«06» грудня 2021 року
м. Харків
справа № 643/744/20
провадження № 22ц/818/4884/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.
за участю секретаря - Колосовської А.Р.
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 , представниця позивачки - ОСОБА_2 ,
відповідачка - ОСОБА_3 , представник відповідачки - ОСОБА_4
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Яковлєва К.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 червня 2021 року в складі судді Горбунової Я.М.
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Яковлєва Катерина Борисівна, про визнання спадкового договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власницею квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказала, що вона знайома з ОСОБА_3 більше десяти років. Вони проживають в одному під'їзді. З початку 2016 року через хронічні хвороби та похилий вік у неї значно погіршився стан здоров'я. Вона стала потребувати сторонньої допомоги. Вона є інвалідом другої групи, неодноразово перебувала на лікуванні.
Зазначила, що 20 квітня 2017 року між нею та ОСОБА_3 укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яковлєвою К.Б., за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язалась виконувати встановлені договором її розпорядження, а саме, сплачувати у встановлені строки комунальні платежі, а також вартість послуг з користування електроенергією та міським телефонним зв'язком, і в разі її смерті набуває право власності на належну їй на праві власності квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказала, що погодилась на пропозицію ОСОБА_3 укласти договір, вважаючи що за цим договором буде отримувати від неї допомогу у вигляді особистого догляду, приготування їжі, придбання продуктів харчування. В силу похилого віку, стану здоров'я, юридичної необізнаності вона помилилась щодо природи правочину та результату його укладення, оскільки вважала, що укладала саме договір довічного утримання, за яким буде отримувати необхідну їй допомогу, як матеріальну, так і у вигляді особистого догляду. У зв'язку з чим вона вимушена була звертатися до Територіального центру соціальних послуг Московського району м. Харкова. 06 грудня 2019 року вона уклала договір, за яким соціальний працівник Центру надавав їй дрібну побутову допомогу строком до 05 грудня 2020 року. При цьому, вона потребує значної матеріальної допомоги у придбанні ліків.
Вказала, що для отримання необхідної їй допомоги має намір укласти договір довічного утримання з іншою особою, однак позбавлена такої можливості, адже на підставі укладеного спадкового договору її квартира знаходиться під забороною відчуження.
Просила визнати недійсним спадковий договір від 20 квітня 2017 року, укладений між нею та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яковлєвою К.Б.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги її пояснення щодо того, що, укладаючи спірний спадковий договір вона розраховувала отримувати допомогу, щоб їй готували їжу, доглядали за нею, прибирали, купували продукти, адже потребувала догляду. Вона не читала договір, який укладала з ОСОБА_3 . Також суд не дав належної оцінки показанням свідків, які підтвердили, що їй допомагають сусіди. Пояснення відповідачки, що вона надавала їй допомогу, будь-якими доказами не підтверджені. Суд не врахував, що вона є інвалідом другої групи, потребує періодичного лікування, купівлі ліків та постійного стороннього догляду, що підтверджується медичною документацією. На момент укладення спадкового договору вона потребувала саме укладення договору довічного утримання. Вона не має у власності іншого житла та можливості отримувати допомогу від інших осіб. Вона помилялась щодо природи укладеного договору та результату його укладення.
22 липня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказав, що ОСОБА_3 з моменту укладення договору сумлінно виконує його умови. Зазначив, що у суді першої інстанції позивачка пояснила, що вона добровільно приходила до нотаріальної контори для укладення договору. Нотаріусом роз'яснено їй природу та наслідки укладення договору, який підписано після його прочитання. Також пояснила, що при укладенні договору вона не розраховувала на інші види допомоги від набувача, окрім тих, що передбачені договором. Звернення до суду обґрунтовувала тим, що на теперішній час вона не може укласти договір довічного утримання для отримання необхідної допомоги, оскільки квартира перебуває під забороною відчуження. В усних бесідах відчужувач повідомила набувачці, що хоче залишити квартиру своєму племіннику, однак у нотаріуса дізналась, що не може цього зробити, оскільки квартира під забороною відчуження, і це стало підставою для звернення до суду. Позивачка не довела, що на момент укладення спадкового договору вона помилялась щодо його природи. Зміна свого рішення у майбутньому не свідчить про те, що станом на момент укладення договору позивачка діяла від впливом помилки. Позивачка звернулась до суду з позовом у цій справі майже через три роки після укладення договору. ОСОБА_1 отримує соціальну допомогу, та для її отримання немає потреби у визнанні недійсним спадкового договору. Суд обґрунтовано не взяв до уваги показання свідків щодо того, що позивачка хотіла укласти саме договір довічного утримання, оскільки ці обставини відомі їм лише з її слів.
03 грудня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представниці ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням, яку залишено без задоволення за відсутністю надання доказів, а також того, що в попередньому судовому засіданні, яке відбулося 01 листопада 2021 року всі учасники справи надавали пояснення, висловили свою позицію щодо спору, яка не відрізняється від доводів та вимог, які викладені в апеляційній скарзі та відзиву на неї.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстав для визнання оскаржуваного спадкового договору недійсним не вбачається, адже позивачкою не доведено, що його укладено під впливом помилки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом другої групи, що підтверджується копіями пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 та довідки № 158824 від 02 лютого 1995 року (а. с. 5, 6).
ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 16 червня 2000 року (а. с. 7, 16).
20 квітня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Яковлєвою К.Б., зареєстрований в реєстрі за № 244 (а. с. 8-9).
За умовами спадкового договору ОСОБА_3 зобов'язалася виконувати розпорядження ОСОБА_1 , що встановлені цим договором, і в разі її смерті набуває право власності на майно відчужувача ОСОБА_1 , а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві власності згідно свідоцтва про право власності.
Пунктом 7 спадкового договору передбачено, що ОСОБА_3 зобов'язується виконувати розпорядження ОСОБА_1 , а саме сплачувати у встановлені строки комунальні платежі, а також вартість послуг з користування електроенергією та міським телефонним зв'язком.
Як зазначено у пункті 14 спадкового договору сторони у присутності нотаріуса до підписання цього договору стверджують, що однаково розуміють природу цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені в праві укладати правочин; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково), не перебувають у хворобливому стані, не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин; вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них розуміти зміст цього договору; проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених сторонами, та умов, які є обов'язковими, ними прочитаний, зрозумілий і схвалений, правочин відповідає їх намірам, і заперечень щодо кожної з умов цього правочину у них немає.
У пункті 15 спадкового договору зазначено, що сторони стверджують, що зміст цього договору, зміст зазначених у цьому договорі статей законодавства України їм зрозумілі, питань, які залишилися б нез'ясованими і незрозумілими для них, немає.
Пунктом 17 спадкового договору передбачено, що в разі невиконання набувачем взятих на себе обов'язків за цим договором, договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача, а також на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.
20 квітня 2017 року на підставі зазначеного спадкового договору накладено заборону відчуження щодо вказаної вище квартири, про що внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 16).
З наданих ОСОБА_1 медичної довідки від 16 травня 2008 року, медичного висновку від 10 січня 2020 року, епікризу-виписки з історії хвороби № 6315, виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 7861, виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 1474, епікризу № 524, виписки з амбулаторної картки вбачається, що вона має низку захворювань, потребує постійного стороннього догляду (а. с. 10-15, 20).
06 грудня 2019 року ОСОБА_1 уклала договір про надання соціальних послуг з Територіальним центром надання соціальних послуг Московського району м. Харкова (а. с. 17-18).
За січень-грудень 2019 року ОСОБА_1 нараховано пенсію у розмірі 35 850,38 грн, що підтверджується довідкою № 408/11 від 16 січня 2020 року (а. с. 19).
ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів також надано копії чеків про придбання ліків від 02 січня 2020 року та 13 січня 2020 року, копії рахунків на оплату комунальних послуг з постачання гарячої води та опалення і квитанцій про сплату від 19 березня 2021 року, від 21 травня 2020 року, від 02 березня 2021 року, від 21 травня 2021 року (а. с. 21, 123-129).
У свою чергу, ОСОБА_3 на підтвердження виконання умов спадкового договору надала копії квитанцій про сплату комунальних послуг та роздруківку з «Приват24» (а. с. 67-88).
Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_5 повідомила, що влітку 2019 року зі слів ОСОБА_1 їй стало відомо, що ОСОБА_1 уклала спадковий договір з ОСОБА_3 . В жовтні 2019 року ОСОБА_1 захворіла та стала потребувати постійного догляду, у зв'язку з чим вона частіше стала приходити до неї в гості та допомагала їй. Пізніше вона разом із сусідами ініціювала питання щодо отримання ОСОБА_1 допомоги в Центрі соціальних послуг. ОСОБА_1 скаржилася на ОСОБА_3 , зазначала, що вона нікому не потрібна, що хоче розірвати договір, оскільки вона розраховувала на отримання іншої допомоги. Їй невідомо, на яких умовах укладено спадковий договір. Лише зазначила, що договір вона підписувала не читаючи, і тільки влітку 2019 року, коли почала звертатися у різні служби, зрозуміла його зміст, адже умови договору їй не роз'яснювали.
Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції як свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона разом із ОСОБА_5 надає допомогу ОСОБА_1 .
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_7 пояснив, що інколи ОСОБА_1 зверталася до нього з проханням щось налагодити в квартирі, а до його дружини з проханням купити їй продукти за її кошти. У 2017 році у ОСОБА_1 значно погіршився стан здоров'я, та сусідки допомагали їй лікуватися. Останні два роки ОСОБА_1 часто скаржилася йому, що уклала договір, а ніякої допомоги не отримує. ОСОБА_1 зазначала, що її ошукали та просила допомогти їй звернутися до правоохоронних органів. ОСОБА_1 зараз потребує сторонньої допомоги, обмежена у русі.
Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції як свідок відповідачка ОСОБА_3 пояснила, що з ОСОБА_1 вони знайомі з 2009 року, вона допомагала їй по господарству, за що отримувала гроші. В подальшому вони домовились, що вона більше не буде допомагати по господарству, для чого запрошено іншу людину. Однак вони продовжували дружні стосунки. Після того як стан здоров'я ОСОБА_1 після інсульту відновився, ОСОБА_1 сама запропонувала їй укласти саме спадковий договір. До цього позивачка неодноразово оформляла заповіти на ім'я своїх подруг, які потім сама і скасовувала. До червня 2017 року між нею та ОСОБА_1 не було ніяких конфліктів. Вона піклувалая про неї як завжди, купувала продукти харчування, подарувала мобільний телефон, провела кабельне телебачення, забезпечувала її лікування та купувала ліки як до договору, так і після. З червня 2017 року ОСОБА_1 стала відновлювати спілкування з племінником, у зв'язку з чим хотіла відмовитися від договору, однак коли зрозуміла, що це неможливо, почала стверджувати, що її ошукали. ОСОБА_1 відмовилася від пропозиції обговорити інші умови та запропонувала розірвати договір, на що вона не погодилася. Після цього ОСОБА_1 відмовилась від її допомоги, та вони припинили спілкування. Умови договору вона виконує належним чином. При укладенні договору ОСОБА_1 вважала, що їй буде достатньо послуг, які зазначені в договорі, оскільки вона сама в змозі готувати собі їжу тощо. Умови договору обговорювалися неодноразово, і ОСОБА_1 бажала укласти саме спадковий договір. Крім того, до укладення договору ОСОБА_1 двічі була на консультації у нотаріуса.
В суді апеляційної інстанції представниця позивачки підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. При цьому посилалася на доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі.
В свою чергу ОСОБА_3 та її представник в суді апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги та пояснили, що ОСОБА_3 пропонувала їй внести зміни в спадковий договір, однак позивачка не погодилася, посилаючись на те, що спірну квартиру вона бажає залишити племіннику.
За змістом статей 1302, 1305 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача), тобто вчиняти певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після відкриття спадщини і в разі смерті відчужувача набуває право власності на його майно.
Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа (стаття 1303 ЦК України).
Сутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відбувається розпорядження належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям набувачем права власності на майно після смерті відчужувача.
Отже, спадковий договір має подвійну правову природу, він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і договором, змістом якого визначаються його істотні умови.
Спадковий договір виступає різновидом договорів про передачу майна у власність. Схожість спадкового договору із спадкуванням виявляється в спільності основної юридичної підстави виникнення права на спадкування у спадкоємців і права власності у набувача, якою є смерть фізичної особи - відчужувача.
Спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України. Вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем та набувачем, так і іншою заінтересованою особою.
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За положеннями частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (підстава заявленого позову). Якщо недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення спадкового договору замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного спадкового договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі.
У разі встановлення цих обставин правила частини першої статті 229 та статей 203 і 1302 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Як встановлено судом на час укладення спадкового договору ОСОБА_1 дійсно виповнився 81 рік, вона мала інвалідність та низку захворювань, періодично перебувала на лікуванні.
Проте, будь-яких належних та допустимих доказів того, що на час укладення оспорюваного спадкового договору ОСОБА_1 мала намір укласти саме договір довічного утримання, і вважала, що укладає такий договір, нею не надано.
Сам лише факт досягнення позивачкою похилого віку та її стан здоров'я не можуть свідчити про те, що на момент укладення оспорюваного спадкового договору вона помилялась щодо правової природи укладеного нею правочину, та існували обставини, які зумовлюють визнання його недійсним.
Оспорюваний спадковий договір укладено 20 квітня 2017 року, та з позовом про визнання його недійсним позивачка звернулась лише у січні 2020 році, за спливом майже трьох років після його укладення. Протягом цього часу ОСОБА_1 не пред'являла будь-яких претензій до ОСОБА_3 щодо невиконання договору.
Фактично, ОСОБА_1 змінила наміри щодо розпорядження належним їй майном на випадок своєї смерті вже після укладення спадкового договору, що не може свідчити про помилку щодо правової природи договору під час укладення такого правочину.
Зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 564/308/18, провадження № 61-3536св19.
Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання спадкового договору недійсним через ненадання належних і допустимих доказів на підтвердження існування під час його укладення помилки, а саме, неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на формування її намірів та волевиявлення.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що вона не читала спадковий договір, який укладала з ОСОБА_3 , спростовуються змістом цього договору, у якому вказано, що він сторонам зрозумілий.
Посилання ОСОБА_1 на те, що суд не дав належної оцінки показанням свідків, які підтвердили, що їй допомагають сусіди, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції здійснив системний аналіз та оцінку зібраних у справі доказів, у тому числі, і показань свідків. Допитані судом свідки підтвердили лише, що останні кілька років позивачці надавали допомогу сусіди, однак будь-яких відомостей про те, що саме на час укладення спадкового договору позивачка мала намір укласти договір довічного утримання, та вважала, що укладає такий договір, вони не надали. Обставини щодо укладення договору стали їм відомі зі слів самої позивачки вже після укладення договору.
Твердження ОСОБА_1 щодо того, що вона не має у власності іншого житла та можливості отримувати допомогу від інших осіб, не можуть бути взяті до уваги, оскільки спадковий договір не позбавляє позивачку права на житло за її життя. Також, сторони спадкового договору мають можливість внесення змін до нього, зокрема, в частині розпоряджень відчужувача.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді О.М. Хорошевський
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 09 грудня 2021 року.