01 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1610/21
Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.,
при секретарі Гаврильчук Т.П.,
за участю представника відповідача - Бондар І.П.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року, ухвалене у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в м. Херсоні, по справі за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У квітні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №004200706 від 21.10.2020 р. та зобов'язати Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі внести зміни до облікових даних платника податків ФОП ОСОБА_1 щодо скасування податкового повідомлення - рішення від 21.10.2020 № 004200706.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідачем було проведено перевірку позивача, складено акт, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. Позивач вважає, що воно прийняте з порушенням норм податкового законодавства, а тому звернувся до суду про його скасування.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти рішення. Яким задовольнити позовні вимоги. Доводами апеляційної скарги зазначено, що фактичних підстав для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , не існувало. Ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, реєстраційний № 21110314201900234, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 придбав 02.10.2019 року, яка є діючою від 02.10.2019 року по 02.10.2024 рік.
У відзиві на апеляційнц скаргу відповідач зазначає, що контролюючим органом було дотримано всі приписи законодавства щодо порядку проведення фактичних перевірок.
При перевірці було встановлено роздрібну торгівлю пальним без придбання відповідної ліцензії, згідно баз даних контролюючого органу (почекова інформація) - 01.07.2019, РРО фіскальний номер №3000222195 здійснювалась реалізація дизельного палива на загальну суму 5711,01 грн, чеки продажу №4528, №4530 та бензина А-95 на загальну суму 280 грн, чек продажу №4529 (витяг із АІС «Податковий блок» почекова передача РРО, міститься в матеріалах справи). У присутності оператора АЗС ОСОБА_2 було знято залишки ПММ. Тобто, перевіряючими було встановлено реалізацію пального ФОП ОСОБА_1 в період відсутності ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, а тому відповідач вважає посилання апелянта на наявність ліцензії 02.10.2019 помилковими. З огляду на вищезазначене, відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року клопотання Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду було задоволено.
29 листопада 2021 року до суду надійшло клопотання представника апелянта - адвоката Кермача А.І., в якому зазначає, що він не зможе прийняти участь у розгляді справи, у зв'язку з тим, що з 29.11.2021 року пішов на самоізоляцію. Зважаючи на вищевикладене, з метою належного представництва апелянта, недопущення розповсюдження коронавірусу СОVID-19, для убезпечення від ризику життя та здоров'я людей, зокрема учасників справи та працівників суду, прость розгляд справи № 540/1610/21 перенести на іншу більш безпечну дату.
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів відмовила у задоволенні заявленого клопотання оскільки заявником не надано доказів знаходження адвоката Кермача А.І. на самоізоляції та не зазначено приблизну дату виходу представника позивача з самоізоляції.
Крім того, представник апелянта міг звернутись до суду з клопотанням про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проте не скористався таким правом.
Також, колегія суддів зазначає, що в судове засідання міг зявитись сам апелянт ОСОБА_1 , який сповіщений про розгляд справи, проте в судове засідання він не з'явився, причини не явки суду не повідомив, право на розгляд апеляційної скарги в режимі відеоконференції не використав, заяв про відкладення справи не подавав.
При цьому, відповідно до ч.1 ст. 309 КАС України, зокрема, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Враховуючи, що ухвалу про відкриття провадження прийнято 07.10.2021 р., колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.09.2020 року Головним управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіки Крим та м.Севастополі проведена фактична перевірка торгової точки АЗС, що розташоване за адресою: Херсонська область, Голопристанський район, с.Новософіївка, яка належить ФОП ОСОБА_3 .
За результатами перевірки складений акт №0379/21/22/РРО/ НОМЕР_1 від 01.10.2020 року, яким встановлено порушення: здійснення роздрібної торгівлі без придбання відповідної ліцензії, а саме відповідно до бази даних ГУ ДПС 01.07.2019 року ФОП ОСОБА_1 реалізовано дизельне паливо на загальну суму 5711,01 грн. та бензин А-95 на загальну суму 680,30 грн., без придбання ліцензії на реалізацію палива.
На підставі акта фактичної перевірки відповідачем 21.10.2020 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 004200706 про застосування адміністративного штрафу та штрафних санкцій у сумі 250000 грн. за порушення статті 15 Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995 р. «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
Позивачем 10.12.2020 року спірне рішення оскаржено до ДПС України, за результатами розгляду скарги ДПС України прийнято рішення від 18.02.2021 року № 3858/6/99-00-06-03-02-06 про залишення скарги без задоволення.
Позивач не погоджуючись з спірним рішенням звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ФОП ОСОБА_1 проведено реалізацію пального без відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним у період з 01.07.2019 р., а тому Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі приймаючи податкове повідомлення-рішення №004200706 від 21.10.2020 р., яким накладено штраф за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії у розмірі, визначеному Законом №481/95-ВР, діяли правомірно.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Підпунктом 17.1.6. п. 17.1 ст. 17 ПК України встановлено, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до п.п. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючий орган має право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із ст. 81 ПКУ (п. 80.5 ст. 80 ПКУ).
Посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки (абз. 5 п.81.1. ст. 81 ПК України).
Відповідно до п. 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з положеннями п.п. 56.8., 56.9. ст. 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Відповідно до п. 56.10. ст.56 ПК України рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Позивач в позовній заяві зазначає, що так як скарга від 10.12.2020 року розглянута з порушенням встановленого строку ст. 56 ПК України, то така вважається задоволеною, а податкове повідомлення-рішення № 004200706 від 21.10.2020 скасованими.
Так, суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року № 540-XI, було внесено зміни до Податкового кодексу України, а саме доповнено пунктом 52-8 такого змісту:
52-8. Тимчасово, на період до 31 травня 2020 року (включно), зупиняється перебіг строків, встановлених статтею 56 цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження), щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) до 31 травня 2020 року та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 Податкового кодексу України, статтями 52-53 цього Кодексу щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі, статтями 73 та 78 цього Кодексу щодо надання платниками податків відповідей на запити контролюючих органів (крім запитів контролюючих органів щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) платникам податків до 31 травня 2020 року. З 1 червня 2020 року перебіг строків, які зупинялися відповідно до цього пункту, продовжується з урахуванням часу, що минув до такого зупинення".
В подальшому, 29.05.2020 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) № 591-IX від 13.05.2020, яким у розділі ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України п. 52-8. Викладено в наступній редакції: Тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених: статтею 56 цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 цього Кодексу.
Тобто кінцевого строку встановлених статтею 56 цього Кодексу, не визначено, лише вказано по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.
Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 №211 від 11.03.2020 на всій території України встановлений карантин, який до цього часу не завершений.
Так, суд приходить до висновку, що в даному випадку необхідно керуватися тимчасовою нормою, передбаченою п. 52-8. ХХ Перехідні положення ПК України, а отже строк розгляду скарги відповідачем не пропущено, наслідки, передбачені ст.56 ПК України, не настали.
Крім того, що стосується посилання позивача на порушення відповідачем порядку проведення фактичної перевірки, а також що фактичні підстави для проведення такої не існувало, суд зазначає, що такі до уваги судом не приймаються, так як були спростовані під час розгляду справи по суті.
Так, відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (п.п. 75.1.3. п. 75.1 ст. 75 ПК України).
Порядок проведення фактичних перевірок встановлений ст. 80 ПК України.
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: … у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (п.п. 80.2.2. п. 80.2 ст. 80 ПК України); … у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (п.п. 80.2.5. п. 80.2 ст. 80 ПК України).
Згідно з п. 80.1 ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Перед початком фактичної перевірки з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі п.п. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПКУ може бути проведена контрольна розрахункова операція (п. 80.4 ст. 80 ПК України).
Відповідно до п. 80.7 ст. 80 ПК України фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.
Ст. 86 ПК України, що регулює порядок оформлення результатів перевірок, у тому числі і фактичних, передбачає можливість підписання акту перевірки та вручення його копії як самому суб'єкту господарювання, що перевірявся, його законному представнику, так і особі, яка здійснювала розрахункові операції.
Закон України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон №481/95-ВР) визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.
Статтею 1 Закону № 481/95-ВР серед іншого надано визначення наступним поняттям: ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання (у тому числі іноземних суб'єктах господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23 листопада 2018 року № 2628-VІІІ (далі - Закон № 2628-VІІІ) внесені зміни до Закону № 481/95-ВР, зокрема частину двадцяту статті 15 викладено у такій редакції: «Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю».
Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2628-VІІІ останній набирає чинності з 1 січня 2019 року, крім, зокрема, підпункту 6 (щодо змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»), підпункту 17 (щодо змін до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності») пункту 2 розділу II цього Закону, що набирають чинності з 1 липня 2019 року.
Одночасно Законом №2628-VІІІ доповнено частину другу статті 17 Закону №481/95-ВР, за якою до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.
За змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п'ять років. Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним. Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює (встановлює, визначає) Закон України від 2 березня 2015 року № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі - Закон № 222-VIII).
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону №222-VIII (у редакції з 1 липня 2019 року) ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як, зокрема, виробництво і торгівля пальним, які ліцензуються відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
Частиною першою статті 8 Закону № 222-VIII (у редакції на 1 липня 2019 року) передбачено, що у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб'єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.
Згідно з абзацом четвертим пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 222-VIII у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.
Частиною другою статті 20 Закону № 222-VIII встановлено, що у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.
Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 Державна податкова служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 545 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» територіальні органи ДФС визначено органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального. Вказана постанова набрала чинності 1 липня 2019 року.
Листом Державної фіскальної служби від 30 травня 2019 року №17014/7/99-99-12-01-01-17 на виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» доведено територіальним органам - головним управлінням ДФС в областях та м. Києві, що суб'єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензій на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем роздрібної торгівлі пальним, починаючи з 12 червня 2019 року. При цьому Головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб'єктам господарювання, починаючи з 1 липня 2019 року.
Закон № 2628-VІІІ, яким внесені зміни до Законів № 481/95-ВР, №222-VIII, прийнятий Верховною Радою України 23 листопада 2018 року, опублікований 12 грудня 2018 року, набрав чинності з 1 січня 2019 року. Водночас Суд звертає увагу на те, що норми підпункту 6 (щодо змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»), підпункту 17 (щодо змін до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності») пункту 2 розділу II цього Закону - набирали чинності лише з 1 липня 2019 року.
З метою реалізації положень Закону № 481/95-ВР у частині внесених змін Законом №2628-VІІІ, Кабінетом Міністрів України лише 19 червня 2019 року Постановою №545 (як і вищенаведені змін внесені Законом № 2628-VІІІ, ця Постанова набрала чинності 1 липня 2019 року) викладено у новій редакції пункт 6 Перелік органів ліцензування (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609), доповнивши його новим видом ліцензійної діяльності (зокрема роздрібна та оптова торгівля пальним, зберігання пального), визначивши орган ліцензування - ДФС, територіальні органи ДФС.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, фактична перевірка відбувалась в присутності директора ФОП ОСОБА_1 та оператора АЗС Пасічника С.А., про що свідчить запис в акті фактичної перевірки від 30.09.2020 року.
В матеріалах справи міститься акт (відмови) № 0221/21/22 від 30.09.2020 року, відповідно до якого позивач відмовився від отримання наказу на перевірку № 786 від 22.09.2020 року та відмовився від підпису в направленні на перевірку № 1108 та № 1109 від 30.09.2020 року (а.с. 48).
30.09.2020 року відбулася фактична перевірка АЗС, що знаходиться за адресою: Херсонська область, Голопристанський район, с.Новософіївка, в присутності позивача - ОСОБА_1 та оператора АЗС Пасічника С.А., тобто допущено посадових осіб податкового органу до проведення фактичної перевірки без заявлення будь-яких заперечень у момент її проведення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.
Щодо доводів апелянта про те, що ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, реєстраційний № 21110314201900234, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 придбав 02.10.2019 року, яка є діючою від 02.10.2019 року по 02.10.2024 рік, колегія суддів зазначає, що апелянтом здійснювався продаж палива без наявності ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі пальним, про що свідчить витяг із бази даних АІС «Податковий блок», відповідно до якого 01.07.2019 року РРО фіскальний номер № 3000222195 здійснювалась реалізація дизельного палива на загальну суму 5711,01 грн., чеки продажу № 4528, № 4530 та бензин А-95 на загальну суму 280 грн., як продажу № 4529, а ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним ФОП ОСОБА_1 видана на період з 02.10.2019 року по 02.10.2024 року, у зв'язку з чим апелянтом було порушено статтю 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 року № 481/98-ВР, що стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Херсонського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року - залишити без змін.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 09.12.2021 року.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик