09 грудня 2021 р. Справа № 480/3147/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 (суддя: О.М. Кунець, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021) по справі № 480/3147/21
за позовом ОСОБА_1
до Сумської обласної прокуратури
про виплату середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сумської обласної прокуратури (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд винести рішення про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку виконання рішення суду з 30.10.2020 по 30.03.2021 в сумі 162900,40 грн. з урахуванням податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі №480/4206/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідачем фактично виконане лише 31.03.2021, однак позивачу не виплачений середній заробіток за час невиконання рішення суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 по справі № 480/3147/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про виплату середнього заробітку - задоволено.
Стягнуто з Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 30.10.2020 по 30.03.2021 в сумі 162900 (сто шістдесят дві тисячі дев'ятсот) грн. 40 коп. з урахуванням податків та зборів.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 по справі № 480/3147/21 в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що наказом керівника Сумської обласної прокуратури від 31.03.2021 № 222к на підставі рішення від 29.10.2020 поновлено ОСОБА_1 на посаді з 05.08.2020. Вказує, що наказом керівника Сумської обласної прокуратури № 401 к від 25.09.2020 ОСОБА_1 був призначений з 28.09.2020 на посаду начальника відділу приймання опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органам, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Сумської обласної прокуратури. З вказаної посади наказом керівника Сумської обласної прокуратури від 27.11.2020 № 555к ОСОБА_1 звільнено з 30.11.2020 за угодою сторін. За період з 30.10.2020 по 30.11.2020 позивач, працюючи на посаді начальника відділу приймання опрацювання та аналізу оперативної інформації Сумської обласної прокуратури, отримав 30 171,31 грн. заробітної плати. Крім того, відповідно до записів трудової книжки позивача в період з 08.12.2020 по 21.01.2021 він працював радником патронатної служби голови Сумської обласної державної адміністрації та за час роботи отримав заробітну плату у розмірі 22655,87 грн.. За таких обставин, вважає стягнення на користь ОСОБА_1 заробітку в сумі 162900,40 грн. (без відрахування середнього заробітку на період працевлаштування) безпідставним. Крім того, вказує, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто за наявності волевиявлення особи, однак позивач упродовж всього періоду затримки виконання рішення із відповідною заявою про поновлення його на посаді не звертався, звернення рішення для примусового виконання ним також не було ініційовано. З огляду на викладене, вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 27.12.2004 по 04.08.2021 працював в органах прокуратури Сумської області на різних посадах, що підтверджується трудовою книжкою позивача.
28 липня 2020 року наказом прокуратури Сумської області № 184к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та органів прокуратури Сумської області на підставі п. 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” з 4 серпня 2020 року.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі №480/4206/20 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Сумської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії. Визнано протиправним та скасовано рішення Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.06.2020 № 12 про неуспішне проходження начальником відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Сумської області від 28.07.2020 № 184к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та органів прокуратури Сумської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру” з 4 серпня 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області з 5 серпня 2020 року. Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 5 серпня 2020 року по 29 жовтня 2020 року включно у розмірі 93 981 грн. 00 коп.. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області та стягнення з Сумської обласної прокуратури на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 33676 грн. 53 коп. підлягає негайному виконанню. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с.7-18).
Наказом Сумської обласної прокуратури від 31.03.2021 №222к наказ прокурора Сумської області від 28.07.2020 №184к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та органів прокуратури Сумської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру” з 04.08.2020 скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та органів прокуратури Сумської області з 05.08.2020 (а.с.19).
06.04.2021 позивач звернувся до Сумської обласної прокуратури із заявою, в якій просив виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.10.2020 по 30.03.2021 (а.с.20), у відповідь на яку листом від 08.04.2021 №21-58вн-21 за підписом начальника відділу фінансування та бухгалтерського обліку - головним бухгалтером, повідомлено, що кошторисними призначеннями на 2021 рік виплати середнього заробітку згідно заяв працівників не передбачені, підстав для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30.10.2020 по 30.03.2021 не вбачається.
Посилаючись на несвоєчасність виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання відповідної компенсації за період з 30.10.2020 по 30.03.2021.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частинами 1, 2 і 7 статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено. що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до частини другої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
За статтею статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України унормовано, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Відповідно до частини 2 статті 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналіз вимог частини третьої статті 371 КАС України та положень частини сьомої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що судові рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Як убачається із висновків Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі уважається виконаним із дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно зі статтею 236 КЗпП проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370 та від 30.01.2019 у справі 808/1271/18.
Так, матеріалами справи підтверджено, що рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі № 480/4206/20 від 29.10.2021 в частині поновлення позивача на посаді виконана відповідачем 31.03.2021 шляхом прийняття наказу Сумською обласною прокуратурою про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та органів прокуратури Сумської області з 05.08.2020.
За таких обставин, ураховуючи, що рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі № 480/4206/20 від 29.10.2021 в частині поновлення позивача на посаді в період з 30.10.2021 по 31.03.2021 не було виконано, колегія суддів дійшла висновку, що позивач відповідно до статті 236 КЗпП має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за вказаний період.
Щодо розміру виплат, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці", порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Так, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі № 480/4206/20 було встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить - 1566,35 грн., що також підтверджується довідкою Сумської обласної прокуратури від 02.04.2021 №21-220вих-21.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді, за період з 30.10.2020 по 30.03.2021, становить 162900,40 грн. (104 робочих дня (жовтень 2020 року - 1; листопад 2020 року - 21; грудень 2020 року -22; січень 2021 року - 19; лютий 2021 року -20; березень 2021 року -21) х 1566,35 грн).
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді у розмірі 162900,40 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Посилання апелянта на те, що при визначенні суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, судом першої інстанції не було враховано, що після звільнення позивач був працевлаштований і отримував певний дохід, колегія суддів відхиляє, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення та доводи апелянта щодо необхідності зменшення суми такого заробітку на суму заробітної плати, отриманої позивачем протягом періоду невиконання рішення суду про поновлення на посаді, вже були неодноразово предметом розгляду інших судових справ та рішення судів на користь позивача залишені без змін Верховним Судом, зокрема, у справах №№ 2140/1510/18, 821/858/16, 540/954/19. При цьому, у справі № 2140/1510/18 Верховний Суд вказав на те, що стаття 236 КЗпП, так само як і стаття 235 КЗпП, не передбачають підстав, на основі яких сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, може бути зменшена. Верховний Суд зазначив, що доводи відповідача про те, що позивач протягом спірного періоду був працевлаштований та отримував заробітну плату могли б бути слушними за іншого законодавчого регулювання, яке передбачало б таку умову/підставу для зменшення суми середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на посаді чи за час вимушеного прогулу. З огляду на те, що КЗпП таких положень уже не містить, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи відповідача в цій частині не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в цій справі.
Також колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що позивач упродовж всього періоду затримки виконання рішення із відповідною заявою про поновлення його на посаді не звертався, звернення рішення для примусового виконання ним також не було ініційовано, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, та зазначає, що наведені вище приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
Вказані висновки узгоджуються з висновками, висловленими Верховним Судом у постанові від 21.10.2021 по справі № 280/5260/19 та від 21.10.2021 по справі № 640/19103/19.
Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 по справі № 480/3147/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк