Справа № 420/17637/21
06 грудня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Міністерства оборони України про визнання бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Командування Військово-морських сил Збройних сил України Міністерства оборони України про визнання бездіяльності Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Міністерства оборони України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов'язання Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 22 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Ухвалою суду від 28.09.2021р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначав, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Командуванні Військово-Морських сил Збройних сил України Міністерства оборони України та відповідно до наказу командування військово-морських сил Збройних Сил України ( по стройовій частині) №261 від 26.12.2007 року капітан 1 рангу ОСОБА_1 , начальник управління експлуатації судноремонту Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, звільнений наказом Міністерства оборони України ( по особовому складу) від 14 грудня 2017 року № 919 з військової служби та з 26 грудня 2017 року його виключено зі списків особового складу Командування Військово-Морських сил Збройних Сил України та знято з усіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси. Відповідач вказав, що відповідно до вищезазначеного витягу з наказу, ОСОБА_1 виплачена грошова допомога при звільнені з військової служби у запас у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженого часу в Збройних Силах за 25 календарних років у розмірі 133 990,62 грн. відповідно до наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260. Однак як вказав позивач, зазначена одноразова грошова допомога по звільненню була нарахована та виплачена йому без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, та яка входила до складу отримуваного позивачем грошового забезпечення, і яку він отримував на момент звільнення з військової служби. Позичач вказав, що Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Міністерства оборони України протиправно не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
28.10.2021р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_1 та просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач вказав, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою №889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога, передбачена статтею 15 Закону №2011-XII. Ця винагорода, як зазначив відповідач, має окремий, особливий і разовий характер виплати, оскільки виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні кошти для її виплати. У зв'язку з викладеним та посилаючись на те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і не повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Командуванні Військово-Морських сил Збройних сил України Міністерства оборони України та відповідно до наказу командування військово-морських сил Збройних Сил України ( по стройовій частині) №261 від 26.12.2007р. капітан 1 рангу ОСОБА_1 , начальник управління експлуатації судноремонту Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, звільнений наказом Міністерства оборони України ( по особовому складу) від 14 грудня 2017 року № 919 з військової служби та з 26 грудня 2017 року його виключено зі списків особового складу Командування Військово-Морських сил Збройних Сил України та знято з усіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси(а.с.11).
Як вбачається з наказу командування військово-морських сил Збройних Сил України ( по стройовій частині) №261 від 26.12.2007р. ОСОБА_1 виплачена грошова допомога при звільнені з військової служби у запас у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженого часу в Збройних Силах за 25 календарних років у розмірі 133 990,62 грн. відповідно до наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260.
Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, зазначена одноразова грошова допомога по звільненню була нарахована та виплачена ОСОБА_1 без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
За змістом частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Так, підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 889 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) Уряд установлено, що з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у рішенні від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) вказав, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій.
Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону № 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.
Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, що має включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби згідно частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (закінчення строку контракту), вислуга останнього становить 25 років календарної служби.
Позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ, про що видано відповідний наказ. В той же час, щомісячна додаткова грошова винагорода останнього становила 60% місячного забезпечення.
Однак, додаткову грошову винагороду у зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивача, не включено. При цьому, відповідач, посилається на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.10.2016 року № 550 за змістом якої додаткові винагороди не включаються до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.
Разом із цим, застосовуючи Інструкцію № 595 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
За приписами частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Матеріалами справи підтверджується, що дана винагорода виплачувалась позивачу постійно щомісяця з дня запровадження до дня звільнення його із військової служби.
Із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що в силу положень статті 9 Закону №2011-XII щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №240/445/19, від 16 грудня 2019 року у справі №825/812/17 та від 18 березня 2020 року у справі № 826/6177/17.
Враховуючи вищевикладене та те, що щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язання Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 22 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви позивача та оскільки вимозі про зобов'язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу вимогу позивача не стягувався, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 908,00 грн.
Справа розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням перебування головуючого судді на лікарняному.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 -задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльності Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язати Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 22 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, м.Одеса, вул. Канатна,83 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра