06 грудня 2021 року справа № 580/7019/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження (у письмовому провадженні) в залі суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,
13.09.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.09.2020 №0006870507, №0006880507, №0006890507.
Позов мотивований тим, що спірні рішення прийняті за відсутності факту порушення вимог законодавства, а також на підставі податкової перевірки, проведеної з порушенням вимог чинного законодавства України. Тому вони є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою від 05.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановив відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
02.11.2021 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вказував, що за наслідками перевірки діяльності позивача виявлено факти зберігання алкогольних напоїв без веденні відповідного обліку. Також встановлено факт продажу алкогольних напоїв на розлив у пластикову тару для споживання на місці та продаж цигарок поштучно. При цьому, відповідальність за вказані порушення несе виключно суб'єкт господарювання. Також відповідач зазначає, що перевірка позивача проведена та оформлена з дотриманням вимог законодавства України.
Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх викликом суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.
Ухвалою від 06.12.2021 суд допустив заміну первинного відповідача - Головне управління ДПС у Черкаській області (код ЄДРПОУ 43142920) його правонаступником Головним управлінням ДПС у Черкаській області (код ЄДРПОУ 44131663) (далі - відповідач).
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
На підставі наказу відповідача від 13.07.2020 №739, направлень від 13.07.2020 №№386, 387, від 16.07.2020 №396 службові особи відповідача 23.07.2020 здійснили фактичну перевірку діяльності позивача за місцем провадження господарської діяльності у магазині за адресою: Черкаська обл., м. Сміла, ст.ім. Т.Г. Шевченка, торговий павільйон « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
За її наслідками складений акт від 24.07.2020 №167/23/23/05/ НОМЕР_1 , в якому зафіксовано, що у магазині за вказаною вище адресою здійснено реалізацію алкогольних напоїв без наявності відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а саме пива «Рогань традиційне» 0,5 л. та горілки «Хлібний дар» 0,1 л.
Крім того, перевіркою встановлено факт зберігання за місцем фактичного здійснення господарської діяльності алкогольних напоїв на суму 30605,00 грн.
Також встановлено факт реалізації цигарок поштучно у кількості 2 шт. на суму 6 грн.
На підставі зазначеного Акту перевірки відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій від 14.09.2020:
№0006870507 на суму 6800,00 грн. за торгівлю алкогольними напоями на розлив;
№0006880507 на суму 6800,00 грн. за торгівлю тютюновими виробами поштучно;
№0006890507 на суму 61210,00 грн. за зберігання алкогольних напоїв без за реалізацію товарів, які не обліковані за місцем реалізації.
Надаючи оцінку спірним рішенням суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закон України від 19.12.1995 №481/95-ВР “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” (далі - Закон №481/95-ВР).
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР).
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №481/95-ВР контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №265/95-ВР контроль за додержанням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, інших емітованих платіжних інструментів та інших вимог цього Закону здійснюють контролюючі органи шляхом проведення фактичних та документальних перевірок відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно з підп.27 п.4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227, ДПС відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом.
Пунктом 7 вказаного Положення передбачено, що ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (органами доходів і зборів).
На підставі п.19-1.1.14. ст.19 ПК України однією із функцій контролюючого органу є здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням.
Відповідно до підп.54.3.3. п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону №481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції.
З аналізу викладених норм суд дійшов висновку, що на відповідача покладені повноваження застосування штрафних санкцій за наявності факту порушення суб'єктами господарювання вимог Закону №265/95-ВР та вимог Закону №481/95-ВР.
Стосовно суті виявлених порушень, суд зазначає таке.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 14.09.2020 №0006890507 на суму 61210,00 грн. за зберігання алкогольних напоїв без за реалізацію товарів, які не обліковані за місцем реалізації, суд врахував таке.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
Ст.20 зазначеного Закону встановлено, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як установлено судом, під час проведення вищевказаної перевірки службовими особами податкового органу складний акт зняття залишків товарних запасів (алкогольних напоїв) на вищевказаному торговельному об'єкті, в якому здійснює господарську діяльність позивач.
Разом з тим, судом встановлено наявність у позивача первинної бухгалтерської документації на придбання алкогольних напоїв, а саме - видаткові накладні від 11.06.2019 №16197/14887, від 08.10.2021 №29569/27497, від 08.10.2019 №29570/27498, від 18.10.2019 №30827/28794, від 12.10.2019 №33605/31205, від 02.03.2020 №3340, від 04.03.2020 №6404/5990, від 31.03.2020 №9351/8669, від 19.05.2020 №14616/13621, від 20.05.2020 №4716, від 02.07.2019 №18724/17312, від 02.07.2019 №18725/17313, від 07.07.2020 №20411/18986, від 09.07.2020 №9738, від 11.07.2020 №АЦБ-034898, від 11.07.2020 №АЦБ-035039.
Отже, судом встановлено наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів на придбання алкогольних напоїв, що підтверджує їх облік у встановленому законом порядку.
Суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 28 лютого 2018 року у справі №810/3247/16 відповідно до яких фінансова санкція, встановлена статтею 20 Закону №265/95-ВР може бути застосована до юридичної особи лише у тому випадку, коли ця особа не веде обліку товарів. Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом накладних за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до юридичної особи фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Отже, з огляду на наявність у позивача відповідної документації на облік МТЦ, суд вважає застосування до нього вищевказаного штрафу неправомірним
Крім того, згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 15.08.2018 у справі №815/2751/16 підставою для застосування штрафних санкцій за реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, є встановлений факт наявності товарів в місцях їх реалізації та зберігання, які не обліковані у встановленому порядку, тобто виявлення товарів у надлишку (перевищення кількості товару в наявності над облікованим товаром), позаяк за відсутності облікованих товарів їх реалізація є неможливою та не відбувається.
Крім того, облік таких товарів, за правилами пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» повинен здійснюватися на складах та/або за місцем їх реалізації. Стаття ж 20 цього закону передбачає відповідальність саме за реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку.
Суд врахував, що факту продажу описаної в акті зняття ТМЦ алкогольної продукції контролюючим органом суду на надано.
Тому суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 14.09.2020 №0006890507 на суму 61210,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно податкових повідомлень-рішень від 14.09.2020 №0006870507 та №0006880507 на суму 6800,00 грн. кожне, суд зазначає таке.
Згідно з ч.1 ст.15-3 Закону №481/95-ВР забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів: особами, які не досягли 18 років; особам, які не досягли 18 років; у приміщеннях та на території навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, крім ресторанів, що знаходяться на території санаторіїв; у приміщеннях спеціалізованих торговельних організацій, що здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту або спортивними товарами, а також у відповідних відділах (секціях) універсальних торговельних організацій; у закритих спортивних спорудах (крім пива у пластиковій тарі); з торгових автоматів; на полицях самообслуговування (крім тютюнових виробів у блоках та алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових, пива); поштучно (для тютюнових виробів, крім сигар); у споживчих упаковках, що містять менш як 20 сигарет; з рук; у невизначених для цього місцях торгівлі.
Відповідно до ч.6 ст.15-3 Закону №481/95-ВР продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.
Згідно з п.1.3 Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 № 219 (далі - Правила №219), ресторанне господарство - вид економічної діяльності суб'єктів господарської діяльності щодо надавання послуг відносно задоволення потреб споживачів у харчуванні з організуванням дозвілля або без нього.
Пунктом 1.5 Правил №219 визначено, що заклади (підприємства) ресторанного господарства поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари, - та на класи (перший, вищий, люкс).
Статтею 1 Закону №481/95-ВР визначено, що місце торгівлі - це місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.
Перевіряючи наявність у позивача вищевказаних критеріїв, суд врахував, що згідно з даними ЄДРПОУ одним із видів діяльності позивача є «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами».
Зважаючи на зареєстрований вид економічної діяльності, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано вимог для реалізації алкогольних напоїв на розлив.
Крім того, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження факту реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів поштучно.
Так, відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначеного обов'язку відповідач не дотримався, хоча суд створив всі необхідні умови для його належного судового захисту з дотриманням принципів змагальності та офіційного з'ясування всіх обставин справи.
Для забезпечення принципу верховенства права суд для вирішення спору врахував, що відповідач не надав доказів щодо спірних обставин, які би відповідали ознакам достовірності, достатності, належності та допустимості, а отже, не довів, що у спірних правовідносинах діяв з дотриманням процедури, визначеної законом.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до ч.2 ст.74 КАС України не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми згідно зі ст.76 КАС України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, відповідачем не доведено порушення позивачем приписів ст.15-3 Закону №481/95-ВР, про що зазначено в акті перевірки, що виключає застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених абз.9 ч.2 ст.17 цього Закону.
Тому податкові повідомлення-рішення від 14.09.2020 №0006870507 та №0006880507 є протиправними та підлягають скасуванню.
Стосовно підстав проведення перевірки позивача, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог підп.62.1.3 п.6.2.1 ст.62 ПК України звірки та перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, є формами податкового контролю.
П.75.1 ст.75 ПК України передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Фактичною перевіркою згідно підп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України вважається така, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Вона здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
На підставі п.80.1 ст.80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.
Абзацами 1-4 підп.81.1 ст.81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки у випадках передбачених п.81.1 ст.81 ПК України.
Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов'язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, які обов'язкові для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Суд зазначає, що судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у вказаній справі №826/17123/18 відступила від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.
Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Оцінюючи підстави проведення перевірки позивача, суд врахував, що виключний перелік підстав для здійснення фактичної перевірки визначений п.80.2 ст.80 ПК України.
Одна з таких підстав, посилання на яку міститься у спірному наказі, визначена підп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, якою встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
З цього приводу суд врахував висновки Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2020 року у справі №520/12028/18 відповідно до яких законодавством закріплена обов'язковість наявності у податкового органу та/або отримання ним в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків (особою) вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального у разі проведення фактичної перевірки на підставі підп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України.
Суд звернув увагу, що відповідачем суду не надано письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили факт наявності або отримання контролюючим органом вищезазначеної інформації.
Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувала інформація про порушення позивачем вимог законодавства.
У наказі на проведення перевірки відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, у наказі не відображено в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності, сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.
Суд звертає увагу на правову позицію, неодноразово висловлену як Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14, так і у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі №821/1157/16, від 05 лютого 2019 року у справі №2а-10138/12/2670, від 04 лютого 2019 року у справі №807/242/14, згідно з якою, лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Аналогічний підхід до застосування норм матеріального права продемонстрував Верховний Суд й у постанові від 23 січня 2018 року у справі №804/12558/14, де зазначив, що у випадку незаконності перевірки прийнятий за результатами її проведення акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Крім того, у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №821/1274/18 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що невиконання відповідачем вимог статей 80, 81 Податкового кодексу України, зокрема в частині наявності підстав для призначення фактичної перевірки, дотримання умов та порядку допуску до її проведення, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками такої перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що у спірних правовідносинах діяв у порядку та спосіб, визначених законом.
З огляду на це спірні рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 14.09.2020 №0006870507, №0006880507, №0006890507.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул.Хрещатик, буд.235; код ЄДРПОУ 44131663) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