Справа № 560/12116/21
іменем України
09 грудня 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом від 07.09.2021, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату у день виключення із списків частини 20 вересня 2018 року індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 20 вересня 2018 року включно; 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 20 вересня 2018 року включно, до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що фактично остаточний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення відповідачем було здійснено 26.08.2021. Вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з ухвалою від 22.09.2021, суд відкрив спрощене провадження без повідомлення учасників справи.
18.10.2021 до суду поступив Відзив на позовну заяву за №350/485/60/2179 від 08.10.2021, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальним законодавством. Таким чином, на військовослужбовців, які проходять військову службу v військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, норми КЗПП не поширюються.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, так і заперечень, та оцінивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.
Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 220 від 20 вересня 2018 року позивача з 20.09.2018 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Старокостянтинівського об'єднаного міського військового комісаріату.
25 січня 2021 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 20 вересня 2018 року.
За результатами розгляду заяви, листом Військової частини НОМЕР_1 від 29 січня 2021 №350/485/60/224 повідомлено позивача, що протягом січня 2016 - лютого 2018 року індексація нараховувалась та виплачувалась встановленим порядком.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 по справі №560/1208/21, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 20 вересня 2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 20 вересня 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Отже, судовим рішенням у справі №560/1208/21 вирішено питання про виплату позивачу індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 20 вересня 2018 року.
Відповідач виконав вищевказане рішення суду та 26.08.2021 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 20 вересня 2018 року в сумі 39930,20 грн, що стверджено випискою по картковому рахунку позивача (арк. спр. 11).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації та компенсації відпустки) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Водночас, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Верховним Судом сформовано ряд правових позицій щодо співмірності розміру виплат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, зокрема у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, №806/2473/18, які суд враховує у цій справі, і наступне.
Оскільки, остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем тільки 26.08.2021, тому періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 20.09.2018 (з дати звільнення) по 26.08.2021, що складає - 1072 дні.
Середньоденний заробіток позивача, відповідно до довідки відповідача № 1784 від 07.10.2021 складає 297,81 гривень.
Розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні коштів, які слід було б виплатити позивачу складає 319252,32 грн (1072 х 297,81).
При цьому, потрібно враховувати, що позивач до 25.01.2021 не пред'являв жодних вимог до роботодавця (військової частини) в частині виплати належних йому сум при звільненні, адже тільки 25.01.2021 позивач звернувся військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення.
Відповідач листом від 29 січня 2021 року №350/485/60/224 відмовив позивачу у задоволенні його заяви від 25.01.2021 щодо виплати індексації грошового забезпечення.
Отже, відповідач з часу відмови позивачу - 29 січня 2021 року порушив його право і між сторонами виник спір щодо належних сум при звільненні.
Остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 26.08.2021, а тому, за період починаючи з 29 січня 2021 року у відповідача виникає обов'язок сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні і він складає 62540,10 грн (210 днів х 297,81 гривень).
Верховним Судом сформовано ряд правових позицій щодо подібних правовідносин, зокрема, у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, №806/2473/18, який передбачає співмірність розміру виплат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, що законодавчо не врегульовано. Тобто, застосовується різний механізм розрахунків з дотриманням принципів пропорційності, справедливості та враховування обставин, що впливають на визначення її розміру.
У цій справі суд враховує, що відповідач 26.08.2021 добровільно виконав рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 по справі №560/1208/21, яке набрало законної сили 02.08.2021. З урахуванням цього, суд вважає, що не є співмірною сума індексації невчасно виплачена позивачу - 39930,20 гривень із 62540,10 грн (210 днів х 297,81 гривень), що майже у 2-ва рази більше суми боргу якою є сума індексації добровільно виплачена відповідачем на виконання рішення суду по справі №560/1208/21.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, які є різними щодо методики розрахунку, суд першої інстанції вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку вчасно у повному обсязі, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов задовольняється частково. Тобто, співмірним розміром боргу по індексації 39930,20 гривень є ця ж сума, яка стягується на користь позивача з урахуванням принципу співмірності.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено 908,00 грн судового збору за подання позовної заяви, тому такі витрати слід присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2021 по 26.08.2021 в сумі 39930,20 (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять гривень двадцять копійок) гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім) гривень за рахунок асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 09 грудня 2021 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя А.І. Петричкович