ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 грудня 2021 року Справа № 902/579/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Гладка Л.А.
за участю представників сторін:
позивача: Сніцаренко А.А.
відповідача: Гончар О.І., Гребенюк О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.09.2021 у справі №902/579/21, ухвалене суддею Яремчук Ю.О., повний текст рішення складено 08.09.2021 р.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" (вул. Івана Богуна, 2, офіс 303, м. Вінниця, 21010)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" (вул. Центральна, буд. 15, с. Іллінецьке, Іллінецький р-н., Вінницька обл., 22712)
про стягнення 579 610,99 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке про стягнення 579 610,99 грн.
В якості заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що внаслідок невиконання відповідачем вчасно своїх зобов'язань за укладеним між сторонами Договором, а саме щодо здійснення оплати за поставлений товар, так як грошові кошти за поставлений Товар було сплачено з порушенням передбачених Договором строків, не у повному обсязі, без урахування індексації на курсову різницю згідно розділу 5 Договору, що і стало підставою позову.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.09.2021 р. по справі №902/579/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" 274 573,46 грн основного боргу з урахування індексації на курсову різницю, 36 941,43 пені, 175 742, 57 грн штрафу, 92 353,53 грн 30% річних та відшкодування судових витрат в сумі 8 694,17 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить долучити до матеріалів справи оригінали Договору поставки №07/02-3 від 07.02.2020 року між ТОВ “Євровектор Плюс” та ТОВ “Іллінецьке” та специфікації №1 до Договору поставки №07/02-3 від 07.02.2020 року між ТОВ “Євровектор Плюс” та ТОВ “Іллінецьке” та оригінал Висновку експерта за результатами проведення технічної експертизи документів №6080/21-21 від 14 вересня 2021 року. Скасувати повністю рішення Господарського суду Вінницької області від 06 вересня 2021 року по справі №902/579/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Євровектор Плюс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Іллінецьке” про стягнення заборгованості в сумі 579 610 грн. 99 коп.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.09.2021 у справі №902/579/21 та призначено справу до розгляду на 28.10.2021 р. о 10:30 год..
27.10.2021 р. на адресу апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на "02" грудня 2021 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" надати апеляційному суду контррозрахунок спірної суми заборгованості, докази на його обґрунтування, а також письмові пояснення щодо визначення суми заборгованості.
Дослідивши клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи доказів судова колегія зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
Дослідивши докази, які відповідач просить долучити до матеріалів справи, вбачається, що оригінал Договору поставки №07/02-3 від 07.02.2020 року між ТОВ “Євровектор Плюс” та ТОВ “Іллінецьке” та специфікації №1 до Договору поставки №07/02-3 від 07.02.2020 року між ТОВ “Євровектор Плюс” та ТОВ “Іллінецьке” є доказами, які не були дослідженні судом першої інстанції. Відтак, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює відповідачу більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи. Таким чином, колегія суддів не приймаються вище вказані документи.
Також, колегією суддів не приймається до уваги оригінал Висновку експерта за результатами проведення технічної експертизи документів №6080/21-21 від 14 вересня 2021 року, оскільки даний доказ, датований після ухвалення судом першої інстанції рішення, тобто фактично на дату винесення оспорюваного рішення даний доказ не існував, в той час як за приписами ГПК Україна надання учасником судового процесу нових доказів у справі, які станом на дату винесення судового рішення не існували, не віднесено до підстав для скасування такого судового рішення.
За таких обставин, поданий відповідачем документ, який датований після ухвалення рішення у даній справі, як додатковий доказ колегією суддів не приймається.
В судовому засіданні представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення стосовно поданого на виконання вимоги ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 р. контррозрахунку спірної заборгованості.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав додаткові пояснення на обґрунтування своєї позиції, вважає що рішення Господарського суду Вінницької області прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.09.2021 р. у справі №902/579/21позов задоволено. Задовольняючи позов про стягнення 579 610,99 грн. суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування курсової різниці здійснено у порядку та розмірі визначених Договором, а розрахунок 30 % річних, пені та 30% штрафу здійснено відповідно до норм чинного законодавства та умов Договору.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення щодо них інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" не погоджується з рішенням Господарського суду Вінницької області, вважає його таким, що винесене з порушеннями норм матеріального та процесуального права та таким, що має бути скасованим з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно пункту 9.1. Договору поставки №07/02-3 від 07 лютого 2020 року між постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Євровектор Плюс» в особі директора Савчук Лариси Миколаївни та покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Іллінецьке» в особі директора Гребенюка Олексія Володимировича встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2020 року. Таким чином, на момент отримання товару на підставі видаткової накладної № 39 від 01 березня 2021 року Договір поставки №07/02-3 від 07 лютого 2020 року припинив свою дію.
Також апелянт звертає увагу апеляційного суду, що до матеріалів справи долучено два договори, що підписані директором Савчук Ларисою Миколаївною, проте підписи у Договорі відповідального зберігання від 20 березня 2020 року між поклажедавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Євровектор Плюс» в особі директора Савчук Лариси Миколаївни та Зберігачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Іллінецьке» в особі директора Гребенюка Олексія Володимировича та у Договорі поставки № 07/02-3 від 07 лютого 2020 року між постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Євровектор Плюс» в особі директора Савчук Лариси Миколаївни та покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Іллінецьке» в особі директора Гребенюка Олексія Володимировича є різними.
Що стосується договору поставки №07/02-3 від 07 лютого 2020 року, то в цьому договорі міститься шість відбитків підписів факсиміле директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Євровектор Плюс» Савчук Лариси Миколаївни і не міститься жодного власноручного підпису Савчук Лариси Миколаївни. Саме тому у відповідача є всі правові підстави стверджувати, що наявний в матеріалах Договір не є належним та допустимим доказом.
Мотивуючи заперечення на апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги відповідача, позивач звертає увагу, що оскільки відповідач протягом всього розгляду справи аж до стадії судових дебатів визнавав та не заперечував факт укладання між сторонами Договору поставки № 07/02-3 від 07 лютого 2020 року, суд при вирішенні справи має застосувати доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі-«non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Також, позивач вважає, що надані відповідачем до суду апеляційної інстанції нові докази не повинні прийматися апеляційним судом, оскільки сторона відповідача не була позбавлена можливості подати такі докази у передбаченому ГПК України порядку до суду першої інстанції та таке неподання не пов'язане з будь-якими об'єктивними, поважними та незалежними від відповідача причинами.
Позивач, звертає увагу апеляційного суду на те, що в матеріалах справи наявна копія Договору поставки №07/02-3 від 07 лютого 2020 року, копія Специфікації №1 від 07 лютого 2020 року до Договору поставки №07/02-3 від 07 лютого 2020 року, копія рахунку, виставленого на підставі вказаного Договору поставки, про що безпосередньо зазначено у такому рахунку (вказані повні реквізити договору), копії видаткових накладних, на підставі яких відповідачем було отримано товар на умовах Договору поставки, при чому видаткові накладні містять повні реквізити відповідного договору тощо. Позивач акцентує увагу на тому, що кожна сторінка Договору скріплена печатками як позивача так і відповідача, на печатках наявні ідентифікаційні коди юридичних осіб, які відповідають ідентифікаційним кодам сторін по справі, які містяться у відомостях про юридичні особи позивача та відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Більше того, сторони не лише уклали Договір поставки, а й вчинили дії, які свідчать як про вчинення відповідного правочину, так і про його прийняття, а саме: позивач передав відповідачу товар за видатковими накладними, які містять реквізити Договору поставки, а відповідач прийняв такий товар та здійснив оплату за нього на підставі рахунку, який містить реквізити Договору поставки, про що сам зазначив у призначенні платежу.
В матеріалах справи наявні банківські виписки, з яких вбачається, що здійснюючи оплату за товар, відповідач у призначенні платежу робив посилання на відповідний рахунок, який надавався йому позивачем одночасно з укладанням Договору поставки. В матеріалах справи наявна копія такого рахунку та з його змісту вбачається, що він містить посилання на реквізити Договору поставки, що також свідчить про укладання та виконання сторонами відповідного правочину. Будь-яких претензій відповідач до позивача щодо недійсності або неукладеності Договору поставки, непоставки товару, несвоєчасної поставки товару, поставки неякісного товару, повернення коштів як таких, що сплачені безпідставно тощо, до моменту звернення позивача з позовом у даній справі не пред'являв, а тому Договір поставки є правомірним за презумпцією і суд першої інстанції законно вирішив спір в межах заявлених сторонами вимог.
Також, позивач акцентує увагу на тому, що доводи апелянта в контексті посилання на висновки в Постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року (а не 2021 року як помилково зазначив відповідач) у справі №902/452/19 щодо можливості використання на первинних документах факсиміле керівника. Позивач вважає, що висновки з цієї постанови не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами у даній справі, оскільки у справі №902/452/19 заперечення щодо участі у господарській операції та визначення обсягу виконаних робіт (наданих послуг) згідно актів, підписаних за допомогою факсиміле, надавала та сторона, від імені керівника якої відповідне факсиміле проставлялось на актах. Натомість, підписання документів, які у сукупності складають відповідний правочин, від імені уповноваженого представника юридичної особи може свідчити про волевиявлення такої юридичної особи на вчинення такого правочину. У випадку, якщо особа заперечує своє волевиявлення на укладання такого правочину, вона може в тому числі посилатись на підписання правочину від її імені неуповноваженим представником або взагалі на його не підписання. Однак, сторона правочину може надавати оцінку лише власному волевиявленню, а не волевиявленню іншої сторони.
Більше того, позивач вказує на те, що сторони, укладаючи Договір поставки, у тому числі з урахуванням положень ст.533 ЦК України дійшли взаємної згоди про визначення у відповідних зобов'язаннях грошового еквіваленту в євро, а також погодили порядок визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях.
Відповідачем не було належним чином виконано зобов'язання за Договором поставки в частині порядку визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях, та дотримання погоджених строків розрахунків, що і стало підставою для звернення позивача до суду.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
07.02.2020 р. між ТОВ “Євровектор Плюс” та ТОВ “Іллінецьке” було укладено Договір поставки №07/02-3 (надалі також - Договір).
Згідно до п.1.1. Договору передбачено, що у строки, передбачені цим Договором, Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар (насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин та/або мінеральні добрива), визначений Сторонами у специфікаціях до даного Договору (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених цим Договором (Специфікаціями до нього).
Предметом поставки є визначений Товар з найменуванням, у кількості та за ціною, зазначеними у Специфікаціях, підписаних Постачальником та Покупцем, які є невід'ємними частинами цього Договору. Ціна товару, що вказана у Специфікаціях, визначена на дату їх складання (п.1.2. Договору).
Загальна кількість Товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначається загальною кількістю Товару, зазначеною у всіх Специфікацій, підписаних в рамках цього Договору.
Товар поставляється партіями, відповідно до замовлень Покупця та/або Специфікацій.
Якщо між Сторонами відбудеться поставка Товару, але не буде підписана Специфікація на нього, то видаткова накладна на такий Товар, підписана представником Покупця, прирівнюється до Специфікації, якою погоджено асортимент, ціну та кількість Товару, шо постачається Покупцю, а Покупець зобов'язується оплатити такий Товар (у т.ч. сплатити суму індексації ціни такого товару) у день його отримання від Постачальника.
Якість Товару повинна відповідати вимогам Державних стандартів та/або Технічних умов, які діють на території Україні, що підтверджується відповідними висновками (сертифікатами).
Постачальник гарантує відповідність якості Товару, однак, не надає інших гарантій щодо нього, зокрема, не гарантує певну врожайність сільськогосподарських культур, оскільки врожайність залежить від факторів, що знаходяться поза межами контролю Постачальника (п.п.2.1., 2.2.,2.3. Договору).
Між сторонами умовами Договору було погоджено, що ціна Товару, що є предметом даного Договору, вказується у Специфікаціях до даного Договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну на вартість Товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у іноземній валюті (доларах США).
Загальна сума Договору складається із суми всіх Специфікацій, підписаних в рамках цього Договору (п.п. 3.1.,3.2. Договору).
Відповідно до п.5.1. Договору Ціна на Товар встановлюється в національній валюті України - гривні, з визначенням її еквіваленту у доларах США за курсом, що встановлений АТ “Укрсиббанк” для операцій з продажу долара США.
Товар вважається оплаченим у момент надходження грошових коштів на рахунок Постачальника. Всі витрати по перерахуванню грошових коштів несе Покупець.
Порядок та строки оплати Товару визначаються у відповідних Специфікаціях щодо умов поставки такого Товару (п.п. 5.4.,5.5. Договору)
У п.5.6. Договору сторони погодили, що у зв'язку із тим, що товар буде оплачуватися Покупцем не в момент укладення Договору та підписання Специфікації, то всі платежі, що передбачені Договором, підлягають індексації, а Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику проіндексовані суми відповідних платежів у строки, встановлені Договором.
Згідно п. 5.7. Договору У випадку, коли курс долара США до гривні, що встановлений АТ “Укрсиббанк” для операцій з продажу долара США, на день проведення розрахунків є нижчим до курсу долара США до гривні, що встановлений AT “Укрсиббанк” для операцій з продажу долара США на дату підписання Договору, Специфікації та/або відвантаження Товару, Покупець для оплати зобов'язується використовувати курс долара США до гривні, що встановлений AT “УКРСИББАНК” для операцій з продажу долара США на дату підписання даного Договору та Специфікації.
Відповідно до п.5.8. Договору, зокрема, у тому випадку, коли курс іноземної валюти (долара США) до гривні, що встановлений AT “УКРСИББАНК” для операцій з продажу даної іноземної валюти, на день проведення розрахунків є вищим за такий курс на день укладення Договору, Сторони для визначення належної до сплати суми вартості Товару використовують наступну формулу:
S=(A2/A1) * В, де:
S- Ціна на момент оплати;
В - Ціна на момент підписання;
А1 - курс долара США до гривні, що встановлений AT “УКРСИББАНК” для операцій з продажу долара США на день підписання Договору/Специфікації;
А2- курс долара США до гривні, що встановлений AT “УКРСИББАНК” для операцій з продажу долара США на день перерахування грошових коштів згідно вказаних валютних змін.
Пунктом 5.10. Договору передбачено, що на дату здійснення платежу за Договором Покупець самостійно, без пред'явлення йому рахунку із збоку Постачальника, проводить його індексацію у вище встановленому порядку та перераховує Постачальнику проіндексовану суму платежу. Якщо до дати здійснення платежу за Договором Покупець перераховував Постачальнику гроші в оплату Товару, то на дату здійснення платежу за Договором Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику різницю між вже перерахованими сумами і проіндексованою сумою платежу.
Відповідно до п. 5.11. Договору при зверненні Постачальника до суду з позовною заявою про стягнення з Покупця заборгованості за цим Договором, суми прострочених і несплачених Покупцем платежів індексуються у вищевказаному порядку, але показник А2 для них визначається станом на дату складання позовної заяви Постачальником про стягнення із Покупця заборгованості за цим Договором. Проіндексована сума прострочених і несплачених Покупцем платежів не може бути меншою від проіндексованої суми таких платежів на дату їх здійснення за Договором. Якщо показник А2 під час розгляду справи в суді зменшується, то перерахунок суми індексації ціни Товару не проводиться. Якщо показник А2 під час розгляду справи в суді збільшується порівняно із таким показником на дату складання позовної заяви, то Постачальник має право провести перерахунок суми індексації ціни Товару на день подання заяви про збільшення позовних вимог.
Згідно пункту 5.12. Договору якщо в Специфікації замість курсу гривні до долару США буде вказаний курс гривні до Євро, то Сторони у всіх умовах Договору для цієї Специфікації замість доларів США застосовують ЄВРО на тих самих умовах, що вказані в Договорі.
07.02.2020 р. між сторонами було підписано Специфікацію № 1 до договору поставки № 07/02.3 від 07.02.2020 р.
Відповідно до п.2 Специфікації №1 Договору Сторони визначили та погодили наступні порядок та строк оплати Товару: 508 203, 36 грн оплачується Покупцем в строк до 14.02.2020 р.; 1 185 807,84 грн оплачується Покупцем в строк до 30.07.2020 р.
Як слідує з матеріалів справи на виконання зобов'язань за Договором ТОВ “Євровектор Плюс” передало ТОВ “Іллінецьке” товар, погоджений сторонами у Специфікації № 1 до Договору, а саме: Grupa Azoty - Seletrosan 30 (500 кг) у кількості 120 шт. загальної вартістю з ПДВ 597000,96 грн; Добриво мінеральне Seletrosan 30 N/7S (суміш сульфату і нітрату амонію) у кількості 60 т загальної вартістю з ПДВ 597000,24 грн; Фульвогумін у кількості 2500 л загальної вартістю з ПДВ 500010,00 грн. Всього було поставлено Товару на загальну суму 1 694 011,20 грн з ПДВ або еквівалент 61 938,25 Євро.
При цьому, ТОВ “Іллінецьке” вищевказаний товар прийняло без жодних зауважень та претензій щодо кількості та/або якості товару.
Натомість свої зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений товар ТОВ “Іллінецьке” не виконало неналежним чином, грошові кошти за поставлений Товар сплатило з порушенням передбачених Договором строків, не у повному обсязі, без урахування індексації на курсову різницю згідно розділу 5 Договору, а саме:10.02.2020 р. сплатило 508 203,00 грн: 27,35 грн./l Євро (курс на дату платежу) = 18 581,46 Євро; 30.07.2020 р. сплатило 400 000,00 грн: 32,79 грн/ 1 Євро (курс на дату платежу) = 12 198,84 Євро; 28.08.2020 р. сплатило 200 000,00 грн: 32,90 грн./1 Євро (курс на дату платежу) - 6 079,03 Євро; 24.12.2020 р. сплатило 250 000,00 грн: 34,95 грн./1 Євро (курс на дату платежу) = 7 153,08 Євро; 26.02.2021 р. сплатило 335808,20 грн.: 34,30 грн./І Євро (курс на дату платежу) = 9 790,33 Євро. Всього відповідачем було сплачено 1 694 011,20 грн.
Несвоєчасне та не у повному обсязі виконане ТОВ “Іллінецьке” зобов'язання спонукало позивача звернутись з позовом до Господарського суду Вінницької області про стягнення з відповідача основного боргу (з урахуванням індексації на курсову різницю згідно розділу 5 Договору) - 274 573,46 грн.; пені - 36 941,43 грн (п. 7.4. Договору); штрафу - 175 742,57 грн. (п. 7.4. Договору); 30% річних - 92 353,53 грн. (п. 7.8. Договору).
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.09.2021 р. по справі №902/579/21 позов задоволено повністю.
4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.
З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов'язані із виконанням умов договору поставки, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України тощо.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Приписами ч.1 ст.530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У силу вимог ч.1, 6, 7 ст.193 ГК України, які кореспондуються зі ст.525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст.265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.6 ст.265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.1, 2 ст. 712 ЦК України).
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
Відповідно п.3 ч.1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Суспільні відносини щодо укладання та виконання господарських договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Абзацом 2 ч.1 ст.193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як зазначено в ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За змістом ч.2 ст.9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.
Згідно зі ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина ч.1 ст.173 ГК України містить визначення господарського зобов'язання, яким визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заперечення позивача, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Вінницької області без змін, з огляду на наступне.
Як встановлено судами, правовідносини між сторонами виникли з поставки товару на підставі договору поставки №07/02-3 від 07.02.2020 р.
Судами встановлено виконання позивачем, як постачальником, свого обов'язку з постачання відповідачу (покупцю) товару.
В той же час відповідач зобов'язання щодо оплати отриманого товару виконував неналежним чином, а саме грошові кошти за поставлений Товар було сплачено з порушенням передбачених Договором строків, не у повному обсязі, без урахування індексації на курсову різницю згідно розділу 5 Договору.
В результаті цього, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за у розмірі 579 610,99 грн., з яких: основний борг (з урахуванням індексації на курсову різницю згідно розділу 5 Договору) - 274 573,46 грн.; пені - 36 941,43 грн (п.7.4. Договору); штрафу - 175 742,57 грн. (п. 7.4. Договору); 30% річних - 92 353,53 грн. (п. 7.8. Договору).
Щодо позовної вимоги про стягнення основного боргу (з урахуванням індексації на курсову різницю згідно розділу 5 Договору) - 274 573,46 грн суд зазначає наступне.
Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (Правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 р. у справі №910/10191/17).
Відповідно до п.5.8. Договору, зокрема, у тому випадку, коли курс іноземної валюти (долара США) до гривні, що встановлений AT «Укрсиббанк» для операцій з продажу даної іноземної валюти, на день проведення розрахунків є вищим за такий курс на день укладення Договору, Сторони для визначення належної до сплати суми вартості Товару використовують наступну формулу:
S=(A2/A1) * В, де:
S- Ціна на момент оплати;
В - Ціна на момент підписання;
А1 - курс долара США до гривні, що встановлений AT «УКРСИББАНК» для операцій з продажу долара США на день підписання Договору/Специфікації;
А2- курс долара США до гривні, що встановлений AT «УКРСИББАНК» для операцій з продажу долара США на день перерахування грошових коштів згідно вказаних валютних змін.
Пунктом 5.10. Договору передбачено, що на дату здійснення платежу за Договором Покупець самостійно, без пред'явлення йому рахунку із збоку Постачальника, проводить його індексацію у вище встановленому порядку та перераховує Постачальнику проіндексовану суму платежу. Якщо до дати здійснення платежу за Договором Покупець перераховував Постачальнику гроші в оплату Товару, то на дату здійснення платежу за Договором Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику різницю між вже перерахованими сумами і проіндексованою сумою платежу.
Судами враховано, що курс Євро встановлений AT «Уксиббанк» для операцій з продажу ЄВРО на день підписання Договору/Специфікації становив 27,35 грн за 1 Євро, що відображено в Специфікації.
З матеріалів справи вбачається, що залишок основного боргу в еквіваленті Євро складає 61 938,25 Євро (вартість поставленого товару), а відповідач сплатив 53 802,74 Євро, тобто сума заборгованості складає 8 135,51 Євро. Таким чином, колегією суддів встановлено, що основний борг з урахування індексації на курсову різницю становить 274 573,46 грн. (8 135,51 Євро x 33,75 курс Євро станом на дату складання позовної заяви згідно п.5.11 Договору) .
Оскільки, нарахування курсової різниці здійснено у порядку та розмірі визначених Договором, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині в сумі 274 573,46 грн.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 92 353,53 грн 30% річних, суди виходять з наступного.
За розрахунком позивача 30 % річних нараховуються за періоди з 15.02.2020 р. по 29.07.2020 (166 днів), з 31.07.2020 по 27.08.2020 (28 днів), з 28.08.2020 по 23.12.2020 (118 днів) з 01.012021 по 25.02.2021р. (56 днів), сукупний розмір яких відповідно до розрахунку позивача становить 92 353,53 грн.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, п.7.8. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 30%.
Перевіривши розрахунок 30 % річних суди встановили, що позивач вірно визначив початкову дату нарахування 30 % річних.
Таким чином, відповідно до умов договору та чинного законодавства правомірним є нарахування 30 % річних у загальному розмірі 92 353,53 грн.
Отже, вимога позивача про стягнення 30% річних є правомірною та підлягає задоволенню в сумі 92 353,53 грн за період з 15.02.2020 р. по 25.02.2021 р.
Також судами розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 36 941, 43 грн пені та 175 742, 57 грн 30% штрафу.
Частиною 1 ст.230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Відповідно до ст.549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Пунктом 7.4. Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% від заборгованості, визначеної у специфікації.
Пунктом 7.9. Договору передбачено наступне: відповідно до ст. 259 ЦК України, Сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості Товару, а також вимог, пов'язаних з несвоєчасною оплатою Товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п'ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст.232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п. 3, 4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 230 та ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 №543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується із позицією суду першої інстанції, стосовно того, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення штрафу відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованими.
За результатами перевірки розрахунку пені та штрафу відповідно до умов договору та чинного законодавства, суд апеляційної інстанції встановив, що останні нараховано правомірно, а тому позов в цій частині правомірно задоволено судом першої інстанції. З врахуванням встановленого до стягнення підлягає 36 941, 43 грн пені за період з 15.02.2020 р. по 25.02.2021 р. та 175 742, 57 грн 30% штрафу.
Стосовно доводів апеляційної скарги про підписання позивачем договору поставки №07/02-3 від 07.02.2020 р. із застосуванням відбитку підпису (факсиміле) директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Євровектор Плюс” і відсутність жодного власноручного підпису Савчук Лариси Миколаївни слід зазначити наступне.
Апелянт стверджує, що для застування факсимільного підпису для оформлення правочинів, вчинення інших господарських операцій необхідна письмова згода сторін на використання факсиміле. Однак, в даному випадку така згода відсутня. Відтак, апелянт стверджує, що Договір поставки №07/02-3 від 07.02.2020 р. є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини, оскільки у договорі відсутній власноручний підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Євровектор Плюс”.
Оцінюючи доводи апелянта в частині посилань на положення ч.3 ст. 207 ЦК України суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Виходячи зі змісту вказаних норм, письмова згода сторін на використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису є лише формою підтвердження відповідного факсимільного відтворення підпису його власноручному аналогу. Відсутність такої письмової угоди у випадку вчинення дій з виконання договору, підписаного факсиміле, не може бути умовою недійсності вчиненого та виконуваного правочину.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року у справі №143/228/17.
Також, колегія суддів бере до уваги загальне правило частини 1 статті 638 ЦК України, яке полягає у тому, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отримання товару відповідачем і накладні, надані на підтвердження свідчать про те що господарська операція поставки між сторонами відбулася.
Натомість, апеляційний суд вважає, що апелянтом не спростовано, що сторонами договору були вчинені зустрічні дії з метою виконання договору поставки, що підтверджено поданими доказами, зокрема і доказами на підтвердження здійснення відповідачем оплати за поставлений товар, яка не заперечується і самим апелянтом.
Отже, сторони своїми конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір) підтвердили факт обізнаності зі всіма умовами договору поставки №07/02-3 від 07.02.2020 р., надали згоду на його укладення наведеним вище способом, а також підтвердили факт його реального виконання, що спростовує тезу про можливість оцінки його як неукладеного за наведених Товариством з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" підстав.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки договір поставки укладений за взаємною згодою сторін та в подальшому виконувався сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підписання договору директором Товариства з обмеженою відповідальністю “Євровектор Плюс” за допомогою факсимільного відтворення його підпису не є підставою для визнання його неукладеним.
За встановлених обставин, колегія суддів відхиляє доводи скаржника та погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність заборгованості відповідача за позовом перед позивачем за договором поставки.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.
6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.
У апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.09.2021 у справі №902/579/21 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
Справу №902/579/21 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "07" грудня 2021 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.