ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 грудня 2021 року м. Київ № 640/1849/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовною заявою до Міністерства оборони України (відповідач, Міноборони), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міноборони, яка полягає у відмові надіслати скановані копії рішень на електронну адресу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення особам у період з 01.01.0217 по 01.03.2017 Міноборони одноразової грошової допомоги згідно зі ст. 16 Закону України № 2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013;
- зобов'язати Міноборони надіслати скановані копії рішень на електронну адресу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення особам у період з 01.01.2017 по 01.03.2017 Міноборони одноразової грошової допомоги згідно зі ст. 16 Закону України № 2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що має право на отримання копій заявлених рішень, оскільки питання, порушене відповідачем у своєму запиті про доступ до публічної інформації, безпосередньо стосується інформації про розпорядження бюджетними коштами, яка відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежена в доступі.
У відзиві відповідач зазначив про те, що в запитуваних рішеннях є дані про осіб, яким виплачується одноразова грошова допомога та її сума, зазначена група інвалідності тощо, що є конфіденційною інформацією, яка не може бути розголошена без згоди таких осіб.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Міноборони із запитом на інформацію від 04.12.2020, в якому просив повідомити, якій кількості осіб у період з 01.01.2017 по 01.03.2017 Міноборони призначено одноразову грошову допомогу згідно зі ст. 16 Закону України № 2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013; у разі наявності таких рішень просив надіслати їх у сканованому вигляді на електронну адресу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Листом відповідача від 16.12.2020 ОСОБА_1 повідомлено про прийняття 674 рішення стосовно призначення одноразової допомоги, зауважено на відсутності підстав для надання копій таких рішень.
Вважаючи таку відповідь не повною, а своє право порушеним, позивач звернувся до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, слід врахувати наступне.
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації».
Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч. 1 ст. 2 Закону).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII передбачено право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 (Порядок № 975).
Наказом Міністерства оборони України № 564 від 26.10.2016 затверджено Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. (Положення № 564).
Положення № 564 визначає основні функції, завдання, повноваження Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія), а також порядок організації її роботи (п. 1 Положення).
Наведене в сукупності свідчить, що в межах спірних правовідносин, відповідач є розпорядником інформації, яка зазначена у запиті, у розумінні вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», а позивач, є запитувачем такої інформації.
В ч. 1 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації, зокрема, про здійснення розпорядження бюджетними коштами, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Відповідно до ч. 7 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Порядок розгляду і надання відповіді на запит визначений у статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
За змістом ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначений вичерпний перелік підстав, з яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на її отримання, а саме:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Надаючи офіційне тлумачення положень ч. ч. 1, 2 ст. 32, ч. ч. 2, 3 ст. 34 Конституції України, Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абз. 6 п. 4, абз. 4 п. 5 мотивувальної частини рішення № 2-рп/2012 від 20.01.2012).
У свою чергу, як зазначає Конституційний Суд України, обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абз. 3 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення № 2-рп/2016 від 01.06.2016).
Конституційний Суд України також зазначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров'я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абз. 2 п. 6 мотивувальної частини Рішення № 5-р(I)/2019 від 12.07.2019).
Таким чином, право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абз. 7 п. 2.2 мотивувальної частини Рішення Першого сенату Конституційного Суду України № 1-р(I)/2020 від 22.01.2020).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» одним із принципів забезпечення доступу до публічної інформації є принцип прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Обмеження доступу до інформації здійснюється, як вже зазначено вище, відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, визначених пунктами 1- 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність передбачених частиною другою статті 6 згаданого Закону підстав обмеження у доступі.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених указаною правовою нормою, означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічну позицію наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 .01.2019 у справі № 9901/510/18, від 14.05.2020 у справі № 9901/589/19, від 04.02.2021 у справі № 9901/598/19.
Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 17.02.2015 у справі «Гусева проти Болгарії»; від 03.04.2012 у справі «Гіллберг проти Швеції» вказано, що стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10.
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу в наданні інформації на запит є формою втручання в право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.
За усталеною практикою ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції втручання у права заявника становитиме порушення Конвенції, якщо не відповідатиме вимогам пункту 2 статті 10. Тому варто визначити, чи було це втручання «передбачене законом», чи переслідувало воно одну або декілька законних цілей, визначених у цьому пункті, та чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення цих цілей (рішення ЄСПЛ від 26.05.2019 року у справі «Кенеді проти Угорщини»).
Також, слід зазначити, що Велика палата ЄСПЛ у рішенні від 08.11.2016 у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати в кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункти 158-170):
- мета запитувача. Потрібно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії із суспільно важливих питань і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;
- природа інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;
- роль запитувача. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть насамперед журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов'язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;
- готова та доступна інформація. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
Як вже було зазначено судом, в межах спірних правовідносин, Міноборони є розпорядником публічної інформації в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» і керується його положеннями при вирішенні питань щодо доступу до інформації.
При цьому, слід наголосити, що з огляду на виконувані відповідачем функції, цей орган є розпорядником як відкритої публічної інформації, так і інформації з обмеженим доступом.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Міноборони із запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», в якому просив надати, зокрема, скановані копії рішень про призначення конкретним особам одноразової грошової допомоги згідно зі ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975 за період з 01.01.2017 по 01.03.2017.
Досліджуючи в контексті наведених вище критеріїв питання про те, наскільки ненадання відповідачем позивачеві запитуваної інформації є втручанням у його права, гарантовані статтею 10 Конвенції, а також надаючи оцінку, чи було це втручання «передбачене законом», чи переслідувало воно одну або декілька законних цілей та чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення цих цілей, суд виходить з такого.
Стосовно критерію готовності та доступності інформації суд враховує, що відповідачем не оспорюється факт наявності в нього запитуваної позивачем інформації, зокрема, рішень про призначення одноразової грошової допомоги особам відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975 за період з 01.01.2017 по 01.03.2017.
Щодо ролі запитувача, то в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що позивач є, зокрема, журналістом, науковцем, громадським активістом тощо і його діяльність пов'язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес.
У позовній заяві позивач посилається на положення ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Суд вважає, що наведені позивачем доводи, а саме, цитування норм ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містять логічного навантаження і жодним чином не підтверджують наявність у позивача нагальної потреби у отриманні запитуваних ним копій рішень.
Розглядаючи природу запитуваної позивачем інформації, а також чи було її ненадання відповідачем «передбачене законом», чи переслідувало одну або декілька законних цілей та чи було це «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення цих цілей, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків або на підставі рішення суду. Право на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.
У ст. 10 Закону України «Про інформацію» зазначені види інформації за змістом, якими є: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.
Нормативною підставою ненадання позивачеві сканованих копій рішень стосовно осіб, яким було призначено одноразову грошову допомогу, став той факт, що вказані рішення містять конфіденційну інформацію про фізичних осіб, зокрема, про стан здоров'я (зазначення групи інвалідності), адресу, дату народження, які не можуть бути розголошені без згоди цих осіб.
Водночас, як зазначає позивач, запитувана ним інформація стосується розпорядження бюджетними коштами та документів й умов отримання цих коштів фізичних особами.
Слід погодитись із позицією позивача щодо відкритості інформації про розпорядження бюджетними коштами, проте, оцінюючи відмову відповідача у наданні запитуваної інформації зважаючи на те, чи переслідувало це одну або декілька законних цілей та чи було це «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення цих цілей, суд звертає увагу на те, що у межах спірних правовідносин не можна залишати поза увагою аргументи, які виступають на противагу наведеному твердженню, зокрема відсутність згоди фізичних осіб, стосовно яких відповідачем були прийняті рішення про призначення та виплату їх одноразової грошової допомоги, на надання інформації щодо стану їх здоров'я, дати народження, місця проживання, розміру цієї допомоги, який, враховуючи положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» може досягати кілька сотень тисяч гривень.
Тобто, в межах спірних правовідносин йдеться про інформацію, яка містить, з-поміж іншого, конфіденційні відомості про фізичних осіб, які не можуть бути надані без її згоди.
За висновком суду, необмежений доступ до матеріалів, які стосуються даних фізичних осіб, яким призначено одноразову грошову допомогу, у тому числі копії сканованих рішень щодо призначення та виплати цієї допомоги, може призвести до порушення прав та інтересів осіб, яких стосуються ці рішення, оскільки в такому випадку оголошуються особисті дані цих фізичних осіб.
За даних підстав, суд вважає, що в даному випадку ненадання відповідачем запитуваної інформації було заходом, пропорційним меті дотримання вимог Закону України «Про інформацію», зокрема, щодо розголошення інформації про фізичну особу та конституційних принципів, оскільки розкриття цієї інформації та публічна дискусія із цього приводу, здатні спричинити шкоду фізичним особам, інформація щодо яких міститься у цих рішеннях.
Таким чином, негативні наслідки від надання такої інформації переважають суспільний інтерес у її отриманні та можуть порушити права інших осіб.
Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що відповідне обмеження було «необхідним у демократичному суспільстві» і Міноборони мало правові підстави відмовити позивачеві в наданні запитуваної ним інформації з огляду на наявність сукупності визначених пунктами 1- 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» підстав обмеження в доступі.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на доведення відповідачем правомірності відмови у наданні частини запитуваної інформації, звертаючи увагу на те, що така відмова є допустимим та, у даному випадку, необхіднім обмеженням на доступ до інформації в демократичному суспільстві, підстави для задоволення позову відсутні.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового зору, підстави для його розподілу відсутні.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241- 247, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії відмовити.
2. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОУПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач: Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168. Код ЄДРПОУ: 00034022).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко