вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
09.12.2021м. ДніпроСправа № 904/8343/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом ОСОБА_1 (м. Запоріжжя)
до Фізичної особи-підприємця Федорця Владислава Петровича (с. Звонецьке, Солонянський район, Дніпропетровська область)
про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 200 845 грн. 60 коп.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Федорця Владислава Петровича (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки на умовах товарного кредиту № 01/05 від 10.05.2019 у розмірі 200 845 грн. 60 коп.
Ціна позову складається з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки на умовах товарного кредиту № 01/05 від 10.05.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 200 845 грн. 60 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.
Ухвалою суду від 12.10.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 54741/21 від 16.11.2021), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на таке:
- оскільки договір поставки на умовах товарного кредиту № 01/05 від 10.05.2019 та додатки до нього не підписані відповідачем та не завірені печаткою, та оскільки відповідач її використовує, останній вважає даний договір неукладеним, так як сторонами в ньому не були узгоджені істотні умови, що виключає господарські зобов'язання за цим договором;
- посилання позивача на фактичне виконання сторонами договору поставки на умовах товарного кредиту № 01/05 від 10.05.2019 шляхом поставки згідно з видатковою накладною № 000002 від 11.05.2019, як умову укладення договору відповідач вважає необґрунтованим, оскільки текст накладної викладено різними шрифтами та різними мовами, підпис в графі "Отримав" виконано підписом, схожим на підпис відповідача, однак він не засвідчений печаткою "ФОП Федорець В.П.", не надавався позивачем відповідачу, не підписувався та не обліковувався ним згідно з бухгалтерським обліком, що в сукупності з непідписаними договором та специфікацією свідчить про відсутність належних та допустимих доказів щодо фактичного виконання договору, який надано позивачем;
- у 2018-2020 роках позивач спільно з відповідачем здійснював спільну діяльність по вирощуванню овочевих культур, тому не виключено, що зазначені засоби захисту рослин ним і були використані для обробітку культур, які він вирощував на землях відповідача, але відповідачеві про їх використання не відомо;
- позивачем не підтверджено належними доказами - паспортами (сертифікатами) відповідність товару якості виробника, що виключає можливість використання відповідачем вказаних засобів захисту рослин при вирощуванні овочевих культур.
Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 56082/21 від 23.11.2021), в якій він просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись додатково на таке:
- постачальник за договором поставки згідно з видатковою накладною № 000002 від 11.05.2019 здійснив поставку товару покупцю на загальну суму 200 845 грн. 60 коп.;
- жодних претензій щодо якості поставленого товару і щодо оформлення видаткової накладної відповідачем не заявлялось. Отримання товару відповідачем за відповідним договором поставки безпосередньо свідчить про факт укладання та виконання сторонами договору поставки;
- посилання відповідача на те, що він не підписував видаткову накладну № 000002 від 11.05.2019 є безпідставним, так як позивачем надано до суду саме підписану відповідачем видаткову накладну, оригінал якої перебуває у відповідача. Відповідачем не надано доказів недійсності вказаної видаткової накладної.
Слід відзначити, що ухвалою суду від 12.10.2021, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу, у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої - шостої статті 165 та статті 167 ГПК України.
Судом враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, однак, станом на 09.12.2021 строк на подання заперечень, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на надання відповіді на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.
Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем - Фізичною особою - підприємцем Тіванюком Олександром Олександровичем (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Федорцем Владиславом Петровичем (далі - покупець, відповідач) було досягнуто домовленості щодо поставки позивачем на адресу відповідача товару на загальну суму 200 845 грн. 60 коп.
Слід також зазначити, що згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Тіванюк Олександр Олександрович був зареєстрований як фізична особа-підприємець 13.08.2010, а державна реєстрація припинення підприємницької діяльності вказаного суб'єкта господарювання відбулось 18.03.2021 (а.с.25-26).
Таким чином, станом на день звернення позивача до суду з позовом у даній справі, діяльність Тіванюка Олександра Олександровича як фізичної особи - підприємця була припинена.
З цього приводу суд зазначає таке.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просить стягнути заборгованість за господарським договором (договором поставки), укладеним між двома суб'єктами господарювання - Фізичною особою - підприємцем Тіванюком Олександром Олександровичем (постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Федорцем Владиславом Петровичем (покупець, відповідач).
Отже, вказані події мали місце між двома фізичними особами - підприємцями, тобто виникли із господарської діяльності.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) та від 25.06.2019 по справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).
Таким чином, належним позивачем у даній справі є Тіванюк Олександр Олександрович.
На виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем 11.05.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 200 845 грн. 60 коп., що підтверджується видатковою накладною № 000002 від 11.05.2019 на суму 200 845 грн. 60 коп. (а.с.13).
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Обставина, яка пов'язана із поставкою товару 11.05.2019 на загальну суму 200 845 грн. 60 коп. свідчить про укладення між сторонами спору договору у спрощений спосіб, який за своєю правовою природою є договором поставки, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
При цьому, суд критично розцінює посилання позивача на те, що між сторонами було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту № 01/05 від 10.05.2019, оскільки як зазначає сам позивач та що підтверджує відповідач, вказаний договір не було підписано обома сторонами. Наявна в матеріалах справи копія договору поставки на умовах товарного кредиту № 01/05 від 10.05.2019 підписана лише з боку постачальника (позивача).
Судом також враховано, що у видатковій накладній міститься посилання на договір поставки на умовах товарного кредиту № 01/05 від 10.05.2019, однак відсутність в матеріалах справи підписаного з обох сторін тексту вказаного договору унеможливлює встановлення судом дійсних умов такого договору (редакцію узгоджену обома сторонами). Більше того, з тексту наявного в матеріалах справи договору вбачається, що поставка товару здійснюється після отримання авансових платежів (розділ 4 договору), однак зі змісту позовної заяви вбачається, що поставка товару за видатковою накладною № 000002 від 11.05.2019 відбулась без попередньої оплати, що додатково свідчить про наявність інших правовідносин між позивачем та відповідачем.
З приводу вказаних обставин суд зазначає також наступне.
Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Так, надаючи оцінку предмету та підставам, визначеним позивачем у позовній заяві, господарський суд керується принципом jura novit curia ("суд знає закони"), відповідно до якого суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін та з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
В силу статті 655 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору та відображені у видатковій накладній № 000002 від 11.05.2019.
Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір поставки у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за видатковою накладною № 000002 від 11.05.2019 відповідачем також не заявлено.
Посилання відповідача на те, що текст накладної викладено різними шрифтами та різними мовами, підпис в графі "Отримав" виконано підписом, схожим на підпис відповідача, однак він не засвідчений печаткою "ФОП Федорець В.П.", не надавався позивачем відповідачу, не підписувався та не обліковувався ним згідно з бухгалтерським обліком, що в сукупності з непідписаними договором та специфікацією свідчить про відсутність належних та допустимих доказів щодо фактичного виконання договору, відхиляться судом з огляду на таке:
- відповідач не заперечив факт отримання товару за видатковою накладною № 000002 від 11.05.2019;
- у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що товар міг бути використаний для обробітку культур, які вирощувалися на землях відповідача;
- відповідач чітко не заперечив факт отримання товару за видатковою накладною №000002 від 11.05.2019 та факт її підписання відповідачем, а також не звертався до суду із клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи підпису з боку покупця (відповідача) на видаткові накладній № 000002 від 11.05.2019, у випадку, якщо він не підписував вказану накладну.
Також судом відхиляються заперечення відповідача в частині того, що позивачем не підтверджено належними доказами - паспортами (сертифікатами) відповідність товару якості виробника, що виключає можливість використання відповідачем вказаних засобів захисту рослин при вирощуванні овочевих культур. З цього приводу суд відзначає, що вказані обставини не підтверджені відповідачем жодним доказом, а також не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку щодо оплати отриманого ним товару.
В той же час, згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому, відповідачем поставлений позивачем 11.05.2019 товар не було оплачено у строки, визначені частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 200 845 грн. 60 коп. Вказане і є причиною спору.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Слід відзначити, що положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права (частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України) та визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Враховуючи викладене, а також визначені в частині 1 статті 692 Цивільного кодексу України порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 000002 від 11.05.2019, на суму 200 845 грн. 60 коп. є таким, що настав 11.05.2019.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В той же час, відповідачем поставлений позивачем 11.05.2019 товар на суму 200 845 грн. 60 коп. оплачено не було; доказів протилежного матеріали справи не містить.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів оплати поставленого позивачем 11.05.2019 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 200 845 грн. 60 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 200 845 грн. 60 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 012 грн. 68 коп. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця Федорця Владислава Петровича про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 200 845 грн. 60 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Федорця Владислава Петровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) - 200 845 грн. 60 коп. основного боргу та 3 012 грн. 68 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 09.12.2021.
Суддя Ю.В. Фещенко