вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" листопада 2021 р. Справа№ 920/744/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Барсук М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі Реуцькій Т.О.
За участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Касьяненко Д.С. (ордер серія ВМ « 1017292 від 22.09.2021 в режимі відеконференції)
від прокуратури: Кузьміна К.Г. (посвідчення від 01.12.2020 №058254)
розглянувши апеляційну скаргу керівника Окружної прокуратури міста Суми
на рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2021
у справі №920/744/21 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі Управління охорони здоров'я Сумської міської ради
до товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний системний інтегральний сервіс»
про стягнення 19 000,00 грн.,-
Позов заявлено про стягнення з відповідача користь позивача грошових коштів в сумі 19 000,00 грн. які є сумою податку на додану вартість перераховану позивачем відповідачу на підставі договору про закупівлю за кошти міського бюджету товарів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемії корона вірусної хвороби (COVID-19) № 34 від 27.03.2020.
В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що:
- з огляду на зміни у законодавстві, які відбулись після перерахування спірних коштів, операції з товаром, купівля-продаж якого є предметом спірного договору (захисні окуляри), звільняється від оподаткування податком на додану вартість, згідно з положеннями пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 «Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість»;
- отже, правові підстави для перерахування податку на додану вартість, які хоч і були на час укладення спірного договору, у подальшому, у зв'язку із прийняттям законодавчих актів, відпали;
- за таких обставин до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ст. 1212 ЦК України.
Звернення до суду з позовними вимогами в інтересах позивача ґрунтується на тому, що:
- позивач є розпорядником бюджетних коштів та стороною спірного договору;
- з метою спонукання позивача щодо стягнення вказаних коштів у судовому порядку та пропозицією самостійно пред'явити позовну заяву до суду Окружною прокуратурою міста Суми позивачу направлено листи від 21.04.2021 та від 04.06.2021;
- на вказані листи позивач відповів листами від 27.04.2021 та 15.06.2021 в яких повідомив про направлення претензії відповідачу та зазначив реквізити для можливості пред'явлення вказаного позову прокурором;
- отже, незважаючи на те, що прокурором позивача було повідомлено про допущені порушення при укладенні спірного договору, маючи відповідні повноваження для захисту економічних інтересів, позивачем не вжито жодних заходів для їх захисту;
Рішенням господарського суду Сумської області від 09.08.2021, повний текст якого складено 11.08.2021, у справі № 920/744/21 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції встановив, що прокурором не доведено що: позивач є головним розпорядником бюджетних коштів; що порушені інтереси саме позивача, а не територіальної громади міста Суми; що прокурором невірно визначено управління, як позивача у справі (не визначено можливість бути ним одним з відповідачів по справі, оскільки прокурор стверджує про порушення ним чинного законодавства); не доведено, чому необхідно стягнути кошти на рахунок позивача, а не територіальної громади в особі відповідного створеного ним органу місцевого самоврядування; не доведено, що належний орган місцевого самоврядування (головний розпорядник коштів) не представляє інтересів держави.
Вказаних висновків суд першої інстанції дійшов виходячи з того, що:
- прокурор вбачає порушення інтересів держави в тому, що саме позивач зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти чим сприяти недопущенню інтересів держави у бюджетній сфері, що свідчить про те, що прокурор фактично вбачає порушення інтересів держави не в діях відповідача, як особи, якій пред'явлено позов, а в діях позивача у справі, який визначений прокурором самостійно;
- прокурор у позові стверджує, що позивач є розпорядником бюджетних коштів, в той час як за змістом Положення про Управління охорони здоров'я Сумської міської ради позивач не є головним розпорядником бюджетних коштів, а лише здійснює функції головного розпорядника, що не є тотожнім.
- виходячи з змісту положень ст. 22 Бюджетного кодексу України статус головного розпорядника бюджетних коштів у даних правовідносинах має Виконавчий комітет Сумської міської ради;
- враховуючи, що спірна закупівля відбувалась за кошти місцевого бюджету, а не кошти позивача, такі кошти підлягають поверненню саме територіальній громаді і у даному випадку порушені інтереси саме територіальної громади, оскільки територіальні громади після свого створення в якості юридичної особи формують бюджет місцевого самоврядування і розпоряджаються цими коштами самостійно або через створений ними орган місцевого самоврядування, тобто, кошти повинні повертатись не позивачу, як особі, яка виконує функції розпорядника, а до місцевого бюджету.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, керівник Окружної прокуратури міста Суми звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2021 у справі №920/744/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі Управління охорони здоров'я Сумської міської ради задовольнити у повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт не погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову та вважає, що оспорюване рішення ухвалене при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого є незаконним та підлягає скасуванню.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- визначальним при встановленні належності позивача у господарській справі є: наявність у нього відповідного правового статусу (юридичної особи, фізичної особи - підприємця, фізичної особи, яка не є підприємцем, державного органу, органу місцевого самоврядування), а також порушеного, невизнаного або оспорюваного права та законного інтересу у спірних правовідносинах, а у випадку звернення до суду прокурором підлягає доведенню також те, що позивач, в особі якого в інтересах держави діє прокурор у справі, є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- звертаючись до суду на захист інтересів держави, прокурором доведено кожну із наведених ознак Управління охорони здоров'я Сумської міської ради, як належного позивача у справі;
- наявність в Управління охорони здоров'я Сумської міської ради правового статусу органу місцевого самоврядування та юридичної особи, що вимагається положеннями ч. 2 ст. 4 ГПК України, підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Положенням про управління охорони здоров'я Сумської міської ради, затвердженим рішенням Сумської міської ради від 24.12.2020 № 86-МР згідно з якими управління є юридичною особою публічного права;
- порушеним правом та законним інтересом у вказаному випадку є отримання відповідачем 19 000,00 грн., як безпідставно перерахованих коштів у вигляді ПДВ, сплата якого на час укладення спірного договору передбачалась, однак з прийняттям нормативно-правових актів постачальників відповідних товарів було звільнено від сплати ПДВ;
- у спірних правовідносинах порушено права та законні інтереси саме Управління охорони здоров'я Сумської міської ради, оскільки воно було стороною за договором публічної закупівлі, що укладений на законних підставах, перераховувало кошти за поставлений товар, відтак саме вказаний виконавчий орган місцевого самоврядування має усі права вимагати повернення зайво перерахованих коштів від відповідача;
- пунктом 4.3.18 Положення про Управління охорони здоров'я Сумської міської ради, затвердженим рішенням Сумської міської ради від 24.12.2020 № 86-МР визначено, що управління здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів, фінансує в установленому порядку заклади охорони здоров'я, установи і підприємства і здійснює контроль за раціональним використанням бюджетних коштів у цих закладах згідно з затвердженим бюджетом на поточний рік;
- згідно із ст. 22 Бюджетного кодексу України головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті, а саме за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників;
- відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи;
- Додатком 3 до рішення Сумської міської ради «Про бюджет Сумської міської ради територіальної громади на 2021 рік» від 24.12.2020 № 62-МР (https://smr.gov.ua/uk/dokumenti/rishennya-miskoji-radi/2020.html) є розподіл видатків бюджету Сумської територіальної громади на 2021 рік за головними розпорядниками бюджетних коштів. Так, одним із головних розпорядників коштів місцевого бюджету визначено Управління охорони здоров'я Сумської міської ради та вказано, що зазначена особа здійснює видатки на багатопрофільну стаціонарну медичну допомогу населенню, первинну медичну допомогу населенню, забезпечення діяльності інших закладів у сфері охорони здоров'я, інші програми та заходи у сфері охорони здоров'я;
- отже, позивач має статус головного розпорядника бюджетних коштів та в межах власних повноважень здійснював перерахування коштів на користь відповідача за спірним договором, що свідчить про те, що саме позивач є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- висновки суду першої інстанції щодо того, що позивач нібито виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, однак не є головним розпорядником бюджетних коштів належним чином не аргументовані, а також не наведено, яке значення це має для визначення належного позивача у справі;
- висновки суду першої інстанції щодо необхідності визначення належним позивачем у справі - Виконавчого комітету Сумської міської ради є хибними, оскільки, хоча Виконавчий комітет Сумської міської ради дійсно, на рівні з десятками інших органів та бюджетних установ на території м. Суми, визначених рішенням про місцевий бюджет, є головним розпорядником бюджетних коштів, однак жодного відношення до фінансування спірного договору не має, а є головним розпорядником бюджетних коштів за зовсім іншими видами видатків до яких не включено видатки у сфері охорони здоров'я.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2021 справу №920/744/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А., Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Окружної прокуратури міста Суми на рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2021 у справі №920/744/21 та призначено справу до розгляду на 19.10.2021 об 11 год. 00 хв.
23.09.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач, з посиланням на те, що:
- прокурором у апеляційній скарзі належними та допустимим доказами не спростовано висновок суду першої інстанції про те, що, якщо кошти і повинні повертатися, то відповідні кошти повинні повертатися не позивачу, як особі, яка виконує функції розпорядника, а до місцевого бюджету;
- матеріали справи не містять доказів, а прокурором не зазначалось про те, що останній звертався до Сумської міської ради чи Виконавчого комітету Сумської міської ради з метою встановлення можливості представництва інтересів держави на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»;
- прокурором не враховано, що чинним законодавством (Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контрою у сфері закупівель за державні кошти у даних правовідносинах (Держаудитслужба - примітка суду), проте прокурором не надано звернення його до вказаного органу з метою встановлення можливості представництва інтересів держави;
- прокурором не доведено наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України так як сплата грошових коштів відбулась на підставі договору, який на даний час недійним не визнавався, а відтак, наявність договірних правовідносин виключає застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України;
- відповідачем протягом розгляду справи заперечувалась, обставини, що товар, поставка якого була предметом спірного договору, звільняється від оподаткування на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 «Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість» так як за змістом вказаної постанови віднесення товарів, зазначених у розділі «Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», до товарів, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, повинно бути вчинено ряд дій (подано декларацію про відповідність та нанесено на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, якщо такі документи передбачені відповідним технічним регламентом, знак відповідності технічним регламентам згідно з правилами та умовами його нанесення або подано повідомлення Міністерства охорони здоров'я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів (медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують), стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламент), проте доказів вчинення таких дій до матеріалів справи не додано;
- позовні вимоги про повернення податку на додану вартість включеного до вартості товару у період часу, коли були відсутні чинні нормативно-правові акти, які регулюють відповідні правовідносини, є вручанням у право власності відповідача у розумінні статті 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
- спірний договір був укладений та виконаний до моменту, коли на законодавчому рівні було визначено перелік товарів, операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, а відповідач, формуючи свої податкові зобов'язання з податку на додану вартість, керувався принципами податкового законодавства, визначеними ст. 4 ПК України, а саме, принципом стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду в якому будуть діяти нові правила та ставки;
- додані до позовної заяви копії документів засвідчені не керівником Окружної прокуратури міста Суми, яким була підписана позовна заява (Кузьмін А.), а іншою особою (Чепурна С.) повноваження якої на вчинення відповідних дій не підтверджені,
просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
12.10.2021 через канцелярію суду від представника прокуратури надійшла відповідь на відзив.
У судовому засіданні, 23.11.2021 представник прокуратури підтримав вимоги апеляційної скарги просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 170-172).
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача за наявними у справі доказами.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.03.2020 Відділ охорони здоров'я Сумської міської ради, правонаступником якого є позивач, як покупець та відповідач як постачальник уклали договір про закупівлю за кошти міського бюджету товарів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій корона вірусної хвороби (COVID-19) № 34 (далі Договір) (а.с.20) відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити передати власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого, визначені специфікації та видаткових накладних, які його невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п. 1.2 Договору предметом поставки за цим договором є: окуляри захисні закриті (Код за ДК 021:2015:35110000-8 Протипожежне, рятувальне та захисне обладнання).
За змістом п. 2.3 Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 від 30.03.2020, загальна вартість Договору 114 000,00 грн., у тому числі ПДВ 19 000,00 грн.
На виконання умов Договору сторони підписали Специфікацію згідно з якою, з врахуванням Додаткової угоди № 1 від 30.03.2020, поставці за Договором підлягали Окуляри захисні закриті у кількості 600 шт., ціна за одиницю 190,00 грн. сума з ПДВ 114 000,00 грн.(а.с.23)
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що спірний Договір сторонами було виконано у повному обсязі, а саме позивачем відповідачу платіжним дорученням № 228 від 30.03.2020 переховано 114 000,00 грн. (в тому числі ПДВ 19 000,00 грн.), а відповідачем позивачу за видатковою накладною № 444 від 30.03.2020 поставлено товар на вказану суму. (а.с.26)
Вказані факти підтверджуються наявними у матеріалів справи копіями відповідного платіжного доручення та видаткової накладної та сторонами не заперечуються.
Звертаючись до суду з цим позовом в інтересах держави в особі позивача, як розпорядника бюджетних коштів та сторони Договору, прокурор просить стягнути з відповідача суму перерахованого позивачем відповідачу за Договором податку на додану вартість посилаючись на те, що, з огляду на зміни у законодавстві, які відбулись після перерахування спірних коштів, операції з товаром, купівля-продаж якого є предметом Договору (захисні окуляри), звільняється від оподаткування податком на додану вартість, а відтак, правові підстави для перерахування податку на додану вартість, які хоч і були на час укладення Договору, у подальшому, у зв'язку із прийняттям законодавчих актів, відпали, а спірні кошти підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, з чим колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
Щодо наявності у керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем саме Управління охорони здоров'я Сумської міської ради, колегія суддів зазначає про таке.
Статтею 1 Бюджетного кодексу України (далі БК України) встановлено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частина 4 ст. 22 БК України встановлює, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.
Пунктами 2 і 3 частини 2 ст. 22 БК України визначено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:
2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;
3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
За змістом Положення про управління охорони здоров'я Сумської міської ради, затвердженим рішенням Сумської міської ради від 24.12.2020 № 86-МР:
- управління охорони здоров'я Сумської міської ради (надалі - Управління) утворюється Сумською міською радою та є її уповноваженим виконавчим органом управління закладами охорони здоров'я, установами та підприємствами охорони здоров'я, що належать до власності, територіальної громади міста Суми, і в межах м. Суми забезпечує виконання покладених на Управління завдань (п. 1.1);
- Управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, печатку із зображенням державного герба України, штампи, бланки зі своїм найменуванням та інші атрибути юридичної особи та має право обслуговуватися в банківських установах України (п. 1.2);
- здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів, фінансує в установленому порядку заклади охорони здоров'я, установи і підприємства і здійснює контроль за раціональним використанням бюджетних коштів у цих закладах згідно з затвердженим бюджетом на поточний рік (п. 4.3.18).
Додатком 3 до рішення Сумської міської ради «Про бюджет Сумської міської ради територіальної громади на 2021 рік» від 24.12.2020 № 62-МР (https://smr.gov.ua/uk/dokumenti/rishennya-miskoji-radi/2020.html) визначено розподіл видатків бюджету Сумської територіальної громади на 2021 рік за головними розпорядника бюджетних коштів.
Так, одним із головних розпорядників коштів місцевого бюджету визначено позивача та вказано, що зазначена особа здійснює видатки на багатопрофільну стаціонарну медичну допомогу населенню, первинну медичну допомогу населенню, забезпечення діяльності інших закладів у сфері охорони здоров'я, інші програми та заходи у сфері охорони здоров'я;
Отже, позивач є виконавчим органом Сумської міської ради та здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів.
З огляду на вказані обставини колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що статус головного розпорядника бюджетних коштів у даних правовідносинах має не позивач, а Виконавчий комітет Сумської міської ради.
Щодо посилань відповідача на те, що прокурором не враховано, що чинним законодавством (Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контрою у сфері закупівель за державні кошти у даних правовідносинах (Держаудитслужба - примітка суду), проте прокурором не надано звернення його до вказаного органу з метою встановлення можливості представництва інтересів держави, слід зазначити про таке.
Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» встановлено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).
Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур закупівель, дані на електронних носіях, проводити перевірку фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо) (п.п. 6); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (п.п. 16); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (п.п. 20); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (п.п. 23).
Положенням установлено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п.п. 9 п. 4).
Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, у п. 7 цієї статті передбачено право цього органу пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Статтею 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» встановлено право органу державного фінансового контролю порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (п. 8); право органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13).
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи підконтрольній установі, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Спір у справі, що розглядається, стосується вимоги стягнути з відповідача, який є непідконтрольною установою в розумінні Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», безпідставно набутих грошових коштів.
При цьому Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю, як суб'єкту владних повноважень, надано право звертатися до суду з відповідним позовом про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами.
Вказаний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.11.2020 у справі № 906/1024/19.
Отже, у спірних правовідносинах Держаудитслужба не може бути позивачем.
Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:
- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);
- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).
За приписами ст. 53 ГПК України:
- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);
- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).
Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв'язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;
- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;
- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;
- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як встановлено вище, позивач, є уповноваженим органом який здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах, в тому числі наділений правом звернення до суду з позовом про стягнення суми податку на додану вартість, перерахованого за Договором.
З матеріалів справи слідує, що Окружною прокуратурою міста Суми позивачу направлено лист від 21.04.2021 в якому прокуратура, з метою встановлення підстав для представництва прокурором інтересів в держави в суді у даному випадку, просила в строк до 27.04.2021 інформувати прокуратуру про вжиті заходи щодо про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у виді сплаченого, в тому числі і за Договором, податку на додану вартість, а у разі не звернення позивача до суду - зазначити банківські реквізити для зарахування вказаної суми коштів з метою зазначення необхідної інформації при зверненні прокурора до суду із відповідним позовом в порядку вжиття заходів представницького характеру.
На вказаний лист позивач відповів листом від 27.04.2021 в якому повідомив про звернення до відповідача у 2020 році з відповідною вимогою про поверненні спірної суми податку на доданому вартість, яка відповідачем задоволена на була та зазначив банківські реквізити для зарахування надміру сплачених сум податку на додану вартість.
В подальшому Окружною прокуратурою міста Суми позивачу направлено лист від 04.06.2021 в якому прокуратура запропонувала позивачу самостійно звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у виді сплаченого за Договором податку на додану вартість, а у разі не звернення до суду, просила надати копії договорів, видаткових накладних, платіжних документів, претензій (за наявності) для звернення прокурора до суду із відповідним позовом в порядку вжиття заходів представницького характеру.
Разом з листом від 15.06.2021 позивач направив прокуратурі копії відповідних документів.
Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.
Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача податку на додану вартість в сумі 19 000,00 грн., що свідчить про неналежний захист позивачем законних інтересів держави, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в особі позивача.
Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про наступне.
17.03.2020 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким підрозділ 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 71 такого змісту: « 71. Тимчасово, для здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 пункт 71 розділу XX «Перехідні положення» ПК України викладено у такій редакції: « 71. Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року».
Тобто, в силу наведених норм законодавцем було встановлено, що операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції виключно щодо товарів, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації п. 71 розділу XX «Перехідні положення» ПК України 20.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість» № 224 (далі Постанова № 224), якою затверджено відповідний перелік товарів, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
За змістом розділу «Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Постанови № 244 до вказаних товарів віднесені й захисні окуляри.
Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що медичне обладнання, яке є предметом Договору, віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість.
Як встановлено вище, на виконання умов Договору позивач платіжним дорученням № 228 від 30.03.2020 перерахував відповідачу 114 000,00 грн. (в тому числі ПДВ 19 000,00 грн.),
Згідно ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічну за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі №922/2216/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
За умовами Договору, загальна вартість товару становить 114 000,00 грн., у тому числі ПДВ 19 000,00 грн.
Згідно з п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Порядок обчислення та сплати ПДВ регламентується розділом V Податкового кодексу України.
Згідно з п.п. «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем /замовником послуг/.
Тобто сторони Договору погодили, що у ціну розрахункової одиниці вартості товару включено оплату ПДВ.
Водночас, як вказано вище:
- Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 пункт 71 розділу XX «Перехідні положення» ПК України викладено у такій редакції: « 71. Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року»;
- Постановою № 224 до переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, скеред інших віднесено і захисні окуляри.
Слід зазначити, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.
Отже, відповідач як одна із сторін зобов'язання набуває зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 ЦК України.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20.
Слід зазначити про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірна сума податку на додану вартість була ним віднесена до податкового зобов'язання та сплачена до державного бюджету України.
Враховуючи, що відповідач отриману від позивачу суму податку на додану вартість до бюджету не сплатив, так як товар звільнено від оподаткування податком на додану вартість, неповернення відповідачем позивачеві суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів), має наслідком безпідставного отримання відповідачем 19 000,00 грн.
З огляду на вказані обставини рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення яким позовні вимоги задовольняються у повному обсязі.
Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що факт виконання Договору до моменту, коли на законодавчому рівні було визначено перелік товарів, операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки вартість товарів, що включені до переліку №224, повинна визначатися без ПДВ з настання дати запровадження пільги, встановленої пунктом 71 підрозділу 2 розподілу ХХ Перехідних положень Податкового Кодексу України, відповідно до змін, внесених Законом № 540, тобто з 17.03.2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2021 у справі №920/744/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення яким позов задовольняється повністю.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга керівника Окружної прокуратури міста Суми задовольняється повністю.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покладаються відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу керівника Окружної прокуратури міста Суми на рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2021 у справі №920/744/21 задовольнити.
2. Рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2021 у справі №920/744/21 скасувати.
3. Позов задовольнити повністю.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний системний інтегральний сервіс» (40000, м. Суми, вул. Соборна, 19, ідентифікаційний код 39115519) на користь Управління охорони здоров'я Сумської міської ради (40000, м. Суми, вул. Леваневського 26, ідентифікаційний код 02013165) безпідставно отримані кошти в сумі 19 000 (дев'ятнадцять тисяч) грн.
5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний системний інтегральний сервіс» (40000, м. Суми, вул. Соборна, 19, ідентифікаційний код 39115519) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33 ідентифікаційний код 03527891) витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 3 405 (три тисячі чотириста п'ять) грн. 00 коп.
6. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити суду першої інстанції.
7. Матеріали справи №920/744/21 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 08.12.2021.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Барсук
Є.Ю. Пономаренко