08 грудня 2021 р. Справа № 520/7108/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 (головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В.) по справі № 520/7108/21
за позовом ОСОБА_1
до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом , в якому просив:
- визнати протиправними дії Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 у день звільнення з військової служби, усіх належних грошових сум (одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації вартості неотриманого речового майна, індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій);
- зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2017 року по день фактичного розрахунку - 22.03.2021 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період з 01.08.2017 року по 31.03.2020 року щодо індексації грошового забезпечення; у період з 01.08.2017 року по 28.02.2020 року щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; у період з 01.08.2017 року по 22.03.2021 року щодо доплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Зобов'язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 95 707,20 грн. середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.08.2017 по 31.03.2020 щодо індексації грошового забезпечення; за період з 01.08.2017 по 28.02.2020 щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; за період з 01.08.2017 по 22.03.2021 щодо доплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, здійснивши платіж однією сумою з утриманням належних податків і зборів.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував пропущення позивачем строку звернення з даним позовом щодо вимог за період з 01.08.2017, не застосував процесуальні наслідки його попуску.
Зазначив, що згідно ч.5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, що також відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 11.02.21 у справі №240/532/20, яка є обов'язковою для врахування судом.
Також просив врахувати, що невиплачені при звільненні позивача суми, а саме компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення, одноразова грошова допомога при звільнені були предметом спору та питання щодо їх виплати розглядалося судами за позовами позивача.
Так, 28.02.20 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.20р. по справі №520/13271/19 позивачу виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.20р. по справі №520/13270/19. індексація грошового забезпечення .
Між тим, з даним позовом позивач звернувся до суд лише в квітні 2021 року, тобто з пропуском встановленого ч.5 ст. 122 КАС України місячного строку для звернення до суду. Вважав, що суд першої інстанції, в порушення вимог ч.3 ст. 123 КАС України, не залишив позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 р. без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.08.2017 р. №386-ос, підполковника ОСОБА_1 старшого офіцера відділу зв'язку штабу, звільнено у запас за пунктом «а» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 01.08.2017 р. виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. (а.с. 6).
При звільненні з військової служби з позивачем не проведено в повному обсязі остаточний розрахунок, а саме - не виплачена одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація вартості неотриманого речового майна у період проходження військової служби, індексація грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.08.2017р., грошова компенсація за невикористані протягом 2015-2017 років дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Дії Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо не виплати вказаних суми оскаржувалися позивачем до суду, за наслідками розгляду прийняті судові рішення від 10.02.2020 ,17.03.2020, 20.08.2020.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 р. по справі № 520/13271/19 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2017 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2017 року. Зазначене рішення набрало законної сили 12.03.2020р.
28.02.2020 року Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України, на виконання рішення суду від 10.02.2020 р. по справі № 520/13271/19, виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 -2017 роки у розмірі 10 803,78 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2020р. по справі №520/13270/19 визнано протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.08.2017. Зобов'язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.08.2017. Зазначене рішення набрало законної сили 07.08.2020р.
31.03.2020 року Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України, на виконання рішення суду від 17.03.2020 р. по справі № 520/13270/19, виплачена позивачу індексація грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.08.2017 роки у розмірі 32 119,35 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2020р. по справі №520/6821/20 , яке набрало законної сили 02.02.21р., визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, яку він отримував під час проходження військової служби. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09,2010 року №889, яку він отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2017, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2017 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, здійснити виплату суми перерахунку.
22.03.2021 Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України, на виконання рішення суду від 20.08.2020 р. по справі № 520/6821/20, 22.03.2021 року здійснена позивачу доплата одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсація за відпустки у розмірі 52 784,07 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, яка полягає у не виплаті у день звільнення належних позивачу сум, останній просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2017 р. по день фактичної виплати заборгованості - 22.03.21р.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем несвоєчасно здійснено виплати позивачу належних йому при звільненні сум, а тому наявні підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2017 по 22.03.2021 у сумі 95 707,20 грн, яка розрахована судом першої інстанції з урахуванням принципу співмірності.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що виплату позивачу компенсації вартості не отриманого речового майна в період проходження служби , здійснено військовою частиною НОМЕР_2 , яка є окремою юридичною особою, що свідчить про відсутність порушень прав позивача щодо з боку відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 308,ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
Обставина невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджена рішеннями Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2019 у справі № 520/13270/19, від 10.02.2020 по справі № 520/13271/19, які набрали законної сили, та від 20.08.2020 по справі № 520/6821/2020, яке набрало законної сили 02.02.2021.
Колегія суддів зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що відповідачем здійснено виплату належних позивачу сум при звільнені частками, а саме 28.02.2020 року у розмірі 10 803,78 грн.; 31.03.2020 року - 32 119,35 грн. та 22.03.2021 року - 52 801,08 грн., що підтверджується виписками по картковому рахунку ОСОБА_1 відкритому в АТ КБ «Приватбанк» від 31.03.21р.
Отже, фактично повний розрахунок з позивачем відповідач провів 22.03.2021, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.04.2021 по справі № 120/3857/19-а.
Доводи скаржника щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку з огляду на те, що виплата належних йому сум грошового забезпечення здійснювалась в межах бюджетних асигнувань колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність фінансування не звільняє власника, або уповноваженого ним органу від обов'язку здійснення своєчасного розрахунку та відповідальності за його не виконання.
Крім того, колегія суддів зауважує, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок роботодавця виплатити військовослужбовцю, який звільняється, всі суми, що йому належать, зокрема грошову компенсацію за неотриману додаткову відпустку, індексацію грошового забезпечення та одноразову грошову допомогу в належному розмірі на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку в частині стягнення середнього заробітку по виплатам компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, які виплачені позивачу в лютому та березні 2020, проте позов подано лише в квітні 2021, колегія суддів вважає помилковими.
Як встановлено судом, позивачу під час звільнення мали бути виплачені, як вказані суми, так і одноразова грошова допомога при звільненні.
Проведення відповідачем виплат частками, не свідчить про повний та остаточний розрахунок та виплату всіх сум, що належать працівнику.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Судом встановлено, що Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України фактично з позивачем повний розрахунок проведено лише 22.03.2021, позов подано до суду 21.04.2021, тобто в межах місячного строку звернення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Доводи апелянта про те, що повний розрахунок з позивачем здійснено 31.03.2020 спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, з яких вбачається, що остання виплата надійшла на картковий рахунок позивача 22.03.2021.
Обчислення середньої заробітної плати, здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Згідно абз. 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного врахування судом першої інстанції при визначені розміру середнього заробітку суми, які були здійсненні не в останній день служби, колегія суддів вважає помилковими, оскільки вказані суми були нараховані та виплачені відповідачем. Крім того, Порядок № 100 не пов'язує обчислення середньої заробітної плати з датою нарахування вказаних сум.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 01.08.2017. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є червень 2017 року (30 календарний день) та липень 2017 року (31 календарний день).
Відповідно до довідки Східного регіонального управління ДПСУ №11/279 від 06.07.21р. грошове забезпечення позивача за два повністю відпрацьованих місяці перед звільненням становить 24 798,36 грн, (у червні 2017 р. - 12 384,60 грн, у липні 2017р. - 12 413,76 грн) Тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 18 591,48 грн ((12 384,60 + 12 413,76 / 2 = 18 591,48).
Оскільки у червні 2017 року та липні 2017 року був 61 день, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повністю відпрацьованих місяці склала 406,53 грн (24 798,36/61).
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (01.08.2017) та дату проведення остаточного розрахунку (22.03.2021), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1328 днів.
Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.08.2017 (наступний день після звільнення) по 22.03.2021 становить 539 871,84 грн. (406,53 грн - середньоденний заробіток позивача * 1328 днів).
При цьому, колегія суддів зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, колегія суддів враховує таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві сум при звільненні складав 179 559,57 грн, з яких, зокрема, індексація грошового забезпечення, компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, одноразова грошова допомога становить 95 707,20 грн (53,3%).
Беручи до уваги розмір сум несвоєчасно виплачених, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у зазначеній вище постанові, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи відсоткове співвідношення має становити 287 751,69 грн (53,3% від 539 871,84 грн).
Разом з тим, з огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат буде 95 707,20 грн.
При цьому, колегія суддів враховує, що апелянтом сума середнього заробітку, яка визначена судом першої інстанції не заперечується, що свідчить про фактичну згоду з нею. Позивачем також не оскаржується судове рішення в частині визначеного судом розміру середнього заробітку.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду . Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 по справі № 520/7108/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова