Справа 343/2297/21
Номер провадження 3/350/680/2021
08 грудня 2021 року селище Рожнятів
Суддя Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області Бейко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі за текстом - КУпАП), -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №753787, 21.10.2021, о 13:30 год. у АДРЕСА_1 , будучи на своєму подвір'ї через огорожу наніс декілька ударів в область голови сусіду ОСОБА_2 , чим спричинив йому тілесні ушкодження та біль.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення не визнав та пояснив, що 21.10.2021 він не бачив ОСОБА_2 , конфлікту з ним не мав, а тим більше не бив його. Відомості, зазначені у складеному відносно нього протоколі не відповідають дійсності, а наявні у матеріалах справи пояснення ОСОБА_2 є обманом.
Вислухавши особу, відносно якої складно протокол про адміністративне правопорушення, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши всі докази, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до переконання, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому, ЄСПЛ у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» вказав, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до положень ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Оцінка доказів, відповідно до ст.252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Процедура розгляду справ про адміністративні правопорушення не передбачає участі при судовому розгляді сторони обвинувачення, що може призвести до змішування ролі обвинувача та судді і тим самим дати підстави для законних сумнівів неупередженості суду, порушити принцип змагальності (див. наприклад пункти 44-45 справи «Кривошапкін проти Росії»). У зв'язку із чим суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що визначення суті правопорушення та його ідентифікація як кримінального правопорушення здійснюється не тільки з врахуванням того, що таке правопорушення відноситься до кримінального права у правовій системі держави, а і з урахуванням правової природи порушення, його характеру і ступеню суворості покарання, яке може понести правопорушник (справа "Озтюрк проти Німеччини", "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства").
Як визначено п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.
Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом, та залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення тощо, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності.
Стаття 173 КУпАП, визначає, що дрібне хуліганство - це нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Об'єктом адміністративного проступку, передбаченого ст.173 КУпАП, є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку.
Для визначення поняття громадський порядок суд виходить із загальноприйнятого тлумачення цього поняття та встановленої судової практики про те, що громадський порядок - це стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традиції, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об'єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.
Найбільш розповсюдженою формою дрібного хуліганства є нецензурна лайка у громадських місцях, під якою необхідно розуміти найбільш цинічні лайки, непристойні висловлювання, один із найогидніших різновидів словесної брутальності.
При цьому, закон не дає однозначного визначення, що саме підпадає під поняття «інших подібних дій», що порушують громадський порядок і спокій громадян, та в чому саме проявляється хуліганський мотив дій особи, а тому це потребує з'ясування і конкретизації у кожній справі, яка вирішується судом.
Суб'єктивна сторона дрібного хуліганства полягає у неповазі до суспільства, у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, проставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Крім того, ознакою суб'єктивної сторони, яка є складовою правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, є хуліганський мотив поведінки особи, яка вчиняє відповідні дії.
Також, у постанові пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» № 10 від 22.12.2006 року, зазначено, що при розгляді справ адміністративних та кримінальних справ про хуліганство необхідно встановлювати всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, мету, характер дій кожного з учасників хуліганства, з'ясовувати, чи порушив підсудний своїми діями громадський порядок, чи були вони вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, чи супроводжувалися особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, а також з'ясовувати причини й умови, що призвели до вчинення хуліганства.
Виходячи зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення ВАБ №753787 особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , йому поставлено у провину вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП.
Однак дослідивши та проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив, що жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.251 КУпАП на підтвердження обставини, які поставлені у провину особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення у матеріалах справи про адміністративне правопорушення немає. У матеріалах справи наявні тільки письмові пояснення ОСОБА_2 , який викликав працівників поліції. Однак враховуючи, що пояснення ОСОБА_2 не підтверджені жодними іншими доказами, зокрема поясненнями свідків, технічних засобів, тощо, з урахуванням тверджень ОСОБА_1 про його невинуватість, суд не може, поза розумним сумнівом, прийти до висновку про факт вчинення адміністративного правопорушення.
З урахуванням зазначеного, протокол про адміністративне правопорушення складений відносно ОСОБА_1 позбавлений доказової сили, оскільки він не підтверджений іншими доказами, які долучені до нього.
Враховуючи наведене, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд, поза розумним сумнівом, приходить до переконання у недоведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна права позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3839/17.
Отже, згідно з вимогами ч.2 ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.
Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п.43 рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
За змістом ст.251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
В силу вимог ч.4 ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.
Із врахуванням положень і тлумачень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Згідно до ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
На думку суду, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності належних та достатніх доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Відповідно до п.1 ст. 247 КпАП України обставиною, що виключає провадження в справі про адміністративне правопорушення є відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
За наведених вище обставин суд прийшов до переконання, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП.
Керуючись п. 1 ст. 247 КУпАП, суд -
Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.173 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення.
На постанову може бути подано апеляційну скаргу до Івано-Франківського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови через Рожнятівський районний суд.
Суддя А.М. Бейко