про залишення позову без розгляду
09 грудня 2021 року м. Рівне №460/5210/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови нарахувати та виплатити згідно із Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсацію за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на виконання судового рішення у справі № 2-а-4353/11 в сумі 35944,40 грн і виплачена 01.12.2017;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити згідно із Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсацію за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з березня 2013 року по 30 листопада 2017 року на суму пенсії 35944,40 грн та виплатити цю компенсацію позивачу за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання постанови Рокитнівського районного суду Рівненської області від 22.07.2011 у справі №2-а-4353/11, яка набрала законної сили 27.08.2012, відповідачем було нараховано кошти в розмірі 35944,40 грн, які виплачені лише 01.12.2017. Покликаючись до положень Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії.
Ухвалою від 24.05.2021 позовну заяву залишено без руху.
07.06.2021 позивач подала до суду клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою від 08.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Відповідач подав до суду відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, звернув увагу, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом. Також зазначив, що відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 виплата нарахованих сум з соціальних виплат по рішенню суду, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, здійснюється Державною казначейською службою України та її територіальними органами. Відтак, вважає, що ГУ ПФУ в Рівненській області є неналежним відповідачем у справі. Окрім цього, зауважив, що сума перерахованої та виплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер і не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". Вказав, що позивачем невірно розраховано компенсацію, більш того, позивач не має повноважень щодо самостійного проведення обрахунку суми компенсації. Вважає, що вимоги щодо компенсації за втрату частини пенсії є видами цивільно-правової відповідальності, яка встановлюється за порушення зобов'язання, які не можуть бути застосовані у сфері пенсійного законодавства. За наведеного, вражає, що в спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, а тому просив у позові відмовити повністю.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та отримує пенсію по інвалідності як інвалід ІІІ групи, захворювання пов'язане з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Постановою Рокитнівського районного суду Рівненської області у справі №2-а-4353/11 від 22.07.2011, яка набрала законної сили 27.08.2012, визнано незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Рокитнівському районі Рівненської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірах, передбачених статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Рокитнівському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 визначені статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсію для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, за період з 15 жовтня 2011 року по 22 липня 2011 року включно з урахуванням проведених виплат.
Суд встановив, що згідно з розпорядженням відповідача №127947 від 05.02.2013 на виконання судового рішення у справі №2-а-4353/11 нараховано ОСОБА_1 пенсію в сумі 4036,36 грн; від 07.05.2013 здійснено перерахунок пенсії та нараховано суму 33077,83 грн, що відповідач підтвердив у відзиві на позов.
Нараховану органом Пенсійного фонду пенсію на виконання судового рішення кошти в сумі 35944,40 грн перераховано Державною казначейською службою України 01.12.2017 на картковий рахунок позивача, що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с. 16).
12.03.2021 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про нарахування та виплату компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії (а.с.14).
Листом від 13.04.2021 №2360-1780/В-02/8/1700/21 на звернення позивача повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (а.с.15).
Вважаючи такі дії органу Пенсійного фонду протиправними, позивач звернулася до суду з позовом.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч. 4 ст. 123 КАС України).
З наведених норм слідує, що строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи наведене, суд вважає, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Суд вважає за необхідне зазначити, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відтак, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 у справі №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Вирішуючи питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Судом встановлено, що позовну заяву направлено до суду 04.06.2021 засобами поштового зв'язку, що підтверджується відтиском поштового штемпеля.
Зі змісту позовної заяви слідує, що предметом спору є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії на виконання постанови Рокитнівського районного суду Рівненської області у справі №2-а-4353/11 від 22.07.2011 та зобов'язання нарахувати та виплатити таку компенсацію.
Довідкою АТ "Державний ощадний банк Україні" від 11.03.2021, долученою позивачем до позовної заяви, підтверджується та позивачем не заперечується, що 01.12.2017 на належний позивачу рахунок у банку зараховано, зокрема, 35944,40 грн на виконання вищевказаного судового рішення (а.с.16).
Відповідно до ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунку, банк зобов'язується приймати й зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування й видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з п.6.3 ст.6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
Отже, безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності, що передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку.
З огляду на зазначене, безготівкові кошти, які перебувають на рахунках у банках, є об'єктом права власності в розумінні ст. 190 Цивільного кодексу України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10.09.2018 у справі №905/3542/15.
Таким чином, користуючись банківським рахунком, позивач володіє інформацією про фінансові операції із зарахування чи списання коштів на його банківському рахунку, зокрема, і інформацією про залишок коштів на такому рахунку.
З урахуванням наведеного слід дійти висновку, що про порушення своїх прав позивач дізналася в момент зарахування означеної суми на її банківський рахунок - 01.12.2017.
Отже, з цієї дати слід обраховувати шестимісячний строк звернення до суду, який, відповідно, закінчився 01.07.2017.
Позивач звернулася до суду 13.05.2021, тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого КАС України.
Також судом встановлено, що до органу Пенсійного фонду України щодо нарахування їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії позивач звернулася в березні 2021 року, більше ніж через два роки після отримання суми виплаченої пенсії на рахунок у банку.
З огляду на наведені вище висновки, суд вважає, що отримання позивачем листа відповідача від 13.04.2021 у відповідь на її заяву не може змінювати момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата прямо не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти більше ніж через два роки після отримання пенсії, про нарахування компенсації за втрату частини якої вона просить у позові.
Висновки аналогічного характеру викладені у постанові Верховного Суду від 03.09.2021 у справі №460/1904/19, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при прийняті даного рішення.
При цьому, в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач покликалася на правову позицію Конституційного Суду України, викладену в рішеннях №8-рп/2013, 9-рп/2013 та ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зазначала, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає та виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмежень будь-яким строком.
Проте суд звертає увагу на те, що за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо виплати за минулий час нарахованих пенсій та їх складових, які не були виплачені з вини пенсійного органу. Водночас, спірні правовідносини виникли не у зв'язку з виплатою за минулий час нарахованої пенсії чи її складових, а щодо нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії на виконання судового рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом без поважних та об'єктивних причин; висновок суду в ухвалі про відкриття провадження у справі про поновлення такого строку був передчасаним, а за обставинами справи інших підстав для поновлення строку звернення з позовом судом не встановлено.
Згідно з вимогами п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Тому, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву залишити без розгляду.
Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повну ухвалу суду складено 09 грудня 2021 року
Суддя Н.О. Дорошенко