відновлення її порушеного права буде зарахування до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відсутнє рішення Верховного Суду або ж уповноваженого суб'єкта призначення щодо поновлення позивача на посаді; ліквідаційна комісія суду не має повноважень щодо зарахування судді до штату суду; спір у даній справі не стосується поновлення прав позивача. При цьому, апеляційна скарга не містить будь-яких заперечень рішенню суду першої інстанції в частині скасування наказу Голови Апеляційного суду міста Києва від 30.12.2016 №583-ОС «Про відрахування ОСОБА_1 ».
Надаючи оцінку наведеним доводам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 53 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону.
Зі скасуванням постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади вказана у частині першій статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» гарантія відновлюється, а позивач вважається таким, що перебуває у статусі судді.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» видача відповідного наказу на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді належить до повноважень голови місцевого суду.
У постанові від 14.12.2019 по справі №800/535/16 Верховний Суд вказав, що у разі скасування постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади (акта про звільнення судді з посади) повноваження щодо поновлення позивача на посаді судді належить голові місцевого суду.
Відтак, питання щодо поновлення позивача на посаді судді, зарахування її до штату суддів Апеляційного суду міста Києва, мало б бути вирішене головою цього суду.
Проте, внаслідок існування об'єктивних причин, які не залежать від волі позивача, наразі Апеляційний суд міста Києва перебуває у стадії ліквідації.
Так, відповідно до Указу Президента України від 29.12.2017 №452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд міста Києва та Апеляційний суд Київської області та, відповідно, утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ.
Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Відповідно до частини третьої, четвертої статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Так, наказом Державної судової адміністрації від 20.09.2018 №474 «Про забезпечення виконання Указу Президента від 20 вересня 2018 року №452/2017» утворено ліквідаційну комісію Апеляційного суду міста Києва, Головою якої визначено Орлюка О.Л.
У пунктах 2-4 вказаного наказу передбачено, що ліквідаційним комісіям апеляційних судів необхідно забезпечити здійснення своїх повноважень з наступного робочого дня за днем опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. Затвердити План заходів з ліквідації апеляційних судів, зазначених у підпунктах 1 - 25 пункту 1 цього наказу, що додається. Головам ліквідаційних комісій апеляційних судів забезпечити виконання затвердженого Плану заходів з ліквідації відповідних судів, зазначеного у пункті 3 цього наказу.
Як зазначає скаржник, у плані заходів з ліквідації суду відсутні посилання на наявність у ліквідаційної комісії чи її голови повноважень щодо зарахування до штату суду суддів, рішення про звільнення яких скасовано у судовому порядку.
Проте, на переконання колегії суддів суду апеляційної інстанції, нездійснення у законодавстві, у згаданому указі президента а також і у плані заходів з ліквідації суду чіткого визначення щодо передачі до ліквідаційної комісії/голови ліквідаційної комісії повноважень з поновлення/зарахування суддів до штату суду не є обставиною, яка є перешкоджає виконанню судового рішення щодо незаконного звільнення судді. Наведені обставини не можуть бути підставою для відмови у поновленні прав, що порушені незаконним звільненням судді, факт чого встановлено рішенням Верховного Суду.
Беручи до уваги викладене, оскільки повноваження з поновлення/зарахування судді до штату належать керівнику (голові) відповідного суду та оскільки у разі ліквідації суду повноваження щодо управління справами переходять до ліквідаційної комісії, голова якої представляє суд, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за такого правового регулювання та обставин справи, спірні повноваження голови Апеляційного суду міста Києва наразі має виконати голова ліквідаційної комісії.
Відтак, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на відсутність у голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва повноважень з зарахування позивача до штату суду.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частиною другою цієї статті передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Для цілей застосування частини першої статті 2 КАС та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), дискреція адміністративного суду поширюється на вибір найбільш ефективного способу захисту порушених прав позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Беручи до уваги, що порушення своїх прав позивач пов'язує із безпідставним відрахуванням зі штату суду, оскільки її було відраховано зі штату суду на підставі акта Верховної Ради України, який визнаний незаконним та скасований Верховним Судом, то колегія суддів вважає, що обраний позивачем та застосований судом першої інстанції спосіб захисту є цілком ефективним та у повній мірі поновить становище позивача, яке існувало до прийняття знаданого неправомірного акта Верховної Ради України.
Відтак, доводи скаржника щодо неможливості поновлення прав позивача у даному спорі колегія суддів відхиляє.
Відсутність судового рішення Верховного Суду, а також рішення суб'єкта призначення про поновлення позивача на посаді, не нівелює її право захищати свої права у загальному порядку шляхом звернення до суду із позовом, що розглядається у даній справі, а також не позбавляє адміністративний суд захистити права позивача у найбільш ефективний спосіб у разі, якщо у ході судового розгляду буде встановлено порушення таких прав.
Наявність у Верховного Суду виключної компетенції з розгляду спорів щодо законності постанов Верховної Ради України, у тому числі щодо звільнення суддів, жодним чином не впливає на спір у даній справі, який виник із Апеляційним судом міста Києва в особі голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва, та на який не поширюється виключна юрисдикція Верховного Суду.
Відтак, колегія суддів відхиляє посилання скаржника, як на підставу для відмови у задоволенні позову, на відсутність судового рішення Верховного Суду, а також рішення суб'єкта призначення про поновлення позивача на посаді.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції не встановила наявності обставин, які б могли слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Апеляційного суду міста Києва залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2021 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя І.В. Федотов
Суддя А.Ю. Коротких