Справа №500/7598/21
08 грудня 2021 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити певні дії
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить визнати протиправним рішення відповідача №192150002790 від 20.07.2021, яким позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком та зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком із дати звернення із заявою про призначення пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.07.2021 звернувся до Монастириського відділу обслуговування громадян №3 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком.
20.07.2021 рішенням управління №192150002790 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, яке вважає протиправним.
Зазначає, що надав всі необхідні документи, а відповідач зарахував йому страховий стаж 15 років 00 місяців 08 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком та не врахував стаж за трудовою книжкою від 20.12.1990 НОМЕР_1 та довідкою про роботу №4-377/04/01 від 14.06.2017 через розбіжність у вказаних документах по батькові позивача " ОСОБА_2 ", що не відповідає даним паспорту " ОСОБА_3 ".
Ухвалою суду від 08.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
У визначений судом строк відповідач подав відзив на позов, в якому просить в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.
Вказує, що 13.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом №1900-0206-8/21617 від 21.07.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило позивача про те, що страховий стаж становить 15 років 00 місяців 08 днів, що є меншим за необхідний.
За доданими документами для розрахунку до страхового стажу не взято до уваги трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 від 20.12.1990, оскільки на титульній сторінці трудової зазначено по батькові " ОСОБА_2 " та довідку про роботу №4-377/04-01 від 14.06.2021, де зазначено по батькові " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспортним даним.
Отже, призначити пенсію за віком з дати звернення із заявою про призначення пенсії немає підстав.
З огляду на зазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не вбачає у своїх діях будь-яких ознак порушення прав позивача на соціальне забезпечення при відмові у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
06.12.2021 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій просить відхилити доводи відповідача, викладені у відзиві та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 22.11.2021 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в адміністративній справі №500/7598/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши матеріали справи та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд доходить висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.07.2021 звернувся до Монастириського відділу обслуговування громадян №3 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
До заяви про призначення пенсії за віком, позивач долучив наступні документи:
- паспорт, код;
- трудову книжку від 20.12.1990 НОМЕР_1 , яка не взята до уваги, оскільки на титульній сторінці трудової книжки зазначено по батькові " ОСОБА_2 ", що не відповідає даним паспорту " ОСОБА_3 ";
- довідку про роботу №Ч-377/04/01 від 14.06.2017, яка не взята до уваги, оскільки в довідці зазначено по батькові " ОСОБА_2 ", що не відповідає даним паспорту " ОСОБА_3 ";
- довідку про роботу №283 від 21.06.2017;
- довідку про заробіток №Ч-379/04/01 від 14.06.2017;
- довідку про роботу №Ч-380/04/01 від 14.06.2017.
20.07.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №192150002790 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому порядку, про що повідомило позивача листом №1900-0206-8/21617 від 21.07.2021.
В обґрунтування зазначеного рішення зазначено, що аналіз наданих документів показує, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 15 років 00 місяців 08 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком.
Не погодившись із вказаним рішенням та вважаючи порушеним своє право на соціальний захист, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Дії (рішення) відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV чоловіки мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 при поданні заяви про призначення пенсії за віком надав трудову книжку НОМЕР_1 від 20.12.1990, яка не взята до уваги пенсійним органом, оскільки на титульній сторінці трудової книжки зазначено по батькові " ОСОБА_2 ", що не відповідає даним паспорту " ОСОБА_3 ".
Аналогічно не взята до уваги подана позивачем довідка про роботу №Ч-377/04/01 від 14.06.2017.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Щодо занесення відомостей про працівника, то пунктами 2.11.-2.13. Інструкції №58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.
У трудовій книжці позивача у відомостях про роботу записи виконані у відповідності до вимог Інструкції №58. При цьому працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 20.12.1990, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу.
Суд вважає, що наданими суду документами, зокрема паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Монастириським РВ УМВС України в Тернопільській області 27.02.1999 підтверджується належність трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.12.1990 саме позивачу ОСОБА_1 .
Помилка в написанні по батькові позивача не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею стажу, а відмова відповідача в зарахуванні стажу роботи порушує принцип рівності особи перед законом.
Відповідач в свою чергу не надав суду доказів того, що в трудовій книжці позивача містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Разом з тим, окрім наведеної обставини, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано. При цьому, при вирішенні даної справи суд враховує те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
За таких встановлених обставин суд доходить висновку, що періоди роботи позивача згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 22.05.1979 підлягають зарахуванню до загального страхового стажу, та, відповідно, і довідка №Ч-377/04/01 від 14.06.2017.
Підставою відмови у призначенні пенсії за віком позивачу, як видно з рішення №192150002790 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 20.07.2021 була відсутність необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому порядку, який згідно поданих документів становить 15 років 00 місяців 08 днів.
Беручи до уваги, що при вирішенні питання призначення пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України не взято до уваги подані позивачем трудову книжку від 20.12.1990 НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки зазначено по батькові " ОСОБА_2 ", що не відповідає даним паспорту " ОСОБА_3 " і довідку про роботу №Ч-377/04/01 від 14.06.2017, де зазначено по батькові " ОСОБА_2 ", що не відповідає даним паспорту " ОСОБА_3 ", суд вважає, з врахуванням наведеного вище, що позовна вимога про визнання протиправним рішення відповідача №192150002790 від 20.07.2021 підлягає задоволенню.
При цьому за приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 22.05.1979 та довідкою №Ч-377/04/01 від 14.06.2017.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити позивачу пенсію за віком із дати звернення із заявою про призначення пенсії, то суд зазначає, що призначення пенсії за віком відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Відтак, позов в цій частині до задоволення не підлягає.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.2325676873.1 від 02.11.2021.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 454,00 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 20.07.2021 №192150002790 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 22.05.1979 та довідкою №Ч-377/04/01 від 14.06.2017 та повторно розглянути заяву від 13.07.2021.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області сплачений судовий збір у сумі 454,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 08 грудня 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мартиць О.І.