Провадження № 22-ц/803/9089/21 Справа № 179/1354/13 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
07 грудня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2021 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення, -
У липні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», назва якого змінена у відповідності до статуту, затвердженого 21 травня 2018 року та погодженого 11 червня 2018 року, на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з уточненим, 11 вересня 2013 року, позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення, мотивуючи його тим, що відповідно до кредитного договору №DNМ0GА00005444 від 09 жовтня 2007 року третя особа ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 600 000 грн. на строк до 09 жовтня 2027 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% річних.
Згідно умов зазначеного договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісячно в період сплати, позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, за відсотками, за комісією, а також інші витрати.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 09 жовтня 2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві власності.
Посилаючись на те, що позичальник належним чином взяті на себе зобов'язання не виконував та станом на 28 травня 2013 року допустив заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 2 209 270,29 грн., просили суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 , шляхом його продажу АТ КБ “ПриватБанк”, з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дії щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки загальною площею 0,44 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ “ПриватБанк” всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідача та інших осіб із вказаного житлового будинку, стягнути з відповідача судові витрати.
30 жовтня 2020 року позивач змінив предмет позову та просив в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу житлового будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 на прилюдних торгах та виселення відповідача та інших зареєстрованих у будинку осіб (тобто через сім років позивач фактично змінив предмет позову).
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що боржник допустив порушення взятих на себе зобов'язань, а тому наявні всі підстави для задоволення їх позову. Наголошували на тому, що з даним позовом вони звернулись у 2013 році, коли законодавчо було передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки саме у судовому порядку.
19 листопада 2021 року відповідачі надали відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Наголошували на тому, що під час розгляду справи суд має враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що і було здійснено судом першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 09 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №DNМ0GА00005443, відповідно до якого останньому був наданий кредит у розмірі 600 000 грн. (колегія суддів звертає увагу на те, що у п.7.1 кредитного договору зазначено, що загальна сума кредиту становить 745 714,30 грн., з яких 600 000 грн. на споживчі цілі та 145 714,30 грн. на сплату страхових платежів) на строк до 09 жовтня 2007 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% річних та зобов'язався здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами (т.1 а.с.22-27).
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань, 09 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки домоволодіння №DNМ0GА00005444, згідно п.35.3 якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.36-40).
Станом на 28 травня 2013 року за кредитним договором №DNМ0GА00005444 від 09 жовтня 2007 року банком рахується заборгованість в загальному розмірі 2 209 270,29 грн., яка складається з 618 573,78 грн. - заборгованість за кредитом, 620 851,16 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 60 000 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 804 404,01 грн. - пеня, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 105 191,44 грн. - штраф (процента складова).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку суд першої інстанції виходив з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя, оскільки сторони передбачили у договорі іпотеки застереження, згідно з яким позивач має можливість самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах. Крім того, між сторонами укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким визначено порядок позасудового порядку звернення стягнення на нерухоме майно.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Згідно зі статтею 575 ЦК України та статті 1 Закону іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2)право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц (провадження №14-112цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 квітня 2017 року у справі №6-3034цс16 та зроблено висновок, що «звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. Частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. За змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили».
У пункті 29 іпотечного договору від 09 жовтня 2007 року, укладеному між банком та ОСОБА_1 , сторони погодили, що «звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку» або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені позикодавця,у тому числі отримати витяги з державного реєстру право власності на нерухоме майно.
Оскільки сторони в іпотечному договорі передбачили спосіб задоволення вимог іпотекодержателя шляхом надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі, то позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу АТ КБ «ПриватБанк», є неналежним способом захисту.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Таким чином суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для відмови в позові. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального й процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишена без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.