24 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 280/4114/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Кругового О.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 р. (суддя: Прасов О.О.) в адміністративній справі №280/4114/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в затвердженні документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлене наказом №687-УБД від 25 листопада 2020 р.; зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, кадастровий номер: 2320655200:02:003:0053, розташованої за адресою: Запорізька область, Бердянський район, Андріївська селищна рада (за межами населеного пункту), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
В обґрунтування позивач вказував на свою незгоду із підставами відмови спірним наказом у затвердженні проекту землеустрою. Позивач не заперечував, що Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання підписано до затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, яка затверджена наказом Держкомзему від 18 травня 2010 р. №376, не містить заборони на встановлення межових знаків та підписання акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання до затвердження проекту землеустрою, а також не регламентує вчинення перелічених дій виключно після затвердження проекту. В проекті землеустрою міститься перелік можливих обмежень у використанні земельної ділянки (додаток №6 до Порядку №1051), в якому вказано, що будь-які обмеження у використанні земельної ділянки відсутні. Наведений Додаток №6 надрукований у попередній редакції та не містить переліку обмежень з 10.8 до 10.25. Ці недоліки можливо було усунути в період вивчення та затвердження проекту землеустрою шляхом доповнення документації. Також кадастровий план земельної ділянки відповідає вимогам статті 34 Закону України «Про державний земельний кадастр» та Додатку 11 до Порядку №1051.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 р., ухваленим за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області №687-УБД від 25 листопада 2020 р. в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою
щодо відведення земельної ділянки з підстави - «кадастровий план земельної ділянки не відповідає вимогам статті 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Додатку 11 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 1051 від 17 жовтня 2012 р». В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку позивачем. Посилаючись на порушення норм матеріального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що вказані в позовній заяві.
У поданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що 27 травня 2021 р. набрав законної сили Закон України від 28 квітня 2021 р. №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», пунктом 58 якого розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнений пунктом 24, внаслідок чого земельна ділянка, яка є предметом розгляду даної справи, змінила свою форму власності з державної на комунальну, а її розпорядником замість Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області став орган місцевого самоврядування - Андріївська селищна рада Бердянського району Запорізької області.
Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі,
підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню
адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області №687-УБД від 25 листопада 2020 р. ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Андріївської селищної ради Бердянського району Запорізької області (за межами населених пунктів), площею 2.0000 га (кадастровий номер 2320655200:02:003:0053), із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Підставою для відмови зазначено, що акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання не відповідає Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 р. №376; перелік обмежень у використанні земельної ділянки не відповідає Додатку 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. №1051; кадастровий план земельної ділянки не відповідає вимогам статті 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Додатку 11 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17 жовтня 2012 р. (а.с.71).
Не погодившись з даним наказом позивач звернувся до суду з вимогою визнати його протиправним та скасувати та вимогою визначити відповідачу зобов'язання затвердити вищезазначений проект землеустрою.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 25 листопада 2020 №687-УБД є протиправним лише в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з однієї підстави - «кадастровий план земельної ділянки не відповідає вимогам статті 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та додатку 11 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 1051 від 17 жовтня 2012 р».
Колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
-звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
-розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
-погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
-затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
Частиною 6 статті 186, частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України в редакції станом на дату винесення спірного наказу відповідача - 25 листопада 2020 р. визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою АРК, Радою міністрів АРК, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з частиною восьмою статті 186-1 Земельного кодексу України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
Таким чином, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Саме такий правовий висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 27 жовтня 2020 р. у справі № 480/313/19.
Колегія суддів звертає увагу, що стаття 186-1 Земельного кодексу України була чинна виключена на підставі Закону України № 1423-ІХ від 28.04.2021 (набрав чинності 27.05.2021).
Таким чином, станом на день прийняття спірного наказу - 25.11.2020 лише на стадії погодження проектів землеустрою виявляються недоліки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також надається строк на їх усунення.
Як вбачається зі змісту спірного наказу, підставою для відмови у затвердженні документації із землеустрою відповідачем визначені її певні недоліки: акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання не відповідає Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 № 376; перелік обмежень у використанні земельної ділянки не відповідає додатку 6 Постанови КМУ від 17 жовтня 2012 р. № 1051; кадастровий план земельної ділянки не відповідає вимогам ст. 34 закону України "Про Державний земельний кадастр" та додатку 11 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 (а.с.71).
Однак, позивачем надано матеріали погодження проекту землеустрою, у тому числі, висновок від 10.01.2020 №223/82-20 за підписом експерта державної експертизи Рибка Г.В., який жодних зауважень не містить.
Суд першої інстанції вважв, що позитивний Висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 10.01.2020 за №223/82-20 не може бути безумовною підставою для затвердження відповідачем документації із землеустрою та наданні позивачу земельної ділянки у власність.
Проте, колегія суддів не може погодитись із таким твердженням, враховуючи наведені вище приписи Земельного кодексу України та правовий висновок Верховного Суду.
За результатами перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що спірний наказ не може вважатись правомірним, тому підлягає скасуванню в судовому порядку.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Пунктом 6 частини 3 статті 186, частини 1 статті 122 Земельного кодексу України в редакції Закону України №1423 - IX від 28 квітня 2021 р. визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою АРК, Радою міністрів АРК, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частиною 8,10 статті 186 Земельного кодексу України в редакції Закону України №1423 - IX від 28 квітня 2021 р. визначено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.
Пунктом 24 "Перехідних положень" Земельного кодексу України в редакції Закону України №1423 - IX від 28 квітня 2021 р. визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Оскільки земельна ділянка, на яку претендує позивач, внаслідок введення в дію Закону України від 28.04.2021 за №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» передана у комунальну власність, і її розпорядником на даний час є Михайлівська сільська територіальна громада Запорізького району Запорізької області (про що повідомив відповідач), суд позбавлений можливості зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області вчинити дії, про які просить позивач, поза його компетенцією.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї похідної позовної вимоги на зазначеній вище підставі, тому колегія суддів залишає оскарежене судове рішення в цій частині без змін.
Невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне тлумачення норм матеріального права, що призвели до ухвалення незаконного рішення, є підставою для його скасування, як це передбачено статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, та прийняття нового рішення у справі.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 р. в адміністративній справі №280/4114/21 - скасувати в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області №687-УБД від 25 листопада 2020 р. (в частині) та ухвалити нове рішення.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області №687-УБД від 25 листопада 2020 р. про відмову ОСОБА_1 у затвердженні документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність.
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 р. в адміністративній справі №280/4114/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 24 листопада 2021 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя Т.С. Прокопчук
суддя О.О. Круговий