Провадження № 22-ц/803/7284/21 Справа № 209/57/21 Суддя у 1-й інстанції - Байбара Г. А. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
08 грудня 2021 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Деркач Н.М.,
суддів: Куценко Т.Р., Макарова М.О.,
при секретарі: Усик А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Рекламно-інформаційне видавництво «Егрегор» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Рекламно-інформаційне видавництво «Егрегор» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, в якому просить: поновити його на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю Рекламно-інформаційне видавництво «Егрегор», за основним місцем роботи; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Рекламно-інформаційне видавництво «Егрегор», на користь ОСОБА_1 , компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн., витрати на лікування внаслідок погіршення стану здоров'я через незаконне звільнення у розмірі 1484,30 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 15 січня 2016 року він був прийнятий на посаду заступника директора ТОВ Рекламно-інформаційне видавництво «Егрегор» на неповний робочий день на підставі наказу № 154 від 15 січня 2016 року.
Наказом № 186 від 06 лютого 2016 року з 08 лютого 2016 року позивач був призначений на посаду заступника директора ТОВ Рекламно-інформаційне видавництво «Егрегор» за основним місцем роботи.
Наказом ТОВ РІВ «Егрегор» № 63-К від 08 грудня 2020 року, згідно п.4 ст. 40 КЗпП України, його було звільнено з посади з 08 грудня 2020 року у зв”язку з відсутністю на роботі без поважних причин з 15.00 години до 18.00 години 27 листопада 2020 року, з 09.00 години до 18.00 години 30 листопада 2020 року, з 09.00 години до 18.00 години 01 грудня 2020 року.
У п'ятницю, 27 листопада 2020 року приблизно о 17.00 годині, а не о 15.00 годині, як вказано у наказі, у позивача виник конфлікт з директором ТОВ РІВ «Егрегор» ОСОБА_2 через різні погляди на здійснення діяльності товариства та через особисті протиріччя. Враховуючи, що у п'ятницю робочий день закінчується в товаристві на час раніше, тобто о 17.00 годині, а в цей час він був на роботі, вважає, що 27 листопада 2020 року прогул в нього відсутній. У понеділок 30 листопада 2020 року позивач приїхав до офісу ТОВ РІВ «Егрегор», де знаходилося його робоче місце, але двері офісу були зачинені і йому їх не відчинили, у зв'язку з чим він не зміг потрапити на своє робоче місце. На його телефонні дзвінки, директор товариства не відповідав. Почекавши приблизно одну годину, він пішов від офісу. Наступного дня 01 грудня 2020 року позивач знову приїхав до офісу товариства, але двері знову були зачинені, тому він не зміг потрапити у свій кабінет, а на його телефонні дзвінки ніхто з офісу не відповідав.
02 грудня 2020 року, у зв'язку з тим, що позивач був не допущений до роботи директором товариства, він звернувся до Південного ВП Кам'янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області. Згідно довідки за результатами розгляду матеріалів ЖЄО № 19014 від 11 грудня 2020 року Південного ВП, його, ОСОБА_1 , було повідомлено про те, що, згідно наказу ТОВ РІВ «Егрегор» № 62-к від 02 грудня 2020 року, його було тимчасово відсторонено від виконання службових обов'язків з 02 грудня 2020 року до встановлення причин та обставин порушень трудової дисципліни із збереженням середньої заробітної плати, а наказом № 63-к від 08 грудня 2020 року, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, звільнено з посади з 08 грудня 2020 року через відсутність на роботі без поважних причин.
Також позивач зазначив, що відповідач не в повному обсязі провів з ним розрахунок при звільненні, так як за час роботи в товаристві з початку 2016 року він жодного разу не був у відпустці та не отримував компенсацію за невикористану відпустку.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 15 січня 2016 року ОСОБА_3 , на підставі його заяви, був прийнятий на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю Рекламно-інформаційне видавництво «Егрегор» на посаду заступника директора за сумісництвом з окладом згідно штатного розпису, що підтверджується наказом № 154-к від 15 січня 2016 року (а.с. 45, 46).
Наказом №186 від 06 лютого 2016 року (а.с. 47), ОСОБА_3 призначений на посаду заступника директора ТОВ РІВ «Егрегор» за основним місцем роботи.
На підставі заяви ОСОБА_3 (а.с. 50), з 25 липня 2018 року ОСОБА_3 призначений на посаду інспектора з кадрів ТОВ РІВ «Егрегор» за сумісництвом з окладом згідно штатного розкладу, що підтверджується наказом №17-к від 24 липня 2018 року (а.с. 49).
27 листопада 2020 року було складено акт про відсутність ОСОБА_3 на робочому місці з 15.00 години до 18.00 години 27 листопада 2020 року (а.с. 54). Вказаний акт був складений та підписаний заступником директора з комерційної діяльності ТОВ РІВ «Егрегор» Шепель О.В., заступником директора товариства Безпаловим П.А., начальником технічного відділу Петровим В.О. та затверджений директором ТОВ РІВ «Егрегор» Голубом П.М. В акті зазначено, що причини відсутності ОСОБА_3 на роботі невідомі, на телефонні запити не відповідає.
30 листопада 2020 року також було складено акт про відсутність ОСОБА_3 на роботі, який підписаний ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та затверджений директором товариства Голубом П.М. (а.с. 55), про те, що заступник директора Лазаренко Ю.Л. був відсутній на робочому місці 30 листопада 2020 року з 9.00 години по 18.00 годину, причини відсутності невідомі, на телефонні запити не відповідає.
01 грудня 2020 року було складено, підписано та затверджено аналогічний акт (а.с. 56) про відсутність заступника директора ТОВ РІВ «Егрегор» Лазаренка Ю.Л. на робочому місці 01 грудня 2020 року з 09.00 години до 18 години, причини відсутності невідомі, на телефонні запити не відповідає.
Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 був відсутній на робочому місці в офісі ТОВ РІВ «Егрегор», що знаходиться по вул. Воробйова, буд 14 в м. Кам'янське, 27 листопада 2020 року з 15.00 години до 18.00 години, 30 листопада 2020 року з 09.00 години до 18 години, та 01 грудня 2020 року з 09.00 години до 18.00 години.
Згідно наданих відповідачем заяв ОСОБА_3 та наказів про надання щорічних відпусток (а.с. 65- 79), позивачу в період його роботи в товаристві з 15 січня 2016 року по 08 грудня 2020 року надавалися щорічні відпустки та нараховувалася в ці дні заробітна плата (відпускні), а саме:
- з 10 серпня 2016 року терміном на 14 діб, на підставі заяви ОСОБА_3 від 09 серпня 2016 року про надання планової відпустки з 10 серпня 2016 року строком на 14 днів, згідно наказу № 249-к від 09 серпня 2016 року;
- з 10 серпня 2017 року терміном на 10 діб, на підставі заяви ОСОБА_3 від 08 серпня 2017 року про надання планової відпустки за 2017 рік з 10 серпня 2017 року по 20 серпня 2017 року, згідно наказу № 330-к від 08 серпня 2017 року;
- з 08 серпня 2018 року терміном на 10 діб, на підставі заяви ОСОБА_3 від 06 серпня 2018 року про надання планової відпустки за 2018 рік строком на 10 днів з 08 серпня 2018 року, згідно наказу № 28-к від 06 серпня 2018 року;
- з 07 березня 2019 року терміном на 14 діб, на підставі заяви ОСОБА_3 від 05 березня 2019 року про надання планової відпустки за 2018 рік на 10 днів з 07 березня 2019 року, згідно наказу № 10-к від 05 березня 2019 року;
- з 06 травня 2019 року терміном на 24 доби, на підставі заяви ОСОБА_3 від 03 травня 2019 року про надання планової відпустки за 2019 рік з 06 травня 2019 року терміном на 24 дні, згідно наказу № 15-к від 03 травня 2019 року;
- з 13 грудня 2019 року терміном на 12 календарних днів, на підставі заяви ОСОБА_3 від 10 грудня 2019 року про надання планової відпустки за 2019 рік з 13 грудня 2019 року строком на 12 днів, згідно наказу № 46-к від 12 грудня 2019 року;
- з 03 серпня 2020 року терміном на 24 календарних дні, на підставі заяви ОСОБА_3 від 29 липня 2020 року про надання планової відпустки за 2020 рік з 03 серпня 2020 року терміном на 24 дні згідно наказу №36/1-к від 03 серпня 2020 року.
За період з 15 січня 2016 року по 08 грудня 2020 року позивач мав право на 118 днів щорічної відпустки, виходячи із розрахунку 24 календарних дні відпустки за кожен відпрацьований рік ( 24 дня х 4 роки = 96 днів + 22 дні (за період з 15 січня 2020 року по 08 грудня 2020 року) = 118 днів.
Згідно зазначених вище заяв позивача та наказів, позивачу у період його роботи в ТОВ РІВ «Егрегор» було надано 108 днів відпусток, залишилися невикористаними 10 днів відпустки, компенсація за які була нарахована, виходячи із заробітної плати позивача, та виплачена ОСОБА_3 при звільненні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд обґрунтовано виходив з того, що позивач без поважних причин був відсутній на робочому місці 27 листопада 2020 року з 15.00 години, 30 листопада 2020 року 09.00 до 18.00 години, та 01 грудня 2020 року з 09.00 до 18.00 години. Ніяких письмових пояснень про причини відсутності на робочому місці у вказані дні позивач директору товариства не надавав.
Також, позивачем не надано суду доказів, на підтвердження поважності причин його відсутності на роботі 30 листопада 2020 року та 01 грудня 2020 року, перебування його в ці дні у відпустці чи у належно оформлених відгулах.
Позивач під час роботи в ТОВ РІВ «Егрегор» використав 108 днів щорічної відпустки, залишилося невикористаними десять днів щорічної відпустки, за які відповідачем позивачу було нараховано компенсацію в розмірі 3380,30 грн., яка разом із нарахованою при звільненні заробітною платою перерахована відповідачем на банківську картку позивача в АТ «Сбербанк».
Відповідач повністю розрахувався з позивачем при його звільненні, в тому числі в повному обсязі виплатив компенсацію за невикористаної щорічної відпустки.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваним власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Статтею 140 КЗпП України передбачено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Згідно ст. 147-1 КЗпП дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (ст. 148 КЗпП України).
Як зазначено у ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави …працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано того, що він був відсутній на робочому місці 30 листопада 2020 року та 01 грудня 2020 року, оскільки не зміг потрапити на робоче місце у зв'язку з тим, що двері в ці дні, так і в подальшому до 08 грудня 2020 року, в офісі були зачинені, що підтверджується довідкою про результати розгляду матеріалів ЖЄО № 19014 від 02 грудня 2020 року наданою Південним ВП Кам'янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки ОСОБА_3 лише 02 грудня 2020 року звернувся до Південного ВП Кам'янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо його недопущення до робочого місця. Звернень до поліції щодо порушення його трудових прав, а саме не допущення його до робочого місця, 30 листопада та 01 грудня 2020 року матеріали справи не містять.
Посилання апелянта, що 30 листопада 2020 року та 01 грудня 2020 року він мав заяви на відгул, проте мав намір бути присутнім на робочому місці з метою відсвяткування свого дня народження, колегія суддів відхиляє, оскільки в підтвердження даних обставин позивачем до суду доказів надано не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, у зв'язку з тим, що він виходив на роботу в період його відпустки, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, які були викладені у позовній заяві, суд першої інстанції надав їм належну оцінку та навів мотиви відхилення цих доводів.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Головуючий Н.М. Деркач
Судді Т.Р. Куценко
М.О. Макаров