Справа № 620/4204/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Житняк Л.О.
Іменем України
08 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Федотова І.В.,
Єгорової Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 30.03.2020 №00005233305.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, за результатами проведення перевірки, прийняте не на підставі та не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, не добросовісно та не розсудливо, оскільки під час здійснення своєї господарської діяльності позивач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та не допускав будь-яких порушень.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідає нормам законодавства та скасуванню не підлягає. Доводи позивача не спростовують правильність висновків Акту перевірки. Наголошує, що судом першої інстанції не було проаналізовано господарську діяльності позивача, не з'ясовано обставин придбання товарів та їх подальше використання у господарській діяльності
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що на підставі вимог п.п.20.1.4 п. 20.1 ст.20, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, ст. 79 Податкового кодексу України відповідно до наказу від 22.01.2020 №183 Головним управлінням ДПС у Чернігівській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість за лютий 2019 року по взаємовідносинах з ТОВ «Клонсвін».
Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивач проінформований письмовим повідомленням від 22.01.2020 №41/25-01-33-04-08, яке разом з копією наказу від 22.01.2020 №183 було надіслано платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення, та, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, отримано платником 23.01.2020.
За результатами перевірки складено Акт від 05.03.2020 № 286/33/1850215538.
Так, відповідно до висновків Акта перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:
- п. 63.3 статті 63 Податкового кодексу України та Порядку обліку платників податків, затвердженого Наказом міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300, а саме: позивачем не подано повідомлення про об'єкти оподаткування (за формою №20-01111);
- п.198.1, п.198.3, п.198.6 статті 198, п.200.1 статті 200 Податкового кодексу України позивачем завищено суму податкового кредиту на 169696грн. за лютий 2019 року по взаємовідносинам з ТОВ «Клонсвін» та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплачується до державного бюджету за лютий 2019 року на 169696 грн.
На підставі Акту перевірки від 05.03.2020 складено податкове повідомлення-рішення від 30.03.2020 № 00005233305 за яким встановлено порушення позивачем_п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим останньому збільшено суму грошового зобов'язання та застосовано штрафні санкції за платежем податку на додану вартість в сумі 254544 грн, з них 169696 грн збільшено суму грошового зобов'язання та 84848 грн штрафних санкцій.
Позивач, скориставшись правом адміністративного оскарження рішення контролюючого органу, 13.04.2020 подав скаргу на податкове повідомлення-рішення від 30.03.2020 №00005233305 до контролюючого органу вищого рівня - Державної податкової служби України.
04.06.2020 позивач отримав рішення Державної податкової служби України від 02.06.2020 про залишення оскаржуваного рішення ГУ ДПС у Чернігівській області від 30.03.2020 без змін, а скаргу - без задоволення.
Як вбачається з Акту перевірки, підставою для висновку відповідача про порушення позивачем податкового законодавства є:
Відповідно до листа ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 14.06.2019 №8522/7/04-36-21-13 08.05.2019 в рамках кримінального провадження №32018040040000039 від 20.06.2018 за ч.1 ст.212, ч.1 ст.205, ч.3 ст.212 КК України ліквідовано міжрегіональний «конвертаційний» центр, до складу якого входило ТОВ «Клонсвін». Згідно листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 06.11.2019 №1366/7/04-36-05-12-13, за результатами виходу за податковою адресою ТОВ «Клонсвін» 19.06.2019 складено акт про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки у зв'язку з відсутністю підприємства та його посадових осіб за податковою адресою.
В ході перевірки, на підставі наданих підприємцем копій документів та Єдиного реєстру податкових накладних, встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту за лютий 2019 року віднесено суму коштів за «Асфальтобетонна суміш, дрібнозерниста, щільна, тип В, марка1,АСГ. Др. Щ.В. НП.1», «Плити бетонні тротуарні товщ. 60мм. 20*10*6», «Щебінь 20*40мм» та «Бордюр дорожній 1000*300*150 сірий» по податковим накладним, які були виписані ТОВ «Клонсвін» на загальну суму 1018177,90 грн (в т.ч.ПДВ 169696,32 грн).
Суми податку на додану вартість за виписаними податковими накладними включені позивачем до податкового кредиту та відповідно до розділу II «Податковий кредит» додатку 5 до податкової декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» протягом лютого 2019 року від Постачальника - ТОВ «Клонсвін».
Позивачем було направлено запит від10.06.2019 №4736/ФОП/25-01-13- 01-12 щодо надання вмотивованих пояснень щодо реальності здійснення операцій з ТОВ «Клонсвін» з зазначенням напрямку подальшого використання товару, а також завірені копії документів, серед яких: акти приймання - передачі, рахунки - фактури, первинні документи по доставці товару, навантаженні/розвантаженні (ТТН), розрахункові документи платіжні доручення, платіжні вимоги - доручення, розрахункові чеки (їх корінці), договори, документи, що засвідчують якість придбаних товарів (експертні висновки, сертифікати, паспорти якості, тощо).
Згідно бази даних «Єдиний реєстр податкових накладних» встановлено, що зареєстровані податкові накладні для ТОВ «Клонсвін», які в подальшому були виписані з номенклатурою товару: за «Асфальтобетонна суміш, дрібнозерниста, щільна, тип В, марка1,АСГ. Др. Щ.В. НП.1», «Плити бетонні тротуарні товщ. 60мм. 20*10*6», «Щебінь 20*40мм» та «Бордюр дорожній 1000*300*150 сірий» були зареєстровані по ланцюгу постачання від ТОВ «Макс Енд Ко». Зареєстровані податкові накладні для ТОВ «Макс Енд Ко» з номенклатурою товару: за «Асфальтобетонна суміш, дрібнозерниста, щільна, тип В, марка1,АСГ. Др. Щ.В. НП.1», «Плити бетонні тротуарні товщ. 60мм. 20*10*6», «Щебінь 20*40мм» та «Бордюр дорожній 1000*300*150 сірий» були зареєстровані по ланцюгу постачання від ТОВ «СІОНІМАКС». ТОВ «СІОНІМАКС» перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Соборне управління, Соборна ДПІ (Соборний район м. Дніпра) з 04.06.2018, зареєстроване платником ПДВ з 01.07.2018. Згідно бази даних «Єдиний реєстр податкових накладних» встановлено, що ТОВ «СІОНІМАКС» не придбавало щебінь, асфальтобітонну суміш, плити бетонні, бардюри.
Таким чином, згідно зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних, виявлено невідповідність придбаного товару (робіт, послуг) з реалізованим по ланцюгу постачання.
Отже, по операціях з постачання товарів лише оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податкового кредиту, наслідком чого є отримання по ланцюгу постачання до ТОВ «Клонсвін» та в подальшому до позивача необгрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ.
Згідно зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних виявлено невідповідність придбаного товару (робіт, послуг) з реалізованим по ланцюгу постачання від контрагента - постачальника ТОВ «Клонсвін» до позивача, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит щодо придбання у ТОВ «Клонсвін» товарів протягом лютого 2019 року в сумі 169696 грн.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством та сплати грошових коштів.
На думку відповідача, викладене вище доводить, що позивачем допущено порушення норм податкового законодавства, а саме: п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від02.12.2010 №2755-VI та завищено суму податкового кредиту на 169696 грн за лютий 2019 року по взаємовідносинам з ТОВ «Клонсвін».
Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувсь до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивачем надано копії первинних документів, які в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій, повністю відповідають вимогам, встановленим до первинних документів, які пред'являються ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та мають всі обов'язкові реквізити, не мають дефектів форми, змісту або походження чи інших недоліків, та надавались відповідачу під час проведення перевірки.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону №996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.
Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.
Разом із тим, надані відповідачу на перевірку та суду документи мають всі реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та дають змогу ідентифікувати особу, що здійснювала господарську діяльність.
Жодних зауважень у контролюючого органу ані в Акті перевірки, ані у відзиві на позов чи апеляційній скарзі не висловлено.
Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.
Слід зазначити, що недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами. Водночас такі докази відповідачем в Акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів роботи та послуги не виконано.
Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок, діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
З огляду на викладені обставини, у колегії суддів відсутні будь-які обґрунтовані сумніви щодо реальності спірних господарських операцій, оскільки позивачем надано належні первинні та інші документи для цілей формування спірних сум податкової звітності.
Водночас окремі недоліки у первинних та інших документах, не можуть самі по собі безумовно свідчити про нереальність господарської операції з поставки товару, якщо з інших документів вбачається, що така операція реально відбулася.
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугували відомості інформаційних ресурсів, згідно яких окремі підприємства у ланцюгу постачання спірного товару не мають можливості його постачання. Проте, суд відхиляє наведені доводи, оскільки відомості інформаційних ресурсів контролюючого органу не є належними та допустимими доказами зазначених фактів у розумінні процесуального законодавства статті 73-74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а інших доказів наведених обставин відповідач не надав.
Так, у постанові від 24.10.2019 у справі №820/7293/13-а Верховний Суд зауважив, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі.
Відтак, посилання відповідача на відомості інформаційних ресурсів, а також на сумніви у правосуб'єктності підприємств, з якими позивач у відносини не вступав, а які були постачальниками контрагентів позивача, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим та відхиляє.
Скаржник також звертає увагу на ліквідацію міжрегіонального «конвертаційного» центру, до складу якого входило ТОВ «Клонсвін».
Відповідно до частини шостої статті 78 КАС вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Наявність кримінального провадження не дає підстав робити висновок щодо не підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин на підставі лише факту внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження щодо протиправної діяльності підприємства. Також слід зазначити, що вказане кримінальне провадження не містять в собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов'язань по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.
До винесення вироку в рамках кримінального провадження, матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.
Таким чином, матеріали кримінального провадження не є належними та допустимими доказами існування обставин, які підлягають встановленню у даному спорі.
Таким чином, доводи скаржника про нереальність спірних господарських операцій не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду.
Фактично висновок відповідача про нереальність спірних господарських операцій ґрунтується на надміру формальному підході та суб'єктивних припущеннях, не підтверджених фактами.
Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначив, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
У пункті 71 вказаного рішення зазначено що компанія-заявник (платник податків) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника (платника податків), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу №1.
Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 (№21-1376во06), зазначивши, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Враховуючи, що позивачем було надано на підтвердження правомірності формування спірних сум податкової звітності всі необхідні документи, а підстави для висновку про нереальність спірних господарських операцій у ході судового розгляду встановлено не було, то підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань були відсутні.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя І.В. Федотов
Суддя Н.М. Єгорова