ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.12.2021Справа № 910/12806/21
За позовомАкціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
доКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
простягнення 139 349,63 грн.
та за зустрічним позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
доАкціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
провизнання пунктів договору недійсними
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача за первісним позовом:Войтанович О.Й.
від відповідача за первісним позовом:Шевчук А.В.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - «Товариство») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі - «Підприємство») про стягнення 139 349,63 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу №2757/18-РО-41 від 12.10.2018, позивач вказує на обов'язок відповідача відшкодувати збитки у розмірі 139 349,63 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2021 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.
У відзиві на позовну заяву Підприємство вказує на те, що заявлений позивачем обсяг відповідальності відповідача є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, а також позивачем не доведено існування жодної з умов, необхідних для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.
02.09.2021 через канцелярію суду від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» надійшов зустрічний позов, в якому заявник просить суд визнати п. 3.13 та 5.7 договору постачання природного газу №2757/18-РО-41 від 12.10.2018 недійсними.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані пункти договору фактично містять умови, за якими заздалегідь визначено розмір збитків відповідача за зустрічним позовом, що суперечить сутності інституту цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків, а також приписам Цивільного кодексу України та Закону України «Про ціни і ціноутворення».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 прийнято зустрічний позов до розгляду з первісним позовом, вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.
У відповіді на відзив на первісний позов Товариство вказує на те, що застосований сторонами договору термін «збитки» за своїм правовим змістом відповідає визначенню штрафної санкції і одночасно не має спільних індивідуальних кваліфікуючих ознак (характеристик) із збитками в розумінні ст. 224 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України.
Також Товариством було направлено на електронну пошту суду відзив на зустрічний позов, в якому останнє проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечує повністю з огляду на те, що можливість відшкодування збитків, про які йде мова в оскаржуваних пунктах договору, передбачена Правилами постачання природного газу, і, підписавши договір у викладеній редакції, Підприємство було обізнано як з умовами самого договору, так і вказаних вище Правил.
Протокольною ухвалою суду від 06.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
В судове засідання 01.12.2021 представник позивача за первісним позовом з'явився, надав пояснення по суті спору, первісний позов підтримав повністю, проти задоволення зустрічного позову заперечував.
Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні проти його задоволення заперечувала, зустрічний позов підтримала та просила задовольнити повністю.
В судовому засіданні 01.12.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
12.10.2018 між Товариством (постачальник) та Підприємством (споживач) укладено договір постачання природного газу №2757/18-РО-41 (надалі - «Договір»).
Відповідно до п. 1.1 Договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Пунктом 1.3 Договору визначено, що необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно.
В подальшому між сторонами внесено зміни до договору згідно із додатковими угодами до договору №1-19.
26.03.2019 сторонами укладено Додаткову угоду №6 до Договору, якою сторони змінили по тексту договору слова «Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», словами «Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у відповідних відмінках.
Відповідно до п. 2.2 Договору (в редакції Додаткової угоди №4 до Договору) встановлено, що споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1 договору повністю покривають потреби споживача у відповідних розрахункових періодах для потреб, визначених п. 1.2 договору. Споживач самостійно визначає обсяги, зазначені у пункті 2.1 цього договору і несе відповідальність за правильність їх визначення.
Згідно із п. 3.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №9 до Договору) постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ власного видобутку та/або імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз») - у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
У відповідності до пункту 5.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №4 до Договору), оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.
За умовами п. 2.4 Договору (в редакції Додаткової угоди №8 до Договору) перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися за ініціативою споживача шляхом підписання додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду (в даному випадку й надалі по тексту договору - газовий місяць в значенні Кодексу ГТС), але не пізніше останнього робочого дня розрахункового періоду. Для цього споживач зобов'язаний своєчасно надати постачальнику, два екземпляри належним чином оформленої додаткової угоди. Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно надавати додаткові угоди на коригування замовлених обсягів за цим договором.
Згідно з пунктом 2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №4 до Договору) постачальник зобов'язався передати споживачу для СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» в період з 01 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 404,297 тис. куб.метрів.
Згідно із додатковою угодою №7 до Договору сторони внесли зміни до п. 2.1 договору, а саме: замовлений споживачем на квітень 2019 року обсяг (об'єм ) природного газу, зазначений в таблиці цього пункту у наступній редакції: місяць - квітень 2019, обсяг (тис. куб. м) - 8,000.
Відповідно до додаткової угоди №8 до Договору сторони домовились доповнити пункт 2.1 у наступній редакції: «Постачальник передає споживачу у травні 2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 2,000 тис. куб. метрів. Сторони домовились, що загальний обсяг (об'єм) природного газу, який постачальник передає споживачу за цим договором в період з 01 жовтня 2018 року по 31 травня 2019 року (включно) визначається з урахуванням вищезазначених змін.».
Додатковою угодою №9 до Договору сторони доповнили п. 2.1 договору у наступній редакції: «Постачальник передає споживачу у червні - вересні 2019 року замовлений споживачем об'єм природного газу в кількості 6,000 тис. куб. метрів (два мільйони п'ятсот »одна тисяча куб. метрів), в тому числі по місяцях:
Червень 2019 - 2,000 тис. куб. м;
Липень 2019 - 1,000 тис. куб. м;
Серпень 2019 - 1,000 тис. куб. м;
Вересень 2019 - 2,000 тис. куб. м.
За змістом Додаткової угоди №13 до Договору вбачається, що сторони внесли зміни в п. 2.1 договору, а саме замовлений споживачем на червень 2019 року обсяг (об'єм ) природного газу, зазначений в цьому пункту у наступній редакції: місяць - червень 2019, обсяг (тис. куб. м) - 2,000.
Відповідно до пункту 3.13 Додаткової угоди №4 до Договору, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 договору), споживач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 договору.
При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, Відповідач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою зазначеною у договорі.
Пунктом 5.7 Додаткової угоди №4 до Договору передбачено, що відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов пункту 3.13 цього договору, здійснюється наступним чином: постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив пункт 3.9 цього договору та не надав акт приймання-передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м) та замовлених обсягів, визначених пунктом 2.1 договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1 або 3.13.2 пункту 3.13 договору; постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків; споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії. У разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п. 6.2 Додаткової угоди №4 до Договору споживач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до пункту 3.13 договору.
Водночас, у відповідності до п.п. 4 пункту 6.3 Додаткової угоди №4 до Договору постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення споживачем умов п. 2.1 договору, у разі якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Згідно Додаткової угоди №5 до Договору пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз. 2) підп. 3.9.2 п. 3.9, 3.13, 5.7, абз. 5 підп. 5) п. 6.2, підп. 8) п. 6.2, підп. 4) п. 6.3, абз. третій підп. 2) п. 6.4 цього договору застосовуються сторонами з 01 березня 2019 року; пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз. 1) підп. 3.9.2 п. 3.9, абзац 4 підп. 5) 6.2, абз. 2 підп. 2 п. 6.4 цього договору з 01.03.2019 втрачають чинність.
На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу природний газ: у березні 2019 року в обсязі 88,153 тис. куб. м; у квітні 2019 року в обсязі 20,122 тис. куб. м; у червні 2019 року в обсязі 2,277 тис. куб. м; у серпні 2019 року в обсязі 2,958 тис. куб. м; у вересня 2019 року в обсязі 2,756 тис. куб. м, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання-передачі природного газу.
За доводами позивача за первісним позовом, відповідач фактично спожив природний газ в обсязі більшому від погодженого сторонами в пункті 2.1 договору, а саме:
- в березні 2019 року на 24,153 тис. куб. м (на 37,34% більше від обсягу погодженого сторонами в пункті 2.1 договору);
- в квітні 2019 року на 12,122 тис. куб. м (на 151,53% більше від обсягу погодженого сторонами в пункті 2.1 договору);
- в червні 2019 року на 0,277 тис. куб. м (на 13,85% більше від обсягу погодженого сторонами в пункті 2.1 договору);
- в серпні 2019 року на 0,958 тис. куб. м (на 47,90% більше від обсягу погодженого сторонами в пункті 2.1 договору).
Також Товариство зазначає, що відповідач фактично спожив природний газ в обсязі меншому від погодженого сторонами в пункті 2.1 договору, а саме у вересні 2019 року на 0,244 тис. куб. м (на 8,13% менше від обсягу погодженого сторонами в пункті 2.1 договору).
У зв'язку з викладеним, Товариство звернулося до Підприємства з актами-претензіями №26-1272-19 від 16.05.2019, №26-1980-19 від 11.06.2019, №26-4373-19, №26-4374 та №26-4376 від 28.11.2019, якими вимагало у відповідача сплатити збитки на підставі пунктів 3.13, 5.7 договору і пункту 1 Розділу VI Правил на загальну суму 139 349,63 грн., проте останнім зазначені вище акти-претензії позивача залишено без задоволення.
Спір у справі за первісним позовом виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з Підприємства збитків у розмірі 139 349,63 грн.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, 12.10.2018 між Товариством та Підприємством укладено Договір, відповідно до якого позивач зобов'язується поставити відповідачеві природний газ, а відповідач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
У пункті п. 3.13 Додаткової угоди №4 до Договору сторони погодили, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 договору), споживач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 договору.
