1/2478
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без руху
07 грудня 2021 року м. Київ № 640/35018/21
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючої судді Клочкової Н.В., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
до Міністерства інфраструктури України
про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства інфраструктури України (надалі - відповідач 1), адреса: 01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14, в якій позивач просить:
- встановити відсутність повноважень Міністерства інфраструктури України в частині здійснення внутрішнього аудиту діяльності підприємств, що належать сфери його управління, зокрема, ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство», на підставі листів Служби безпеки України;
- визнати протиправним призначення Міністерством інфраструктури України внутрішнього аудиту діяльності ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» згідно листів слідчого відділу УСБУ в Одеській області від 20 серпня 2021 року № 65/16/4051 та листа Слідчого відділу УСБУ в Одеській області від 20 серпня 2021 року № 65/16/4050 та зобов'язати утриматися від проведення внутрішнього аудиту на підставі листів слідчого відділу УСБУ в Одеській області від 20 серпня 2021 року № 65/16/4051 та листа Слідчого відділу УСБУ в Одеській області від 20 серпня 2021 року № 65/16/4050;
- зобов'язати Міністерство інфраструктури України утриматися від продовження проведення внутрішнього аудиту діяльності ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» на підставі наказу Міністерства інфраструктури України № 89-Г від 28 жовтня 2021 року до моменту прийняття судового рішення та його набрання законної сили у цій справі.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача в наслідок прийняття суб'єктами владних повноважень оскаржуваних рішень та вчинення протиправних дій.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до адміністративного суду з позовом предметом якого є визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу, що з аналізу змісту вимог позовної заяви позивача вбачається, що останнім порушується питання щодо компетенційних повноважень суб'єкта владних повноважень, а саме, позивач просить суд розглянути питання щодо встановлення відсутності повноважень Міністерства інфраструктури України в частині здійснення внутрішнього аудиту діяльності підприємств, що належать сфери його управління, зокрема, ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство», на підставі листів Служби безпеки України.
Щодо вищевикладеного, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Юрисдикція та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень.
Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб'єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір.
Завдання суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, розв'язати законодавчі колізії, а також, усунути наслідки дублювання повноважень.
При цьому, позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень, відповідач, своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або у випадку, коли прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Відповідно до правових висновків зазначених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17 вбачається, що компетенційними є спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
В постанові Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 802/833/17-а сформовано висновок, відповідно до якого, компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб'єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв'язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, спори, визначені пунктом 3 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть виникати внаслідок різного тлумачення суб'єктами владних повноважень законодавства щодо їхньої компетенції на вирішення певних питань у сфері управління. Також спори з приводу компетенції виникають у разі виявлення привласнення повноважень іншого суб'єкта владних повноважень або перевищення власних повноважень.
За таких обставин та виходячи з аналізу вищевикладених норм чинного законодавства, а також беручи до уваги правові висновки, зроблені Великою палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17 та від 12 червня 2019 року у справі № 9901/70/19, суд зазначає, що адміністративний позов може містити вимогу про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень, проте такий адміністративний позов можливий у випадку відповідності пред'явленого позову вимогам щодо сторін такого провадження, а саме: наявність спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Отже, керуючись вищевикладеним в сукупності та виходячи з того факту, що ОСОБА_1 звертається до суду з даним позовом як фізична особа та не є суб'єктом владних повноважень, що є обов'язковою умовою для звернення до суду з вимогою адміністративного позову про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 необхідно надати до суду нормативно обґрунтовані письмові пояснення, з метою з'ясування питання наявності у нього права на звернення до суду з вимогами стосовно визнання встановлення відсутності компетенції (повноважень) Міністерства інфраструктури України в частині здійснення внутрішнього аудиту діяльності підприємств, що належать сфери його управління, зокрема, ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство», на підставі листів Служби безпеки України.
Крім того, щодо інших позовних вимог позовної заяви поданої позивачем до суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
В свою чергу, як вже було встановлено судом вище, позивач звертаючись до суду з позовною заявою, формує свої позовні вимоги наступним чином:
- визнати протиправним призначення Міністерством інфраструктури України внутрішнього аудиту діяльності ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» згідно листів слідчого відділу УСБУ в Одеській області від 20 серпня 2021 року № 65/16/4051 та листа Слідчого відділу УСБУ в Одеській області від 20 серпня 2021 року № 65/16/4050 та зобов'язати утриматися від проведення внутрішнього аудиту на підставі листів слідчого відділу УСБУ в Одеській області від 20 серпня 2021 року № 65/16/4051 та листа Слідчого відділу УСБУ в Одеській області від 20 серпня 2021 року № 65/16/4050;
- зобов'язати Міністерство інфраструктури України утриматися від продовження проведення внутрішнього аудиту діяльності ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» на підставі наказу Міністерства інфраструктури України № 89-Г від 28 жовтня 2021 року до моменту прийняття судового рішення та його набрання законної сили у цій справі.
Отже, виходячи з викладеного вище у сукупності можна прийти до висновку про неправильне формування позовних вимог позивачем у позовній заяві, оскільки таке формулювання позовних вимог не відповідає приписам вимог Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливлює суд вирішувати питання щодо відкриття провадження за такими позовними вимогами.
Крім того, суд зауважує, що таке формулювання позовних вимог, як зазначено позивачем в позовній заяві, не відповідає приписам загального звернення з позовною заявою до адміністративного суду, при цьому, формулювання позовних вимог щодо зупинення виконання певних дій чи утримання від виконання певних дій, при цьому з зазначенням в вимогах рядка «до моменту прийняття судового рішення та його набрання законної сили у цій справі» відповідає приписам Глави 10 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає порядок звернення до суду в порядку забезпечення позову.
Так, відповідно до частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Таким чином, з урахуванням викладеного у сукупності, вимоги зазначені позивачем у позовній заяві не відповідають нормам чинного законодавства, а тому в даному випадку наявні підстави для залишення позовної заяви без руху.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок подання письмових доказів та вимоги до них.
Відповідно до частини другої вказаної статті письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Частинами четвертою, 5 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07 квітня 2003 року «ДСТУ 4163-2003», відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.
Серед іншого, відповідно до пункту 8 розділу 10 зазначених Правил копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку.
Однак, позивач до позовної заяви додав копії документів, які належно не засвідчені.
Оскільки під засвідченням копії документа слід розуміти саме засвідчення відповідності копії оригіналу відповідного документу, відсутність на копії належної відмітки про її засвідчення дає підстави вважати її такою, що не посвідчена в установленому порядку.
Таким чином, позивачу слід надати засвідчені копії документів, додані до позовної заяви у відповідній кількості до учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки можуть бути усунені, у десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду:
- уточненої позовної заяви з зазначенням позовних вимог відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України та копії такої позовної заяви з додатками до екземпляра позовної заяви для відповідачів, відповідно до вимог статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України;
- засвідчені копії документів, додані до позовної заяви у відповідній кількості до учасників справи.
Керуючись статтями 160-162, частиною 1, 2 статті 169, статтею 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без руху.
2. Встановити позивачу п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.
3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута йому відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Н.В. Клочкова