Провадження № 22-ц/803/9885/21 Справа № 201/5503/21 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
08 грудня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Бондаренка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» про стягнення заробітної плати і середнього заробітку,-
У червні 2021 року позивач звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» про стягнення заробітної плати і середнього заробітку.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 23 липня 2019 року працював водієм в ТОВзІІ «Євробус». Позивачу невідома точна дата його звільнення, повного розрахунку під час звільнення не проведено, як і не вручено трудової книжки.
З метою перевірки правомірності та повноти нарахування позивачу заробітної плати, останній отримав відомості від 10.03.2021 №17016 з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків. Однак інформація про виплати нарахованої заробітної плати не відповідає дійсності, оплати позивач не отримував.
Враховуючи зазначене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: стягнути з відповідача на користь позивача суму заробітної плати в розмірі 97 874,40 грн.;
стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.02.2021 року по 25.07.2021 року в розмірі 14 615,28 грн., стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» на користь ОСОБА_1 грошові кошти: суму заробітної плати в розмірі: 95 852.24 грн. (дев'яносто п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят дві гривни 24 копійки); суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 лютого 2021 року по 25 липня 2021 року в розмірі: 14 615.28 гривень, а всього 110 467 грн. 52 коп., а також судовий збір 908 грн..
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» на користь держави судовий збір в сумі 908 грн. (112-116).
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу № 22 від 23 липня 2019 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ТОВзII «Євробус» на посаду водія автотранспортного засобу (вантажні перевезення) з неповним робочим тижнем з оплатою у розмірі 0.5 посадового окладу згідно штатного розпису з 23 липня 2019 року (а.с. 64)
На підставі наказу № 33 від 25 лютого 2021 року позивача було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, підстава - заява позивача. Вказані обставини також підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , виданій 25 квітня 1978 року на ім'я позивача (а.с. 68-70).
Згідно з відомостями від 10 березня 2021 року № 17016 з державного реєстру фізичних осіб- платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, за період з III кварталу 2019 року по IV квартал 2020 року роботодавцем виконано наступні нарахування заробітної плати: квартал 2019 року - відсутня інформація про доходи; квартал 2019 року - 13 500 грн.; квартал 2020 року - 15 000 грн.; квартал 2020 року - 15 000 грн.; квартал 2020 року - 15 200 грн.; квартал 2020 року - 15 600 грн., разом 74 300 грн.
Вказаних відомостях від 10 березня 2021 року нараховані кошти також зазначаються як виплачені. Однак інформація про виплату нарахованої заробітної плати не відповідає дійсності, оплати працівник не отримав ні за III квартал 2019 року, за який відсутня інформація про доходи, ні за період з IV - кварталу 2019 року по IV - квартал 2020 року, ні по теперішній час.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із їх обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
У відповідності до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з пунктами 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301, трудові книжки повинні зберігатися на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта. Коли власник затримав видачу трудової книжки, днем звільнення вважається день її видачі. В такому разі видається новий наказ, де зазначається новий день звільнення, і вноситься запис до трудової книжки працівника, а раніше внесений запис про день звільнення - визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» Міністерства праці України, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.
Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, тоді власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника - п. 4.2 вказаної Інструкції № 58.
Практика Верховного Суду висвітлює питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як відшкодування, що передбачене за несвоєчасну видачу трудової книжки працівнику. Зазначену позицію Верховний Суд висловив у постанові від 4 листопада 2020 року справа 812/390/16 провадження №879901/16011/18. У своєму судовому рішенні серед джерел правового регулювання Верховний Суд застосував Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджену наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58 (зі змінами), яка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Враховуючи норми статей 47 та 116 КЗпП та норми зазначеної вище Інструкції, Верховний Суд висловив таку позицію: власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику трудову книжку вдень звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Суд акцентує увагу на тому, що при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника.
Отже, що відповідачем допущені вказані вище порушення трудового законодавства, а оскільки трудова книжка не видана в день звільнення і навіть про сам день звільнення працівник (позивач) дізнається лише з отриманого від відповідача відзиву, відповідно до вказаних вище норм про новий день звільнення має бути видано наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника.
При розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми у день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Таким чином, тягар доказування у даній категорії справ покладається на роботодавця.
Слід зазначити, доказів виплати ОСОБА_1 заробітної плати за дз III кварталу 2019 року по IV квартал 2020 року відповідачем не надано.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2021 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
Судді: