Справа № 352/2594/21
Провадження № 1-кп/352/321/21
07 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021096250000111 від 20.10.2021 відносно:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки, зареєстрованої та жительки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, непрацюючої, з середньою спеціальною освітою, неодруженої, раніше судимої 08.04.2021 Івано-Франківським міським судом за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України, до покарання у виді 80 громадських робіт,
обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.389 КК України,-
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_2 ухилилась від відбування покарання у виді громадських робіт за наступних обставин.
Вироком Івано-Франківського міського суду від 08.04.2021, який набрав законної сили 08.05.2021, ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді громадських робіт строком 80 годин.
02 червня 2021 року копія вироку суду скерована до Івано-Франківського районного сектору № 4 філії Державної установи «Центру пробації» в Івано-Франківській області, для виконання.
06 липня 2021 року працівниками Івано-Франківського районного сектору № 4 філії Державної установи «Центру пробації», засудженій ОСОБА_2 роз'яснено порядок та умови відбування покарання у виді 80 годин громадських робіт, а також попереджено про кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК України у випадку ухилення від відбування покарання у вигляді громадських робіт, про що в неї відібрана письмова розписка.
Того ж дня, працівниками Івано-Франківського районного сектору № 4 філії Державної установи «Центру пробації» видано ОСОБА_2 направлення до Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області для відбування призначеного покарання.
Згідно розпорядження №17 від 07.07.2021, виданого головою Лисецької селищної ради ОСОБА_3 та графіку виконання робіт, засудженій ОСОБА_2 визначено вид суспільно-корисних робіт, які вона повинна розпочати виконувати з 07.07.2021.
У період з липня по жовтень 2021 року засуджена ОСОБА_2 так і не з'явилася для виконання покарання, визначеного вироком Івано-Франківського міського суду, хоча належним чином була повідомлена про обов'язок його виконання.
08.10.2021 року, у зв'язку із не відбуттям покарання у виді громадських робіт, працівниками Івано-Франківського районного сектору № 4 філії Державної установи «Центру пробації» із ОСОБА_2 проводились бесіди профілактичного характеру, спрямовані на досягнення позитивних змін її посткримінальної поведінки, виправлення та перевиховання засудженої, а також останній під розпис 08.10.2021 виносилось письмове попередження про кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК України у разі продовження порушення порядку відбування покарання у виді громадських робіт.
Однак, незважаючи на неодноразові попередження про недопущення порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт та зобов'язання відбувати вказане покарання, ОСОБА_2 , не маючи наміру виконувати громадські роботи, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своєї умисної бездіяльності, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи цього, без поважних на те причин продовжувала ухилятися від відбування покарання, не виконувала покладені на неї обов'язки у встановлені дні та час для відбування громадських робіт, і у період з 07.07.2021 по 01.11.2021, для відбуття покарання не з'явилася, визначену їй кількість громадських робіт, не відпрацювала.
З огляду на зазначене, ОСОБА_2 ухилилась від відбування покарання у виді громадських робіт, тобто вчинила кримінальний проступок, передбачений ч. 2 ст. 389 КК України.
Відповідно до положень ч. 2 ст.12 КК України кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2 є кримінальним проступком.
Частиною 1 статті 381 КПК України визначено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду.
Суд зазначає, що прокурор ОСОБА_4 звернулася до суду з клопотанням про розгляд кримінального проступку у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Також до обвинувального акту додана письмова заява обвинуваченої ОСОБА_2 , складена у присутності захисника, щодо добровільності беззаперечного визнання своєї винуватості у вчиненні інкримінованого їй кримінального проступку, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч.2 ст.302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_2 кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, що узгоджується з приписами ч.2 ст.381 КПК України.
Оцінивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, суд вважає, що вина обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку доведена поза розумним сумнівом, а її дії вірно кваліфіковані за ч.2 ст. 389 КК України, як ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт.
При призначенні покарання суд дотримується вимог кримінального закону, зокрема ст.65 КК України, та принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, відповідно до яких слід враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Водночас, згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою.
Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється виключно на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети, визначеної ст. 50 КК України.
При цьому, покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого. Одночасно, ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
Приймаючи рішення про вид та розмір покарання, суд враховує, що інкриміноване обвинуваченій кримінальне правопорушення є кримінальним проступком, ОСОБА_2 раніше судима, не працює, не одружена, відповідно до довідок за №2611 від 01.11.2021 року та за №8920 від 21.10.2021 на обліку у лікарів нарколога та лікаря психіатра не перебувають.
Обставинами, що пом'якшують покарання відповідно до ст.66 КК України, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, не встановлено.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченій серед альтернативних видів покарань, передбачених санкцією ч.2 ст.389 КК України, покарання у виді арешту в межах, установлених санкцією даної норми, в редакції на момент вчинення кримінального правопорушення, яке в даному випадку є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та запобігатиме вчиненню обвинуваченою та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлений.
Запобіжний захід ОСОБА_2 на момент ухвалення вироку не обраний і підстав для його обрання суд не вбачає.
Питання про речові докази суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.
Процесуальні витрати відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 368-371, 373-376, 381-382 КПК України, суд, -
ОСОБА_2 визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст. 389 КК України, та призначити їй покарання у виді арешту на строк 2 (два) місяці.
Строк покарання рахувати з моменту його фактичного виконання.
Речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме матеріали особової справи № 13/2021 від 02.06.2021 р. на засуджену ОСОБА_2 , повернути за належністю Івано-Франківському районному секторі № 4 філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області.
Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду через Тисменицький районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку.
У відповідності до ч. 1 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Суддя Тисменицького районного суду
Івано-Франківської області ОСОБА_5