ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 грудня 2021 року м. Київ № 640/22276/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Гурмандіз»
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
від 10 серпня 2018 року №0042311406
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Гурмандіз» (дала по тексту - позивач, ТОВ «ТД Гурмандіз») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДП у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 серпня 2018 року № 0042311406.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що спірне рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що у податкового органу були відсутні підстави для нарахування позивачеві пені, за порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», оскільки були зараховані зустрічні грошові вимогти.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк позивачу на усунення недоліків позовної заяви.
Позивачем, на виконання вищезазначеної ухвали заявлено клопотання про поновлення строку, за змістом якого позивач посилається на існування судової практики Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу адміністративного судочинства України та Податкового кодексу України, згідно з якою задля додержання принципу правової визначеності верховенства права, зміна сталої практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За правилами частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд, з посиланням на принцип правової визначеності, вважає дані посилання поважною причиною пропуску строку звернення до суду, у зв'язку з чим визнав подану позовну заяву і додані до неї матеріали достатніми для відкриття провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
20 жовтня 2021 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки згідно наданих до перевірки документів, станом на 26 липня 2018 року у ТОВ «ТД Гурмандіз» податковим органом встановлено прострочену дебіторську заборгованість; зазначено, що позивачем порушено пункт 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме надано, на думку відповідача, недостовірну інформацію під час декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, станом на 01 квітня 2018 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року замінено відповідача у справі № 640/22276/21 з Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДФС у місті Києві від 16 липня 2018 року №11201 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ТД Гурмандіз» з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами від 09 червня 2017 року № 55 з компанією «CASEIFICIO/PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія) та від 28 квітня 2017 року № СТ17.090901 з компанією «SHELLTON FOOD PRODUCTS» (Нідерланди), згідно з листом ПАТ «ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ» від 05 квітня 2018 року № 040-07/1388 (вх. ГУ ДФС у м. Києві від 10 квітня 2018 року № 20735/10) за період з 28 квітня 2017 року по 26 липня 2018 року.
За результатами вказаної перевірки 31 липня 2018 року складено акт № 998/26-15-14-06-05/38891743, яким встановлено порушення ТОВ «ТД ГУРМАНДІЗ» вимог статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зі змінами та доповненнями, а саме ненадходження товару за зовнішньоекономічними контрактами у сумі 30279,65 євро (еквів. 990272,88 грн.), на суму 878,01 євро (еквів. 28714,65 грн.) за контрактом від 09 червня 2017 року № 55 з компанією «CASEIFICIO/PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія) та на суму 29401,64 євро (еквів. 961558,23 грн.) за контрактом від 28 квітня 2017 року № СТ17.090901 з компанією «SHELLTON FOOD PRODUCTS» (Нідерланди). Також встановлено порушення ТОВ «ТД ГУРМАНДІЗ» пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме порушено порядок декларування валютних цінностей та іншого майна станом на 01 квітня 2018 року.
На підставі висновків акту перевірки та статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» із змінами та доповненнями, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 серпня 2018 року № 0042311406, яким застосовано до ТОВ «ТД Гурмандіз» штрафні (фінансові) санкції (штраф) за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 403 379,72 грн.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва керується наступними мотивами.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Фінансова відповідальність за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності встановлена статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», зі змінами та доповненнями, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якою за порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Разом з тим, згідно з підпунктом 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів;
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Таким чином, несвоєчасність здійснення розрахунків в іноземній валюті у сфері зовнішньоекономічної діяльності є валютним правопорушенням, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та пені, застосування якої віднесено до повноважень органів ДФС.
На час виникнення та дії спірних правовідносин питання здійснення розрахунків в іноземній валюті регулював Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР (далі по тексту - Закон № 185/94-ВР), відповідно до статті 1 якого виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.
Строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
Розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 180 календарних днів.
Згідно з пунктом 1 Постанови Правління Національного банку України від 13 грудня 2016 року №410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», зі змінами та доповненнями, яка набрала чинності 16 грудня 2016 року, внесено зміни в частині застосування строку розрахунків 120 календарних днів, та з урахуванням змін, внесених Постановою Правління Національного банку України від 25 травня 2017 року №41 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», в частині виключення пункту 1, які набули чинності з 26 травня 2017 року.
Окрім цього, з метою реалізації таких обмежень при розрахунках Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 року, зі змінами та доповненнями, в редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Декрет № 15-93) було запроваджено валютний контроль.
Відповідно до статті 12 Декрету № 15-93 валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.
Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають з пункту 1 статті 9 цього Декрету.
Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених статтею 13 цього Декрету, а також про майно, що підлягає декларуванню згідно з пунктом 1 статті 9 цього Декрету.
Відповідно до частини першої статті 13 Декрету № 15-93 Національний банк України є головним органом валютного контролю, що: здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Згідно з частиною другою цієї статті Декрету уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв'язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.
Частиною третьою статті 13 Декрету № 15-93 встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України», зі змінами та доповненнями, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.
До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать, серед іншого: видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій; встановлення порядку проведення обов'язкового продажу та розміру надходжень в іноземній валюті, що підлягають обов'язковому продажу; зміна строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів; застосовування мір відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.
До таких нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій належить, зокрема, Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, що затверджена постановою Правління Національного банку України №136 від 24 березня 1999 року, зі змінами та доповненнями, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Інструкція № 136).
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що Інструкція № 136 прийнята в межах повноважень Національного банку України та підлягає застосуванню при правовому регулюванні відносин щодо контролю за додержанням резидентами-імпортерами строків отримання товарів від нерезидентів. Нею встановлені підстави для зняття операцій з контролю, що має юридичне значення при вирішенні питання додержання строків зарахування валютної виручки.
Згідно з пунктом 1.10 Інструкції № 136 експортна, імпортні операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Інструкція №136 втратила чинність лише 07 лютого 2019 року відповідно до постанови Правління Національного банку України № 31 від 05 лютого 2019 року (яка відповідно набрала чинності з 07 лютого 2019 року), а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин, які мали місце у 2017-2018 роках.
Матеріали справи свідчать, що між Позивачем, як покупцем було укладено контракт від 09 червня 2017 року № 55 з компанією «CASEIFICIO PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія) (Продавець) в особі директора Mr Carlo Radicci, щодо купівлі товару (продукти харчування). Умови поставки - згідно ІНКОТЕРМС 2010.
На виконання умов укладеного контракту від 09 червня 2017 року №55 з компанією «CASEIFICIO PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія) позивачем було перераховано валютні кошти компанії «CASEIFICIO PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія) у загальному розмірі 5780,71 євро (еквів. 176199,40 грн.), що підтверджується актом перевірки та не заперечується сторонами.
Як відображено у акті перевірки, згідно митної декларації товар від компанії «CASEIFICIO PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія) своєчасно надійшов на суму 4902,70 евро (еквів. 153137,62 грн.).
На суму 878,01 евро (еквів. 27424,9619 грн.) товар не надійшов, проте, як було встановлено судом, між позивачем та його контрагентом компанією «CASEIFICIO PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія) було укладено Додаткову угоду №1 від 01 грудня 2017 року до Контракту від 09 червня 2017 року №55 про зарахування зустрічних грошових зобов'язань у розмірі 875,00 евро.
Судом встановлено, що компанія «CASEIFICIO PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія) не повернула грошові кошти сплачені за Контрактом від 09 червня 2017 року №55 Позивачеві лише у розмірі - 3,01 евро (п.5.5 Контракту).
Також, позивачем, як покупцем, було укладено контракт від 28 квітня 2017 року №СТ17.090901 з компанією «SHELLTON FOOD PRODUCTS» (Нідерланди) (Продавець) в особі директора L.J.M. van Wanrooij, щодо купівлі товару (продукти харчування). Умови поставки - згідно ІНКОТЕРМС 2010.
На виконання умов укладеного контракту від 28 квітня 2017 року №СТ17.090901 з компанією «SHELLTON FOOD PRODUCTS» (Нідерланди) позивачем згідно з виписками банку було перераховано валютні кошти компанії «SHELLTON FOOD PRODUCTS» (Нідерланди) у загальному розмірі 64290,28 евро (еквів. 1955594,15 грн.), що підтверджується актом перевірки та не заперечується сторонами.
Як відображено у акті перевірки, згідно декларацій товар від компанії «SHELLTON FOOD PRODUCTS» (Нідерланди) своєчасно надійшов на суму 34888,64 евро (еквів. 1059688,75 грн.), що відповідачем не заперечується. Товар на суму 29401,64 евро (еквів. 915229,339 грн.) позивачеві не надійшов, проте між позивачем і його контрагентом компанією «SHELLTON FOOD PRODUCTS» (Нідерланди) було укладено Додаткову угоду №1 від 15 грудня 2017 року до Контракту від 28 квітня 2017 року №СТ17.090901 про зарахування зустрічних грошових зобов'язань у розмірі 29 401,64 євро.
Судом встановлено, що станом на 26 липня 2018 року (дату проведення перевірки) була відсутня дебіторська заборгованість за контрактом від 28 квітня 2017 року № СТ17.090901 з компанією «SHELLTON FOOD PRODUCTS» (Нідерланди) у розмірі 29401,64 евро (еквів. 915229,339 грн.).
Відповідно до статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Положеннями статті 601 Цивільного кодексу України передбачено припинення зобов'язання зарахуванням. Так, вказана норма права передбачає, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Аналогічні положення містяться в частині третій статті 203 Господарського кодексу України, згідно якої, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.
Відповідно до пунктом 1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями відповідні операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Таким чином, відповідно до законодавства України одним із способів припинення зобов'язання є зарахування зустрічних однорідних вимог.
У свою чергу Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлює правила припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом лише шляхом їх виконання. Разом з тим, вказаний Закон не регулює правовідносини щодо порядку припинення зобов'язань між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності у інші способи, ніж шляхом виконання, проте не забороняє їх застосування.
До подібних висновків дійшов і Верховний Суд у Постанові від 27 березня 2018 року у справі №826/9288/16 (адміністративне провадження №К/9901/884/17), у Постанові від 19 вересня 2019 року у справі №821/436/16 (адміністративне провадження №К/9901/28076/18).
31 січня 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №1340/3649/18 (адміністративне провадження №К/9901/20383/19) переглянув у касаційному порядку справу за позовом компанії-резидента до департаменту ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, яким позивачеві було нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на підставі статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Судова палата в цій справі сформулювала правову позицію, відповідно до якої визначила, що резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.
У розвиток наведеної правової позиції щодо застосування норм частини першої статті 1, частини першої статті 4 Закону №185/94-ВР, пункту 1.10 Інструкції №136 Верховний Суд у Постанові від 29 липня 2021 року по справі 817/1200/15 сформував такий висновок: у разі припинення зобов'язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами Закону №185/94-ВР для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов'язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів.
З урахуванням вище викладеного суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин зазначені вище правові висновки Верховного Суду.
Відповідно до пункту 5.5 Контракту від 09 червня 2017 року №55 вбачається, що сторони погодили наступні умови - у випадку не поставки або неповної поставки товару в обумовлений договором строк сума передоплати за не поставлений товар підлягає поверненню на поточний рахунок покупця в строк не пізніше 89 днів з моменту передоплати.
Зі змісту Додаткової угоди №1 від 01 грудня 2017 року, яка була укладена до Контракту від 09 червня 2017 року №55 вбачається, що вимоги є зустрічними та однорідними; угода укладена до настання 180 денного граничного строку.
Відповідно до пункту 5.5 Контракту від 28 квітня 2017 року №СТ17.090901 вбачається, що сторони погодили наступні умови - у випадку не поставки або неповної поставки товару в обумовлений договором строк сума передоплати за не поставлений товар підлягає поверненню на поточний рахунок покупця в строк не пізніше 89 днів з моменту передоплати.
Зі змісту Додаткової угоди №1 від 15 грудня 2017 року до Контракту від 28 квітня 2017 року №СТ17.090901 вбачається, що вимоги є зустрічними та однорідними; угода укладена до настання 180 денного граничного строку.
Враховуючи, що у межах 180 денного строку з моменту з оплати товару позивачем, зобов'язання компанії «CASEIFICIO PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія) в розмірі 875,00 євро та компанії «SHELLTON FOOD PRODUCTS» (Нідерланди) з розмірі 29401,64 євро були припинені зарахуванням зустрічних грошових вимог, суд приходить до висновків, що у податкового органу були відсутні підстави для нарахування позивачеві пені на вказані грошові суми, за порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Щодо правомірності нарахування пені на суму 3,01 євро, на яку не було поставлено товар, а згодом не повернено грошові кошти у цій же сумі позивачеві компанією «CASEIFICIO PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія), щодо яких не було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов'язань за зовнішньоекономічним договором, суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України саме контролюючі органи, а не суд мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків.
Крім того, суд не може підміняти суб'єкта владних повноважень та здійснювати розрахунок/перерахунок грошового зобов'язання.
Функція судового контролю під час розгляду справ про адміністративні правопорушення полягає у перевірці правомірності винесеного рішення податкового органу і не може виражатися у здійсненні замість суб'єкта владних повноважень його службової діяльності, яка полягає у визначенні у порядку, встановленому цим законодавством, сум податкових та грошових зобов'язань платників податків.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року (справа №813/3274/17), повноваження щодо визначення суми грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження щодо застосування штрафу в іншому розмірі.
Таким чином, при неправомірному визначенні контролюючим органом суми грошових зобов'язань, відповідне рішення підлягає скасуванню в повному обсязі, оскільки суд не уповноважений перебирати на себе дискреційні повноваження контролюючого органу з обчислення грошових зобов'язань.
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» суд звернув увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
Отже, зважаючи на те, що повноваження щодо нарахування пені є дискрецією контролюючого органу, тому суд позбавлений можливості у цьому випадку втручатися в дискреційні функції податкового органу, відтак оскаржуване рішення в частині нарахування пені на суму 3,01 євро є також протиправним та підлягає скасуванню.
Також помилковими є доводи відповідача щодо порушення позивачем пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме порушено порядок декларування валютних цінностей та іншого майна станом на 01 квітня 2018 року, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.
Відповідачем в акті перевірки зафіксовано, що позивач у зв'язку з ненадходженням товару за зовнішньоекономічними контрактами на суму 878,01 євро (еквів. 28714,65 грн.) 09 червня 2017 року № 55 з компанією «CASEIFICIO/PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія) та на суму 29401,64 євро (еквів. 961558,23 грн.) за контрактом від 28 квітня 2017 року № СТ17.090901 з компанією «SHELLTON FOOD PRODUCTS» (Нідерланди), порушив порядок декларування валютних цінностей та іншого майна станом на 01 квітня 2018 року.
Проте, як встановлено судом та не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи відповідно до пункту 5.5 Контракту від 09 червня 2017 року №55 сторони погодили, що у випадку не поставки або неповної поставки товару в обумовлений договором строк сума передоплати за не поставлений товар підлягає поверненню на поточний рахунок покупця в строк не пізніше 89 днів з моменту передоплати; зі змісту Додаткової угоди №1 від 01 грудня 2017 року, яка була укладена до Контракту від 09 червня 2017 року №55 вбачається, що вимоги є зустрічними та однорідними; угода укладена до настання 180 денного граничного строку.
Відповідно до пункту 5.5 Контракту від 28 квітня 2017 року №СТ17.090901 сторони погодили, що у випадку не поставки або неповної поставки товару в обумовлений договором строк сума передоплати за не поставлений товар підлягає поверненню на поточний рахунок покупця в строк не пізніше 89 днів з моменту передоплати; зі змісту Додаткової угоди №1 від 15 грудня 2017 року до Контракту від 28 квітня 2017 року №СТ17.090901 вбачається, що вимоги є зустрічними та однорідними; угода укладена до настання 180 денного граничного строку.
Тобто, у межах 180 денного строку з моменту з оплати товару позивачем, зобов'язання компанії «CASEIFICIO PUGLIESE F.LLI RADICCI SPA» (Італія) в розмірі 875,00 євро та компанії «SHELLTON FOOD PRODUCTS» (Нідерланди) з розмірі 29401,64 євро були припинені зарахуванням зустрічних грошових вимог, з урахуванням чого відсутні підстави вважати, що у позивача були наявні валютні цінності та інше майно за межами України, які підлягали обов'язковому декларуванню у Національному банку України в межах сказаних контрактів. Жодних інших пояснень чи доказів наявності у позивача як у резидента валютних цінностей та іншого майна за межами України, яке підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України матеріали справи не містять.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 серпня 2018 року №0042311406 нормативно і документально підтверджуються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «ТД ГУРМАНДІЗ» підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Гурмандіз» - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10 серпня 2018 року № 0042311406.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Гурмандіз» (04080, м. Київ, вул. Костянтиніська, 72, код ЄДРПОУ 38891743) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 6050 (шість тисяч п'ятдесят) гривень 70 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Аверкова