Справа № 640/20486/21 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.
07 грудня 2021 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року,
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невчинення дій, передбачених ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження";
- зобов'язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) невідкладно винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 65553922, на підставі пункту 4 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та вжити всіх заходів, передбачених частиною 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невчинення дій, передбачених ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Зобов'язано Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 65553922, на підставі пункту 4 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та вжити всіх заходів, передбачених частиною 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що його дії та рішення в межах спірних правовідносин вчинено з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 65553922 про стягнення коштів з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" на користь Шевченківського РВ ДВС у м. Києві.
Позивачем на адресу відповідача надіслана заява від 05.07.2021 № 230-60-197/21, у якій Фонд просив:
- протягом трьох днів з дня отримання цієї заяви винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 65553922 на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та вжити всіх заходів, передбачених частиною першою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження";
- внести до Автоматизованої системи виконавчого провадження відомості про закінчення виконавчого провадження № 65553922 одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження стосовно ПАТ "Банк Михайлівський".
Дана заява не була розглянута відповідачем і станом на день розгляду даної справи виконавче провадження № 65553922 було відкритим, що не заперечено апелянтом.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що отримавши заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2021 № 230-60-197/21 в особі представника ПАТ "Банк Михайлівський" про закінчення виконавчого провадження № 65553922 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону, Шевченківський РВ ДВС у м. Києві не мав інших альтернативних варіантів поведінки, окрім як закінчення відповідного виконавчого провадження.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону N 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Як вбачається з матеріалів справи та даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, боржником у виконавчому провадженні № 65553922 є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" та зазначено код ЄДРПОУ боржника 38619024.
З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ідентифікаційний код 38619024 є кодом Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", який перебуває в стані припинення, а органом управління зазначеної особи є, зокрема, Рекрут С.В. - директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону N 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Крім того, згідно пункту 4 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Таким чином, у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, виконавче провадження щодо примусового виконання щодо саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону N 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Суд першої інстанції вірно вказав, що аналіз наведених норм у своєму взаємозв'язку дає підстави для висновку, що у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, виконавче провадження щодо примусового виконання стосовно саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню з передбачених п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону підстав. Водночас, підставою для закінчення виконавчого провадження є саме прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Так, у заяві до відповідача позивач повідомив, що 12.07.2016 Національним банком України прийнято постанову № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 № 1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку.
Інформація про вказані рішення є публічною та, серед іншого, розміщена на офіційному сайті Фонду, а також внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині наділення повноваженнями керівника ПАТ "Банк Михайлівський" директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Рекрут С.В.
23.05.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", яким, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України доповнено статтею 266-1.
Так, приписи п. 1 ч. 1 ст. 266-1 КАС України визначають, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності індивідуальних актів Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку.
При цьому, положеннями ч. 9 ст. 266-1 КАС України передбачено, що визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення, визначеного частиною першою цієї статті, або окремих його положень:
1) не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення;
2) не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку;
3) не породжує будь-яких прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування заподіяної шкоди.
У свою чергу, Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" визначили наступні правові наслідки набрання ним чинності:
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснити (продовжити) процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, ліквідацію банків відповідно до Закону України "Про систему гарантуванням вкладів фізичних осіб", підстави (індивідуальні акти) для початку тимчасової адміністрації, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим Законом (пп. 1 п. 3).
Банкам/юридичним особам, у яких Національним банком України відкликано банківські ліцензії, але відомості про які наявні в Державному реєстрі банків, підстави (індивідуальні акти) для запровадження тимчасової адміністрації, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим Законом, забезпечити передачу уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей, бухгалтерської та іншої документації банку протягом строку, встановленого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в оголошенні, опублікованому на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" (п. 4).
Судові провадження, розпочаті до набрання чинності цим Законом, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (п. 5).
Судові провадження в адміністративних справах, визначених частиною першою статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України, в яких предметом спору є вимоги, що не відповідають нормам частин сьомої - десятої статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом постановлення рішення (ухвали, постанови), підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу (п. 6).
Аналогічні положення щодо наслідків визнання протиправним і скасування індивідуального акту Національного банку України знайшли своє відображення й у приписах ч. ч. 5-7 ст. 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Отже, з урахуванням наведених вище правил, навіть визнання протиправним та скасування у судовому порядку рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника не припиняє розпочату процедуру ліквідації такого банку безвідносно до того, коли таке судове рішення було прийнято.
Питання ліквідації банків регламентує розділ VIII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Частиною 4 статті 44 наведеного Закону у редакції, яка була чинною станом на 16.07.2015, передбачено, що Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
У подальшому ч. 4 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" було викладено в іншій редакції, згідно якої Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
При цьому згідно ч. 5 ст. 44 указаного Закону Фонд з дня початку процедури ліквідації банку протягом трьох років (у разі ліквідації системно важливого банку - протягом п'яти років) забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів.
Таким чином, всі процедури, пов'язані з ліквідацією банку, повинні продовжуватися Фондом, зокрема, як особою, що здійснює повноваження органу управління банку (п. 1 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
В контексті положень п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону можливо дійти висновку, що зазначена норма пов'язує закінчення виконавчого провадження саме із прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Водночас, зміст цієї норми у взаємозв'язку з наведеними положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" та Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави вважати, що юридичним фактом, який породжує необхідність закінчення виконавчого провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону, є не лише відповідне рішення Національного банку України, а й наслідки, яке воно породжує.
Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що після отримання заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2021 № 230-60-197/21 про закінчення виконавчого провадження № 65553922 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону, відповідач був зобов'язаний закінчити вищевказане виконавче провадження, чого ним зроблено не було, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та правомірне задоволення таких судом першої інстанції.
Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко