Рівненський апеляційний суд
Іменем України
30 листопада 2021 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
представника потерпілих - ОСОБА_11
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12019180050000444 від 16 листопада 2019 року за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_9 , представника потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 , прокурора Вараської окружної прокуратури ОСОБА_12 , захисника ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2021 року стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Любитів Ковельського району Волинської області, одруженого, переробника радіоактивних відходів ВП «РАЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», з середньо-спеціальною освітою, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_1 та фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, -
Вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 588 020 (п'ятсот вісімдесят вісім тисяч двадцять) грн в рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 200 000 (двісті тисяч) грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_10 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів в даному кримінальному провадженні в загальній сумі 9 483 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн 02 (дві) коп.
Застосовано до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши його під варту у залі суду після проголошення вироку, строком на шістдесят днів до 14 жовтня 2021 року включно (ухвалою Рівненського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року продовжено ОСОБА_6 строк тримання під вартою до 02 грудня 2021 року).
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з моменту його затримання.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду у період часу з 00 годин 30 хвилин до 00 годин 55 хвилин
16 листопада 2019 року, ОСОБА_6 у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи на прилеглій території до готелю «Вараш», що за адресою м. Вараш, майдан Незалежності буд. 3 Рівненської області, зі сторони торгового центру «ГрандБазар», що за адресою м. Вараш, майдан Незалежності буд. 8 Рівненської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_14 , діючи умисно, протиправно, з метою заподіяння останньому тілесних ушкоджень, наніс йому не менше чотирьох ударів руками по голові та тулубу, а також не менше одного удару ліктем руки в ділянку шиї справа, внаслідок чого заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді саден, крововиливів в лобній ділянці зліва, у лівій виличній та правій підочній ділянках, які в сукупності відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень та травми шиї з ушкодженням рефлексогенної зони і переломом правого великого ріжка під'язикової кістки, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень та яка призвела до рефлекторної зупинки серця. Після цього, від отриманих внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, зокрема, у вигляді травми шиї з ушкодженням рефлексогенної зони та перелому правого великого ріжка під'язикової кістки, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень та які призвели до рефлекторної зупинки серця, ОСОБА_14 помер.
В поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину та кримінально-правову оцінку його діяння, покликається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_6 судом не взято до уваги відсутність пом'якшуючих обставин вчинення кримінального правовопорушення, зникнення з місця події ОСОБА_6 після нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , обтяжуючу обставину у виді алкогольного сп'яніння, часткове визнаня вини обвинуваченим та невідшкодування потерпілим шкоди, що свідчить, на думку прокурора, про відсутність каяття за вчинений злочин та намагання уникнути відповідальності.
Просить вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2021 року стосовно ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121 КК України скасувати в частині призначеного покарання. Постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Потерпілий ОСОБА_9 та представник потерпілих ОСОБА_11 в апеляційній скарзі покликаються на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 .
Вказують, що суд при призначені покарання обвинуваченому поверхнево оцінив обставини, що характеризують особу обвинуваченого, взявши до уваги, що останній, буцімто, частково визнав вину та його позитивну характеристику по місцю роботи.
На думку сторони обвинувачення, враховуючи характер злочину та його особливо тяжкі наслідки, зухвалу посткримінальну поведінку обвинуваченого і відношення його щодо відшкодування заподіяної потерпілим моральної шкоди та матеріальних збитків, відсутність каяття в скоєному, суд невірно застосував відносно ОСОБА_6 нижню межу санкції ч.2 ст. 121 КК України та призначив покарання неспіврозмірне скоєному тяжкому злочину, що призвів до особливо тяжких наслідків.
Вважають, часткове задоволення позовних вимог потерпілої суперечить принципам справедливості, розумності та достатності.
Просять вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2021 року стосовно ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121 КК України скасувати частково ( в частині призначення міри покарання та стягнення моральної шкоди) та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання наближене до максимальної межі санкції інкримінованого злочину. Стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_10 500000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок заподіяння смерті її чоловіка.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 покликається на незаконність, необґрунтованість та несправедливість вироку суду, з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого.
Вважає, що аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення свідчить, ні кожен з доказів окремо, ні всі докази обвинувачення в своїй сукупності, не доводять поза розумним сумнівом того, що ОСОБА_6 навмисно завдав тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_14 .
На думку сторони захисту невірною є кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121 КК України, оскільки не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження.
Просить вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2021 року стосовно ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121 КК України скасувати та перекваліфікувати його дії на іншу статтю кримінального кодексу.
В запереченях на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 представник потерпілих ОСОБА_11 вважає позицію сторони захисту щодо незаконності вироку суду неконкретною і такою, що не заслуговує на увагу щодо обґрунтування своєї позиції.
Просить апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і не заперечив проти задоволення апеляційної скарги потерпілого і представника потерпілих та заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого, потерпілих і представника потерпілих, які підтримали апеляційну скаргу, не заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора і заперечили проти задоволення апеляційної скарги захисника, обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу захисника, заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора і потерпілого та представника потерпілих, захисників, які підтримали апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 частково і просили скасувати вирок суду першої інстанції та закрити провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України у зв'язку з невстановленням достатніх доказів за ч.2 ст. 121 КК України для доведення винуватості особи в суді і вичерпаністю можливостей їх отримати, а також заперечили проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілого і представника потерпілих, перевіривши вирок суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілого і представника потерпілих підлягає задоволенню частково, а апеляційні скарги прокурора і захисника не підлягають до задоволення з таких підстав.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого за обставин та в обсязі, встановленому в судовому засіданні та наведеному в мотивувальній частині вироку, ґрунтуються на сукупності зібраних у кримінальному провадженні та ретельно досліджених у судовому засіданні доказів, оцінених з точки зору належності, достовірності, допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення.
Вина ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України підтверджується сукупністю доказів, яким надана належна правова оцінка, незважаючи на часткове визнання вини останнім, який, відповідно до вироку суду визнає усі обставини, викладені в обвинуваченні, окрім того, що удари заподіяв умисно. В наданих суду першої інстанції показаннях обвинувачений зазначив, що удари наніс ОСОБА_14 з необережності, захищаючись від нього. Крім того, не визнав нанесення ним тілесного ушкодження у виді садна у правій підочній ділянці, вказавши на те, що ОСОБА_14 заподіяв таке тілесне ушкодження під час падіння на асфальтовану поверхню. Коментуючи відеозапис відеокамери, розміщеної на приміщенні торгового центру «ГрандБазар», що за адресою м. Вараш, майдан Незалежності, 8, Рівненської області, показав, що на ньому зафіксовані події, які були між ним та ОСОБА_14 приблизно за 5-10 хв. до смерті останнього. Не зміг пояснити причину заподіяння удару рукою в область голови ОСОБА_14 , який зафіксований на відеозаписі. Показав, що він та ОСОБА_14 перебували у стані алкогольного сп'яніння.
Так, суд першої інстанції свій висновок щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину обгрунтував показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який показав, що після повідомлення йому в телефонному режимі про смерть сина, прибув на місце події і побачив на обличчі сина синій шрам, розбиту губу, ніс і синець на лобі. Вказав, що під час перегляду відеозапису з камер спостереження з магазину "Вопак" бачив, як о 00 год. 46. хв. обвинувачений і його син стояли поряд на невеликій відстані обличчям один до одного, обвинувачений тримав праву руку в кишені, після чого різко наніс кулаком правої руки з достатньою силою один удар в область лівого вуха сину, від чого той відразу присів на декілька секунд. Зазначив, що після цього, обвинувачений вийшов з поля огляду камери, а за ним пішов і син.
Судом враховано і показання, допитаного в якості свідка ОСОБА_15 , який зазначив з приводу обставин, що мали місце 16 листопада 2019 року, про шарпанину між обвинуваченим і ОСОБА_14 . Вказав, що коли підійшов, то помітив на обличчі ОСОБА_16 під носом кров. Бачив, як ОСОБА_14 та ОСОБА_6 впали таким чином, що ОСОБА_14 падав на спину, а ОСОБА_6 на нього зверху. При цьому ОСОБА_6 впав на коліна, так, що ОСОБА_14 опинився у нього поміж ногами та взявши ОСОБА_14 однією рукою за плече, іншою замахнувся, щоб нанести удар, проте не наніс його. В цей час свідок підбіг до них і відштовхнув ОСОБА_6 з ОСОБА_16 , почув, що останній хрипить, пульсу не було. Після цього свідок викликав швидку. Звернув увагу, що коли ОСОБА_14 падав, то на його думку він вже був без свідомості. У нього склалась така думка, оскільки після падіння ОСОБА_14 вже не рухався, його руки обм'якли і впали на землю, він не намагався попередити падіння і при цьому будь-яких інших причин для падіння не було. Коли він підходив до ОСОБА_14 та ОСОБА_6 будь-яких інших осіб біля них не було.
Не залишено без уваги суду і показання свідків ОСОБА_17 щодо факту бійки між обвинуваченим і потерпілим; ОСОБА_18 щодо суперечки між ОСОБА_14 та ОСОБА_6 , зазначив, що бачив як медики надавали ОСОБА_14 допомогу, ознак життя у нього вже не було.
Надано відповідну оцінку і показанням свідка ОСОБА_19 щодо сварки та штурханини між обвинуваченим і потерпілим ОСОБА_14 , яка також зазначила, що ОСОБА_6 штовхнув ОСОБА_14 сильно рукою в груди і той впав на землю. Після падіння ОСОБА_14 не рухався, не говорив, очі були закриті та інших ознак життя не подавав. ОСОБА_6 залишився стояти. ОСОБА_20 швидко підбіг до ОСОБА_14 , приклав вухо до його грудної клітки в області серця, щоб почути чи б'ється серце, намагався визначити пульс, після цього почав проводити непрямий масаж серця. Непрямий масаж серця йому допомагав проводити ОСОБА_6 . До приїзду швидкої ОСОБА_6 пішов з місця події. Далі реанімаційні заходи ОСОБА_14 надавали працівники швидкої допомоги, ОСОБА_20 та ще якийсь чоловік. Крім ОСОБА_6 будь-яких ударів ОСОБА_14 ніхто не заподіював.
Судом враховано і показання допитаного в якості свідка ОСОБА_21 , який з приводу встановлених судом обставин, які мали місце 16 листопада 2019 року, зазначив про штовханину та словесну перепалку між ОСОБА_6 та ОСОБА_14 , вказав, що конфлікт продовжувався певний період часу і доходило до бійки. Ствердив, що ОСОБА_6 швидко наніс три удари почергово кулаком правої руки в груди в область серця, кулаком лівої руки в ребра з правої сторони (проте точно стверджувати не може, оскільки ОСОБА_6 своїм тілом затуляв цю ділянку) та кулаком правої руки в груди в область серця ОСОБА_14 . Від цих ударів він чув глухі звуки. Останній хотів замахнутись на ОСОБА_6 рукою, проте той схопив обома руками ОСОБА_14 , внаслідок чого останні разом впали на землю. Яка була причина падіння не помітив, можливо втратили рівновагу. ОСОБА_14 падав на спину як «поліно», а ОСОБА_6 впав на ОСОБА_14 . Безпосередньо самого контакту тіл із землею свідок не бачив, оскільки заважали припарковані автомобілі. Проте після падіння помітив, як ОСОБА_6 припіднявся та замахнувся кулаком правої руки для нанесення удару, однак не наніс його, оскільки до нього підбіг ОСОБА_15 та відтягнув ОСОБА_6 в сторону.
Звернуто увагу і на показання допитаного свідка ОСОБА_20 , який зазначав про словесну суперечку між обвинуваченим та потерпілим ОСОБА_14 , штовханини чи бійки не бачив, але вказав, що бачив, що ОСОБА_14 лежав на землі, не подавав ознак життя. ОСОБА_6 стояв біля останнього. Робив реанімаційні заходи до прибуття карети швидкої допомоги.
Допитаний судом першої інстанції в якості свідка ОСОБА_22 також вказав на штурханину двох чоловіків при встановлених судом обставинах, зазначив, що ударів не бачив, бачив, як медичні працівники надавали ОСОБА_14 допомогу, зі зслів ОСОБА_21 дізнався, що ОСОБА_14 впав і втратив свідомість, а винуватець події ОСОБА_6 зник з місця події.
Як вбачається з вироку суду, допитані в якості свідків лікар медицини невідкладних станів КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ОСОБА_23 та фельдшер екстреної медичної допомоги м. Вараш ОСОБА_24 , пояснили, що прибувши на виклик о 01 год. 03 хв., констатували клінічну смерть, оскільки у ОСОБА_14 ознак життя вже не було. Вони почали проводити реанімаційні заходи відповідно до протоколу, які здійснювались 42 хв. Проте, о 01 год. 40 хв. зафіксували біологічну смерть ОСОБА_14 .
Судом не залишено без оцінки і дані протоколу огляду трупа ОСОБА_14 від 16 листопада 2019 року щодо виявлених тілесних ушкоджень, лікарського свідоцтва про смерть № 107 від 16.11.2019 року щодо причини смерті ОСОБА_14 .
Судом встановлено, що відповідно до висновку експерта №84, складеного за результатами повторної комісійної судово-медичної експертизи ексгумованого трупа ОСОБА_14 спричинена останньому травма шиї з ушкодженням рефлексогенної зони та переломом правого великого ріжка під'язикової кістки, яка призвела до рефлекторної зупинки серця, згідно п. 2.1.3. о) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 р., відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень і перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням його смерті. Будь-яких ушкоджень, які б достовірно свідчили про можливу боротьбу, опір чи самооборону, під час проведення експертизи не встановлено.
Даний висновок, як вбачається з вироку суду, підтримав, допитаний в судовому засідання суду першої інстанції судовий медичний експерт ОСОБА_25 . Також вазав, оглянувши відеозапис слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 , що на відео ОСОБА_6 продемонстрував двічі положення його та потерпілого, за яких міг бути нанесений удар, що потягнув смерть потерпілого. Вперше, це в положенні стоячи, коли ОСОБА_6 поклав ліву руку на ліве плече потерпілого та наніс удар ліктем в область шиї потерпілого, а вдруге, після падіння, коли ОСОБА_6 впав на потерпілого, надавивши ліктем на шию. Вказав, що удар, яким саме заподіяно тілесні ушкодження необхідно встановлювати, враховуючи матеріали справи. Зокрема, вказав, що обомління особи (втрата свідомості) є характерним при травмуванні рефлексогенної зони шиї. Показання ОСОБА_6 про те, що після нанесення удару ліктем ОСОБА_14 в область шиї він почув хлопок також узгоджується з матеріалами експертизи. Для заподіяння ушкодження рефлексогенної зони, яке потягнуло б смерть необхідно прикласти досить виражену за силою дію. На його думку, сила удару внаслідок притягнення потерпілим до себе обвинуваченого малоймовірна, щоб спричинити тілесне ушкодження рефлексогенної зони, яке потягнуло б смерть потерпілого.
Надано судом відповідну правову оцінку і іншим письмовим доказам у кримінальному провадженні, зокрема, даним протоколам освідування особи ОСОБА_6 від 16 листопада 2019 року, огляду речей добровільно виданих ОСОБА_6 від 16.11.2019 року, проведення слідчих експериментів від 07 лютого 2020 року за участю свідка ОСОБА_21 , від 12 листопада 2020 року - за участю свідка ОСОБА_15 , від 11 грудня 2020 року - за участю обвинуваченого ОСОБА_6 , даним висновків експерта від 30.11.20 № 2.2.-238/20, від 04.12.2020 року № 2.2-239/20, № 79, складеним за результатами експертизи у період - 07.12.2020 року по 15.12.2020 року, протоколу огляду предмета від 11 грудня 2020 року з наведенням відповідних мотивів у вироку.
Незважаючи на позицію обвинуваченого, суд, проаналізувавши досліджені у судовому засіданні докази, прийшов до переконливих висновків, беручи до уваги механізм нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 , їх локалізацію, кількість нанесених ударів, що в діях ОСОБА_6 вбачається умисел на нанесення ударів невизначеної сили.
При цьому судом враховано і правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 28 травня 2015 року у справі № 5-25кс15. Зокрема, якщо, цілеспрямовано наносячи удари, особа не конкретизує у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров'ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено ним потерпілому, то в цьому випадку така особа діє з невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого вона хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров'ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди. У таких випадках винувата особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно. Що стосується смерті потерпілого, то в її настанні присутня лише необережна форма вини, бо хоча він і не бажав цього настання і навіть свідомо не допускав його, але повинен був і міг передбачити, що внаслідок його злочинних дій може настати і такий наслідок, як смерть потерпілого.
В обґрунтування висновку про умисне нанесення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, виявлених на тілі ОСОБА_14 , суд звернув увагу і на те, що ОСОБА_6 маючи реальну можливість уникнути конфлікту з ОСОБА_14 після виходу з кафе «Чемодан», нею не скористався та добровільно продовжив участь у суперечці з ОСОБА_14 .
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про необережне заподіяння ним тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 були предметом оцінки судом першої інстанції, з наведенням відповідного мотивування щодо спростування сукупністю досліджених доказів заявлених доводів сторони захисту.
З огляду на викладене доводи сторони захисту щодо відсутності у діях ОСОБА_6 умислу на завдання потерпілому тілесних ушкоджень, що спричинили смерть останнього, апеляційний суд розцінює як необгрунтовані та такі, що не відповідають встановленим фактичним обставинам провадження.
За фактичними обставинами, встановленими судом першої інстанції, дії ОСОБА_6 мали активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками у вигляді заподіяння ОСОБА_14 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть останнього, існував прямий причинний зв'язок.
Зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_6 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за іншою статею КК України, про що ставиться вимога в апеляційній скарзі захисника чи закриття кримінального провадження у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпаністю можливостей їх отримати, про що наголошують захисники обвинуваченого у судовому засіданні апеляційної інстанції.
Суд прийшов до вмотивованого висновку про відсутність підстав для визнання висновку експерта № 84 недопустимим та неналежним доказом, наголосивши, що даним висновком підтверджуються наслідки дій обвинуваченого щодо потерпілого ОСОБА_14 , як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, а тому цей висновок має значення для розгляду справи та є належним доказом.
За наведеного колегія суддів вважає, що суд прийшов до обґрунтованого висновку щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121 КК України.
Що стосується виду та розміру призначеного судом покарання ОСОБА_6 , то на думку колегії суддів, покарання обвинуваченому призначено відповідно до вимог ст. 50, 65 КК України в межах санкції частини статті за інкримінований злочин у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям, ближче до нижньої межі. При цьому суд врахував ступінь тяжкості вчиненого умисного злочину проти життя та здоров'я особи, який відноситься до категорії тяжких, дані про особу винного, який визнав винуватість частково, має постійне місце роботи на посаді переробника радіоактивних відходів ЦДтаРАВ ВП «Рівненська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», де характеризується позитивно. На обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває. Одружений. Притягається до кримінальної відповідальності вперше. Крім того, судом враховано провокативну поведінку потерпілого ОСОБА_14 та посткримінальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 , який після виявлення ознак безпорадності потерпілого, добровільно припинив наносити удари та висловлював намір допомогти іншим особам надати допомогу потерпілому. Обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 судом не встановлено. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 визнано вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.
Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання, і це покарання, як за своїм видом, так і розміром, не може бути визнане явно несправедливим через м'якість чи суворість, оскільки є необхідним й достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження нових злочинів. З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що не підлягає задоволенню апеляційні скарги сторони обвинувачення в частині вимог щодо скасування вироку суду першої інстанції та призначення обвинуваченому більш суворого покарання.
Разом з тим, перевіряючи вирок суду в частині рішення про відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_10 , колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги потерпілого і представника потерпілих про те, що розмір стягнутої в рахунок відшкодування потерпілій ОСОБА_10 моральної шкоди не відповідає принципами розумності і справедливості з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.
Так, відповідно до положень ст.1167 Цивільного кодексу України, загальними підставами відповідності за завдану моральну шкоду є спричинення моральної шкоди, завданої фізичній особі неправомірними діями особи, яка її завдала, за наявності її вини.
При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_10 судом встановлено, що ОСОБА_10 за короткий період часу після смерті ОСОБА_14 проходила огляд у сімейного лікаря з приводу ВСД по змішаному типу АНС. 25.11.20 проходила огляд у невролога та 26.12.20 за результатами огляду невролога встановлено діагноз: торолгія м'язево-тонічно прояви. Потерпіла ОСОБА_10 07.05.20 зверталась із скаргами на виражену загальну слабкість, прискорене серцебиття, кардіалгію, порушення сну. За результатами огляду встановлено діагноз: НЦД за змішаним типом. Синусова тахфікардія. СН0 Ситуаційний стресовий розлад. За результатами огляду призначене лікування. 04.11.20 потерпіла скаржилась на прискорене серцебиття, загальну слабкість, поганий сон. За результатами огляду їй діагностовано НЦД за змішаним типом. Тахікардія. СН0 та призначене відповідне лікування та рекомендовано консультація психолога.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 потерпіла зареєструвала шлюб з ОСОБА_14 08.11.2019 року, тобто за вісім днів до його смерті.
Приймаючи рішення про часткове задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 , суд прийшов до висновку, що потерпілій ОСОБА_10 завдано моральну шкоду, яка виразилась у її душевних стражданнях у зв'язку з протиправною поведінкою обвинуваченого ОСОБА_6 щодо її чоловіка ОСОБА_14 , які потягли смерть останнього. Поряд з цим суд виходив і з того, що родинні відносини між потерпілою та покійним ОСОБА_14 настали лише за 8 днів до його смерті. Відсутність спільних дітей, відсутність доказів ведення спільного господарства та незначний проміж часу спільного проживання спростовують стійкість сімейних відносин між потерпілою та покійним ОСОБА_14 .
Проте колегія суддів вважає, що суд першої інстанції недостатньо врахував вказані обставини, обсяг та глибину душевних страждань потерпілої, погіршення стану здоров'я, тяжкість і незворотність наслідків, що настали - у виді смерті її чоловіка. Судом залишено поза увагою і не надано належної оцінки, що внаслідок злочинних дій обвинуваченого зруйнована молода сім'я, всі плани на майбутнє, в тому числі і народження спільних дітей.
З огляду на викладене, колегія суддів враховуючи вимоги розумності, виваженості та справедливості, характер і тривалість страждань потерпілої, приходить до висновку, що стягнутий судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 200000 грн. є заниженим.
На переконання колегії суддів позовні вимоги потерпілої ОСОБА_10 слід задовольнити, вирок суду першої інстанції в цій частині змінити, збільшивши розмір відшкодування в рахунок моральної шкоди до 500000 гривень, який є зваженим та справедливим.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 , представника потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 задовольнити частково.
Вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2021 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121 КК України змінити.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_10 500000 (п'ятсот тисяч) грн.в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В решті вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2021 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121 КК України залишити без зміни, а апеляційні скарги прокурора, захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 ? без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим ОСОБА_6 ? в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3