08 грудня 2021 року
справа №380/13769/21
провадження № П/380/13955/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Відповідно до ухвали про роз'єднання позовних вимог №380/13769/21 від 25.08.2021 в провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) з такими вимогами:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у липні 2017 року та підйомної допомоги у вересні 2017 року, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 недоплачену допомогу на оздоровлення у липні 2017 року та підйомну допомогу у вересні 2017 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2020 роки;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2020 роки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 повідомив, що наказом начальника 7 Карпатського прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України (інші найменування - ІНФОРМАЦІЯ_2 , військова частина НОМЕР_1 ) №237-ос від 07.07.2020 звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту; наказом від 01.08.2020 №269-ос виключений із списків особового складу, усіх видів забезпечення з 01.08.2020. Позивач зазначає, що з отриманих у відповідь на адвокатський запит його представника документів дізнався, що в липні 2017 року, а також у вересні 2017 року відповідач не включив до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги на оздоровлення та підйомної допомоги, суму щомісячної додаткової грошової винагороди, що виплачувалася позивачу на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №889. Позивач також вказує, що на час видання наказу та виключення зі списків особового складу відповідач протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012 за 2013-2020 роки.
Відповідач позов не визнає, подав відзив на позовну заяву, просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 . Вказує, що щомісячна додаткова грошова винагорода, визначена Постановою №889 та Інструкцією №73, має тимчасовий характер, а тому не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується одноразова грошова допомога, передбачена п.2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначає, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку з цим додаткова відпустка, що не надавалася в особливий період, не вважається такою, що не є використана. Крім того, зазначає, що відповідно до пункту 21 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статі, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів. Відповідача стверджує, що за час дії особливого періоду відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” право на відпустку передбачену частиною 4 статті 10-1 цього Закону у військовослужбовця не виникає, тому така відпустка компенсації не підлягає. При цьому відповідач вважає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, визначений статтею 122 КАС України.
Представник позивача подав відповідь на відзив з посиланням на судову практику Великої Палати Верховного Суду в постанові від 10.11.2021 у справі 825/997/17 навів аргументи на спростування тверджень відповідача. Відповідно до сформованого у цій постанові правового висновку Великої Палати Верховного Суду щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюються різного роду допомоги та доплати. Представник наголошує, що зазначена додаткова грошова винагорода виплачувалась ОСОБА_1 з лютого 2016 по лютий 2018 року на постійній основі, тому відповідач протиправно не включив її до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася допомога на оздоровлення та підйомна допомога. Також представник вказує, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, право на відпустку може бути реалізоване у спосіб: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, що може тривати невизначений термін чи грошової компенсації відпустки. Щодо строків звернення до суду з цим позовом, представник посилається на рішення Конституційного Суду України №8-рп/2013 від 15.10.2013 та вказує, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати чи інших належних працівнику виплат згідно з трудовим договором.
Суд з'ясував зміст позовних вимог та заперечень на позов, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. Відповідно до витягу з послужного списку в період 2013-2020 років займав посади: інспектора прикордонної служби 1 категорії (26.04.2013-11.02.2016; 17.01.2017-05.05.2017), інспектора прикордонної служби - майстра (11.02.2016-17.01.2017), старшого техніка відділу прикордонної служби (05.05.2017-22.06.2018), інспектора прикордонної служби - майстра (22.06.2018-27.12.2019), інспектора прикордонної служби 2 категорії (27.12.2019-22.05.2020), інспектора прикордонної служби 1 категорії (22.05.2020-01.08.2020).
Перелічені посади відповідно до Додатку 4 «Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку» до Постанови №702, тому позивач мав право на щорічну додаткову відпустку на підставі частини четвертої статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, такі відпустки позивачу не надавалися з огляду на запровадження в державі особливого періоду.
Відповідно до наказів начальника 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби ОСОБА_1 : 1) звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням контракту (№237-ос від 07.07.2020); з 01.08.2020 виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення (№269-ос від 01.08.2020).
Адвокат Каверін С.М. в інтересах позивача звернувся до відповідача із запитом з приводу нарахування та здійснення виплат ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням його зі служби. Львівський прикордонний загін листом №11/12331 від 30.10.2021 надав заявнику відповідь про те, що під час дії особливого періоду щорічні додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, а виплата грошової компенсації в такій ситуації не передбачена, тому ОСОБА_1 зазначена додаткова відпустка не надавалась та в особливий період така відпустка не вважається такою, що є не використаною.
На підставі особових карток грошового забезпечення за 2017 рік та архівної відомості грошового забезпечення ОСОБА_2 №3 з січня 2017 по грудень 2017 встановлено такі обставини:
1) в період проходження військової служби позивачу виплачувалась додаткова грошова винагорода за період:
- з лютого 2017 по грудень 2017 рр.: за лютий 2017 - 1448,63 грн., березень 2017 - квітень 2017 - 3207,68 грн., травень 2017 року - 3518,10 грн., червень 2017 року - 2710,34 грн., липень 2017-грудень 2017 по 3207,68 грн. щомісяця.
2) у вересні 2017 року при обчисленні грошової допомоги на оздоровлення до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася сума цієї допомоги для ОСОБА_2 , не включено суму щомісячної додаткової грошової винагороди;
3) у липні 2017 року при обчисленні підйомної допомоги до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася сума цієї допомоги для ОСОБА_2 , не включено суму щомісячної додаткової грошової винагороди.