За приписом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 ГК України).
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.
Пунктом 1 Розділу VIІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496(надалі - «Правила») встановлено, що відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: 1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період; 2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою.
У договорі постачання між постачальником та споживачем, що не є побутовим, може встановлюватись допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, в межах якої не здійснюються заходи, визначені пунктом 1 цього розділу (п. 2 Розділу VIІ Правил).
Відповідно до пункту 3 розділу VI Правил за результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія, який оформлюється з урахуванням таких вимог: 1) форма акта-претензії є довільною; 2) при порушенні, зазначеному в підпункті 3 пункту 1 цього розділу, акт-претензія складається представниками постачальника після пред'явлення ними відповідних посвідчень у присутності уповноваженого представника споживача (власника або наймача) і скріплюється їхніми підписами. У разі відмови споживача від підписання акта-претензії про це зазначається в акті-претензії. Акт-претензія щодо відмови споживача у доступі до території об'єкта споживача вважається дійсним, якщо його підписали представник постачальника та одна незаінтересована особа за умови посвідчення їх осіб або три представники постачальника. У разі відмови споживача від підписання акта-претензії про це робиться відмітка в обох примірниках цього акта, і другий його примірник надсилається споживачеві реєстрованим поштовим відправленням.
Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов'язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування. У випадку нереагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.
Отже, з огляду на положення пункту 1 розділу VI Правил №2496, а також враховуючи, що договором передбачено обсяги природного газу та встановлена допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, позивач має право вимагати від споживача відшкодування збитків, у разі підтвердження факту, що за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтверджзеного обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем).
При цьому, визначальним є те, що пункт 1 пункту 1 розділу VI Правил №2496 передбачає можливість щодо відшкодування збитків споживачем. Проте, наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення суми у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період у разі, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу.
Право на стягнення збитків із споживача (передбачене пунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил №2496) не звільняє постачальника (позивача) від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Водночас, пунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил №2496 передбачено лише максимально допустимий розмір, а саме розмір, що не є більшим подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/6992/20 та у постанові Верховного Суду від 26.10.2021 у справі №904/6985/20.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи викладене, суд відзначає, що позивачем за первісним позовом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження реальності понесення збитків та не доведено втрат, спричинених відхиленням відповідачем від обумовлених обсягів спожитого природного газу.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства про стягнення з Підприємства збитків у розмірі 139 349,63 грн.
Щодо зустрічного позову Підприємства про визнання пунктів 3.13 та 5.7 Договору постачання природного газу №2757/18-РО-41 від 12.10.2018 недійсними суд відзначає наступне.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Саме на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірних договорів, а тому потребують захисту.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 910/7579/16.
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
Верховний Суд у постанові від 11.06.2020 у справі №281/129/17 зазначив, що більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила. що містяться в імперативних нормах.
У преамбулі договору зазначено, що при укладенні договору сторони керувалися Законом України «Про ринок природного газу», Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 22.03.2017 №187, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
На підставі ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 №187 затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.
Зазначеним положенням закріплено, що постачання природного газу НАК «Нафтогаз України» виробникам теплової енергії здійснюється за цінами, визначеними відповідно до пункту 13 цього Положення, на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а у випадках, передбачених Законом України «Про ринок природного газу», - на підставі типового договору з дотриманням принципу недискримінації.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції, чинній на моменту укладення договору) постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.
Відповідно до п. 2 розділу 2 Правил постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Укладення договору постачання природного газу здійснюється з урахуванням таких вимог, зокрема, договір постачання природного газу укладається на весь очікуваний обсяг споживання природного газу в розрахунковому періоді, необхідний споживачу, або по його точці комерційного обліку, якій присвоєно окремий EIC-код. (п. 3 розділу 2 Правил).
Пунктом 5.11 розділу 2 Правил встановлено, що договір постачання природного газу повинен містити такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду договору, зокрема відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування, у тому числі в разі перевищення споживачем підтверджених обсягів природного газу за відповідний період, а також механізми компенсації і повернення, які застосовуються, якщо рівні якості послуг постачальника за договором не виконуються, зокрема за неточності в рахунку чи його затримці (норма вноситься в договір за згодою сторін).
Відповідно до п. 1 розділу 6 Правил (в редакції, чинній на момент укладення додаткової угоди), відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках, зокрема: 1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період; 2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф - Vп) x Ц х K, де Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу, Vп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період, Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу, K - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.
Пунктом 25 розділу 2 Правил встановлено, що спірні питання між споживачем і постачальником щодо постачання природного газу, оплати послуг постачальника, відшкодування збитків тощо мають вирішуватися шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
З огляду на зазначене, суд зазначає, що положення договору про порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання є істотною умовою договору про постачання природного газу, а тому укладення спірного договору у редакції додаткової угоди свідчить про те, що сторони дійшли згоди щодо зазначеної істотної умови договору.
Разом з тим, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Відповідно до ч. 2 ст. 624 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.
Таким чином, нормами цивільного законодавства передбачено право сторін на відшкодування збитків у разі неналежного виконання договірних зобов'язань та встановлення такого обов'язку у договорі, як у даному випадку.
При цьому, судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом схвалив та прийняв умови Договору до виконання, а саме прийняв поставлений відповідачем природний газ та підписував акти приймання-передачі природного газу.
Посилання Підприємства на те, що спірні умови договору є джерелом отримання невиправлених додаткових прибутків кредитором та суперечать суті зобов'язання з відшкодування збитків, судом відхиляються, оскільки покладення на позивача обов'язку із відшкодування збитків можливе за умови неналежного виконання зобов'язань за договором. Разом з тим, як зазначав відповідач, позивач не позбавлений можливості корегувати заявлені обсяги природного газу.
Відповідно до приписів Правил, положення про відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування є істотною умовою договору про поставку природного газу, а тому посилання на незаконність включення спірних положень до умов договору судом відхиляються.
Крім того, чинним законодавством передбачено, що у разі недосягнення згоди щодо відшкодування збитків, зазначене питання вирішується у судовому порядку. При цьому, саме у таких судових процесах досліджується питання щодо обґрунтованості заявленого до стягнення розміру збитків та встановлення факту понесення збитків.
Також, як на підставу визнання недійсними пунктів договору, Підприємство посилається на їх невідповідність вимогам ст. 632 Цивільного кодексу України, ст. 189, 191 Господарського кодексу України та ст. 10, 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» щодо заборони змінювати державні регульовані ціни на власний розсуд.
Відповідно до ст. 10, 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України. Вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
З огляду на наведене, суд має право визнати недійсною лише частину договору (за наявності підстав для цього) виключно тоді, якщо обставини справи свідчать про можливість укладення договору і без включення недійсної частини. Умови договору, що встановлюють ціну товару (природного газу) є однією з істотних умов, що унеможливлює укладання договору без даної частини.
Однак, позивач у зустрічній позовній заяві посилається на те, що спірні пункти свідчать про безальтернативну, договірну зміну вартості природного газу, однак суд не погоджується із вказаними твердженнями позивача, оскільки збитки не включаються у ціну природного газу, а є мірою відповідальності за порушення договірних зобов'язань стороною.
Також судом не приймаються доводи щодо нікчемності умов договору, оскільки вони обмежують відповідальність за завдані збитки, оскільки судом при дослідженні матеріалів справи не встановлено наявності ознак порушення ч. 3 ст. 614 Цивільного кодексу України.
Господарські договори на основі примірних і типових договорів необхідно укладати, дотримуючись умов, передбачених ст. 179 Господарського кодексу України, шляхом складання єдиного документа, оформленого відповідно до вимог ст. 181 Господарського кодексу України, а також відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірних або типових договорів. Примірний договір рекомендується органом управління суб'єктам господарювання для використання його положень при укладанні ними договорів, коли сторони мають право по взаємній згоді змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. При укладанні договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, або у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, сторони не можуть відступати від змісту типового договору, однак мають право конкретизувати його умови.
Судом встановлено, що позивач схвалив та прийняв умови договору у редакції додаткової угоди до виконання, а саме прийняв поставлений відповідачем природний газ та підписав акти приймання-передачі природного газу.
Також, суд відзначає, що у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акту, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.
При цьому, з системного аналізу наведених норм права вбачається, що обставини, на які посилається Підприємство як на підставу для визнання недійсним пунктів Договору, не є тими обставинами, у розумінні статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, з якою законодавець пов'язує можливість визнання правочину недійсним. При цьому, судом також враховано, що оскаржувані положення договору на момент їх укладення сторонами відповідали чинному законодавству.
Таким чином, при укладанні сторонами Договору не було порушено приписів статей 203, 215 ЦК України, вказаний правочин відповідав вимогам чинного на той момент законодавства, у подальшому був схвалений Підприємством, Товариством умови договору в частині поставки природного газу виконуються, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним пунктів 3.13 та 5.7 Договору.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог Підприємства необхідно відмовити повністю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відмовити повністю.
2. В задоволенні позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відмовити повністю.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 08.12.2021.
Суддя В.П. Босий