Справа № 459/2176/21
Провадження № 2/459/834/2021
08 грудня 2021 року Червоноградський міський суд Львівської області
у складі: головуючого судді Дем'яновської Ю.Д.
за участю секретаря судового засідання Яковенко І.Л.,
представника позивача адвоката Чернявського Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Червоноград цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Львіввугілля» про припинення права спільної власності, виділення частки майна в натурі та визнання права власності,-
20.07.2021 року до Червоноградського міського суду Львівської області звернулася з позовом ОСОБА_1 , яким, з врахування заяви про зменшення позовних вимог від 06.09.2021 року та уточнення до позовних вимог від 25.09.2021 року (вх.№18373 від 11.10.2021 року) просила припинити право спільної часткової власності позивача на 31/1000 ідеальну частку будинку АДРЕСА_1 , що становить 9/100 частин приміщення №37 даного будинку; поділити приміщення АДРЕСА_2 , виділивши їй в натурі 31/1000 ідеальну частку в цьому будинку, що становить 9/100 частин приміщення №37 у цьому будинку загальною площею 70,4 м.кв.; визнати право власності за нею на окреме нежитлове приміщення загальною площею 70,4 м.кв за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою від 21.07.2021 року прийнято позовну заяву та відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою від 17.11.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 08.12.2021 року.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Чернявський Р.І. позовні вимоги підтримав повністю, пояснив що позивачка володіє 31/1000 ідеальної частки в будинку АДРЕСА_1 , що одночасно становить 9/100 частин приміщення №37 у цьому будинку загальною площею 70,4 м.кв. Інших 91/100 частини приміщення №37 у цьому будинку загальною площею 70,4 м.кв належить відповідачу ДП «Львіввугілля», а інші співвласники будівлі (будинку) АДРЕСА_1 стороні позивача не відомі і з'ясовувати таку обставину, на його думку, немає необхідності. Зазначив, що внаслідок неправильного внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності як позивача, так і відповідача ДП «Львіввугілля», позивач позбавлена можливості реалізувати своє право власності, звернення до державного реєстратора були безрезультатними, а відповідач відмовився вносити зміни щодо свого права власності. Вказав, що такими діями право власності позивача не визнає державний реєстратор, однак залучати його участі в справі необхідності немає, а в зв'язку з присвоєнням спірному приміщенню порядкового № 38 просить визнати право власності саме на окреме нежитлове приміщення №38 загальною площею 70,4 м.кв за адресою: АДРЕСА_1 . Наполягає на задоволенні позовних вимог саме в обраний спосіб.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності та визнанні позовних вимог повністю.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1,2 ст.77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч.1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що позивачка є власником нежитлового приміщення № 37, загальною площею 70,4 м.кв., що становить 31/1000 ідеальних частин від будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 19.10.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу (а.с.14-16).
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 141920668 від 19.10.2018 року, за позивачкою зареєстроване право власності на 31/1000 об'єкту нерухомого майна-будинку, об'єкту житлової нерухомості, загальною площею 752,7 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 , а в графі «додаткові відомості» вказано - нежитлове приміщення № 37 загальною площею 70,4 м.кв, що становить 31/1000 ідеальну частку від будинку (а.с.18). Таким чином, судом встановлено, що об'єктом права власності позивачки є частка в праві власності на спільне майно в цілому (постанова ВС від 28.07.2021 року у справі № 310/7011/17).
Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує:
?множинність суб'єктів щодо одного об'єкту.
?єдність об'єкта, оскільки кожен учасник спільної часткової власності володіє часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Такі частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Не заперечуючи право позивачки на виділ своє частки із права спільної часткової власності, суд разом з тим вказує, що для вирішення такого питання повинні бути залучені до участі в справі всі учасники такого права спільної часткової власності, а незалучення всіх відповідачів або пред'явлення позову не до того відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представника позивачки адвоката Чернявського Р.І., стороною позивача навіть не з'ясовувалось питання щодо інших співвласників будинку АДРЕСА_1 , вказані особи не залучались до участі в справі. Така позиція мотивована тим, що де-факто спільна власність позивача існує лише з відповідачем і лише щодо приміщення АДРЕСА_2 , а не щодо будинку вцілому. Однак, таке твердження сторони позивача спростовується як договором дарування від 19.10.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 141920668 від 19.10.2018 року, оскільки предметом договору являлась саме частка в будинку. Відтак, незалучення до участі в справі інших співвласників унеможливлює задоволення позовних вимог про припинення права спільної часткової власності позивача на 31/1000 ідеальну частку будинку АДРЕСА_1 , що становить 9/100 частин приміщення приміщення №37 даного будинку; та вимог про поділ приміщення АДРЕСА_2 виділивши позивачці в натурі 31/1000 ідеальну частку в цьому будинку, що становить 9/100 частин приміщення №37 у цьому будинку загальною площею 70,4 м.кв.;
Разом з тим, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК України)
Відповідно до правової позиції, викладеної узагальненні Верховного суду України «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» 2014 року, межі здійснення цивільних прав визначають правомірну поведінку особи, оскільки її дії в межах цивільних прав підлягають правовому захисту, на відміну від дій, вчинених поза межами права.
За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
Ч.2 ст. 16 ЦК України визначає способи захисту особистого немайнового або майнового права чи інтересу і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.
Відповідно до інформаційного листа ВСС України у з розгляду цивільних та кримінальних справа від 25.09.2015 року (п.7) доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ЦПК. Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися і застосовуватися, починаючи з моменту пред'явлення позову до суду.
Аналогічною з цього приводу є позиція Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, висловлена у п. 33 постанови від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», де зазначено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності (законного володіння).
Пред'являючи вимогу про визнання права власності на приміщення АДРЕСА_4 , позивач обґрунтовує таку тою обставиною, що її право власності заперечує реєстратор, а ДП «Львіввугілля» не бажає внести зміни до Державного реєстру прав на нерухоме майно. Однак вказані твердження спростовуються матеріалами справи. Зокрема, листом ДП «Львіввугілля» від 06.07.2021 року за вих. № 6.з/1197 на ім'я ОСОБА_1 стверджується про те, що при переході права власності на частину приміщення № 37, що становить 31/1000 від будинку по АДРЕСА_1 від ДП «Львіввугілля» до ОСОБА_2 (особа, котра в подальшому відчужила свою частку позивачці) реєстратором БТІ була допущена технічна помилка при внесенні даних до Реєстру прав власності на нерухоме майно, а тому такі виправленні необхідно здійснити ДП «Львіввугілля», про що буде повідомлено позивачку після внесення відповідних виправлень (а.с.6). Таким чином, відповідач жодним чином не заперечує право власності позивачки, а його дії таке право власності не порушують.
Що стосується посилання сторони позивача на невизнання її права державним реєстратором, то вказане твердження спростовується рішенням про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с.8). Зокрема, з такого рішення вбачається, що підставою зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень була відсутність документів в повному обсязі, зокрема не було долучено договору про поділ спільного майна, договору про виділ частки в натурі із спільного майна або відповідне рішення суду, документ, що підтверджує присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна. Таким чином, звертаючись до суду з описаними позовними вимогами, позивач фактично бажає замінити договірний спосіб припинення права спільної власності, а пред'явивши вимогу про визнання права власності не навів доказів невизнання, порушення або оспорення такого будь-якою особою. На думку суду, описані позивачем обставини, які на його думку, унеможливлюють реєстрацію права власності за позивачкою на приміщення АДРЕСА_4 як на відокремлений об'єкт нерухомого майна - не свідчать про існування реального спору та необхідності захисту права власності позивача в судовому порядку. Визнання позову відповідачем, на чому наголошував представник позивача, не є обов'язковим для суду відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України та судом не приймається.
Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому в задоволенні такого слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 81, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, суд-
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 )
Відповідач: ДП «Львіввугілля» (80100 Львівська область м.Сокаль вул.Б.Хмельницького, 26, ЄДРПОУ 32323256).
Повний текст рішення складено 09.12.2021 року.
Суддя: Ю. Д. Дем'яновська