Справа № 420/15931/21
06 грудня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області Тринадцятої сесії VIII скликання від 06 липня 2021 року №258-VIII “Про відмову громадянам України у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”, яким було вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної форми власності (колективної), орієнтованої площею 0,25 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Фонтанської сільської ради в Лиманському районі Одеської області; зобов'язання Фонтанську сільську раду Одеського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.03.2021 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності (колективної), орієнтованою площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства.
Ухвалою суду від 05.10.2021р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що не погоджується із прийняттям оскаржуваного рішення, вказавши, що позивач скористався своїм правом на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), що передбачена чинним Земельним кодексом України та Конституцією України, для чого надав усі необхідні документи передбачені вказаною нормою закону. В свою чергу, як вказав позивач, аналіз правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
10.11.2021р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача, зазначивши, що рішення стало результатом колективного голосування депутатським корпусом та прийнято шляхом вільного, незалежного голосування більшістю депутатів сільської ради, а будь-яке спонукання чи зобов'язання депутатів щодо голосування тим або іншим чином забороняється. Поряд з цим, як вказав відповідач, відповідно до інформації відділу містобудування та архітектури Фонтанської сільської ради від 27.10.2021р. № 13-08/191/21, за даними Генерального плану села Фонтанки та публічної кадастрової карти, земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, розташована в межах кварталу 351, де передбачено розміщення пожежного депо та громадського центру, а також існуючого підприємства по обробці металу (додається). Викладені обставини, на думку відповідача, унеможливлюють надання спірної земельної ділянки позивачеві для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області із клопотанням про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтованою площею 0,25га.(а.с.7).
До вказаного клопотання заявником додано: копія паспорту; копія ІПН, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.14-18).
Рішенням Тринадцятої сесії VIII скликання Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 06 липня 2021 року №258-VIII “Про відмову громадянам України у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”, відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв'язку з невідповідністю ст.118 Земельного кодексу України, а саме невідповідність місця розташування земельної ділянки, відповідно до Генерального плану с.Фонтанка (а.с.10, 33).
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України (порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель (ч.4 ст.118 ЗК України).
Зі змісту ч.6 та 7 ст.118 ЗК України вбачається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з пп. "г" ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Суд зазначає, що з огляду на зміст оскаржуваного рішення, останнє не містить детального пояснення, у чому полягає невідповідність, обраної позивачем земельної ділянки Генеральному плану с. Фонтанка.
Разом з тим, під час розгляду справи відповідач надав суду копії довідки відділу містобудування та архітектури Фонтанської сільської ради №13-08/191/21 від 27.10.2021р. та витяг з містобудівної документації «Генеральний план с.Фонтанка Одеського району Одеської області» від 27.10.2021р., згідно з якими, бажана позивачем до отримання безоплатно у власність земельна ділянка розташована в межах кварталу 351, де передбачено розміщення пожежного депо та громадського центру, а також існуючого підприємства по обробці металу.
Таким чином, під час розгляду справи суд встановив, що бажані позивачем до отримання безоплатно у власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не відповідають Генеральному плану села Фонтанка.
З огляду на вищенаведене, виявивши, що цільове призначення земельної ділянки, яку має намір одержати позивач, не відповідає вимогам Генерального плану, сільська рада мала законні підстави для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність з підстав невідповідності місця розташування об'єкта вимогам містобудівної документації та відповідно діяла правомірно.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2020 року справі №810/3680/18.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.