пр. № 4-с/759/187/21
ун. № 759/24502/21
17 листопада 2021 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,
за участю: представника скаржника ОСОБА_2,
представника заінтересованої особи Барановського Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа: Святошинський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерсва юстиції (м. Київ) на бездіяльність державного виконавця,
у жовтні 2021 р. до Святошинського районного суду м. Києва звернувся адвокат Долобашко О.С. в інтересах ОСОБА_1 із вищезазначеною скаргою.
Скаргу обґрунтовує тим, що 23.07.2008 Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №1-244 від 03.10.2008 про стягнення з ОСОБА_1 усього належного йому майна. На підставі зазначеного виконавчого листа ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві відкрито ВП №17772288. 22.02.2011 державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Боголей І.Ю. було винесено постанову про накладення арешту на все належне скаржнику майно. Факт накладання арешту в рамках ВП №17772288 підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Право власності ОСОБА_1 підтвеерджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 . 26.02.2021 скаржником до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерсва юстиції (м. Київ) надіслано заяву з проханням повідомити чи продовжується ВП №17772288, у разі винесення постанови про закриття виконавчого провадження, надати завірену копію. Листом Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерсва юстиції (м. Київ) №38650 ві 06.05.2021 повідомлено, що 24.10.2013 державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 ЗУ "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент винесення постанови). Зазначає, що повторно виконавчий документ до виконавчої служби не надходив. ВП №17772288 знищено, оскільки строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень становить три роки, на підставі чого наявне обтяження у вигляді арешту за завершеним ВП обмежує право скаржника на вчинення передбачених Законом дій щодо належної реалізації свої майнових прав.
Адвокат скаржника у судовому засіданні скаргу підтримав, просив задовольнити.
Заінтересована особа у судовому засіданні заперечував проти скарги, оскільки скаржник помилково посилається на ст. 47 ЗУ "Про виконавче провадження", необхідно зазначити ст. 49, яка стосується саме засуджених осіб.
З'ясувавши фактичні обставини даної справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності та співставленні, суд дійшов до наступного висновку.
Виходячи зі змісту ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Судом встановлено, що 23.07.2008 Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №1-244 від 03.10.2008 про стягнення з ОСОБА_1 усього належного йому майна. На підставі зазначеного виконавчого листа ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві відкрито ВП №17772288. 22.02.2011 державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Боголей І.Ю. було винесено постанову про накладення арешту на все належне скаржнику майно. Факт накладання арешту в рамках ВП №17772288 підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Право власності ОСОБА_1 підтвеерджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 . 26.02.2021 скаржником до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерсва юстиції (м. Київ) надіслано заяву з проханням повідомити чи продовжується ВП №17772288, у разі винесення постанови про закриття виконавчого провадження, надати завірену копію. Листом Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерсва юстиції (м. Київ) №38650 ві 06.05.2021 повідомлено, що 24.10.2013 державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 ЗУ "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент винесення постанови). Зазначає, що повторно виконавчий документ до виконавчої служби не надходив. ВП №17772288 знищено, оскільки строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень становить три роки.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з положеннями ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Положеннями ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
До підстав зняття арешту також належать закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутня інформація про знищення зазначеного виконавчого провадження, стадія накладення арешту є актуальною, а отже посилання скаржника на обставини знищення ВП, як підстави для зняття арешту з майна є не підтвердженими належними доказами.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно ч. 3 ст. 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Таким чином заважаючи на вищевикладені обставини скаржником не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами факту неправомірності дій державного виконавця.
Згідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, проаналізувавши вимоги чинного законодавства України, суд дійшов до висновку, що доводи скаржника, наведені у його скарзі є не обгрунтованими та не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому задоволеню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами Закону України «Про виконавче провадження»; ст.ст. 77, 447, 451 ЦПК України,
у скарзі ОСОБА_1 , заінтересована особа: Святошинський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерсва юстиції (м. Київ) на бездіяльність державного виконавця відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя: Оксана УЛ'ЯНОВСЬКА