Вирішуючи спір по суті, суд керується такими міркуваннями та мотивами щодо оцінки фактичних обставин справи, а також тлумачення та застосування релевантних норм права:
правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено в статті 12 Закону №2011-XII. Так, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою цієї статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; -щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини третьої статті 9-1 Закону №2011-XII при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Відповідно до статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (була чинною до 28.02.2018, тобто регулює спірні правовідносини; далі - Постанова №1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Суд відхиляє аргументи відповідача на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, визначеного статтею 122 КАС України. Суд враховує, що оскаржені виплати входять до складу грошового забезпечення військовослужбовця, що є його заробітною платою. Звернення до суду з позовом про стягнення належних працівникові сум заробітної плати не обмежуються будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» (далі - Постанова №889) Уряд з 1 жовтня 2010 р. встановив військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Постановою від 16 вересня 2015 р. №704 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. №889», що набрала чинності з 01.01.2016, Уряд вніс зміни до Постанови №889 та поширив виплату щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, на всіх військовослужбовців Державної прикордонної служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Суд на підставі наявних в справі письмових доказів встановив, що ОСОБА_1 в період з лютого 2017 року по грудень 2017 року щомісяця отримував щомісячну додаткову грошову винагороду на підставі Постанови №889, ці обставини підтверджуються даними особової картки заробітної плати та архівної відомості грошового забезпечення ОСОБА_2 за 2017 рік.
Оцінюючи позицію відповідача суд враховує таке: відповідно до Постанови №889 щомісячна додаткова грошова винагорода надається в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення військовослужбовця, котре, відповідно до положень статті 9 Закону №2011-XII та Постанови КМУ №1294 складається з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17, викладені у постанові від 06.02.2019, відповідно до яких до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
За обставин цієї справи для ОСОБА_2 як військовослужбовця Державної прикордонної служби за контрактом щомісячна додаткова грошова винагорода на підставі Постанови №889 в розумінні положень статті 9 Закону №2011-ХІІ та Постанови №1294 була одним із підвидів щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, оскільки: - виплачувалася щомісяця; - мала фіксований розмір у відсотковому відношенні до окладу; - фактично тільки зростала (з 1448,63 грн. до 3207,68 грн.); - складала істотну частину фактичного заробітку військовослужбовця, тому ця винагорода не може вважатись одноразовою чи такою, що носить тимчасовий характер. За таких фактичних обставин доводи відповідача про нібито тимчасовий чи одноразовий характер цієї щомісячної додаткової винагороди є хибними.
Відповідач не включив суми щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення ОСОБА_2 , з якого в 2017 році обчислював підйомну допомогу та грошову допомогу на оздоровлення.
Правовою підставою таких дій відповідача є застосування пункту 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 р. за № 217/28347 (далі - Інструкція №73), відповідно до якого винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Оцінюючи позицію відповідача, суд при вирішення спору застосовує положення частин першої-третьої статті 7 КАС України такого змісту:
1. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
3. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Суд враховує, що відповідно до ст.ст. 9-1, 10-1 Закону №2011-XII і підйомна допомога, і грошова допомога на оздоровлення надаються військовослужбовцю у розмірі місячного грошового забезпечення, котре, відповідно до положень статті 9 Закону №2011-XII та Постанови КМУ 1294 складається з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, положення пункту 8 Інструкції №73 прямо суперечить ст.ст. 9, 9-1, 10-1 Закону №2011-XII, оскільки закон не встановлює будь-яких обмежень щодо складових місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір підйомної допомоги чи допомоги на оздоровлення. Тому суд застосовує до спірних правовідносин норми Закону №2011-XII, відповідно до яких підйомна допомога та грошова допомога на оздоровлення визначаються у розмірі місячного грошового забезпечення військовослужбовця, до якого входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія).
Отже, дії Львівського прикордонного загорну щодо не включення суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислювалися та виплачувалися грошова допомога на оздоровлення та підйомна допомога у 2017 році є протиправними.
Ефективним способом відновлення порушених протиправними діями Львівського прикордонного загону прав позивача є спонукання (зобов'язання) відповідача здійснити перерахунок ОСОБА_1 : - суми грошової допомоги на оздоровлення, суму підйомної допомоги за 2017 рік, включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889 за відповідний місяць до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислюється сума зазначених допомог, а також здійснити виплату перерахованих сум грошової допомоги на оздоровлення та підйомної допомоги за 2017 рік, з урахуванням попередньо виплачених сум.
Щодо позовних вимог про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013-2020 роки, суд при прийнятті рішення керується таким:
відповідно до частини четвертої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 затверджено переліки військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.
Додаток 4 «Переліком військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку»» містить перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку. Пунктами 4 та 41, 50 цього Переліку передбачено, що інспектор прикордонної служби 1, 2, 3 категорії, інспектор прикордонної служби - майстер, старший технік - начальник радіотехнічного поста мають право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів. Таким чином, позивач, будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, займаючи в 2013-2020 роках посади, передбачені Додатком 4 до Постанови №702, мав право на щорічну додаткову відпустку на підставі частини четвертої статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частин 8,14,17-19 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Відповідно до абз. 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Посилання відповідача на пункт 19 статті 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка, на його думку, виключає можливість надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 статті 10-1 Закону, суд вважає необґрунтованими.
Так, норми Закону №2011-XII не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 №702.
Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» указом Президента України №1115/2009 від 29.12.2009 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення №1115/2009). Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Відповідно до пункту 223 розділу VIII Положення №1115/2009 визначено, що у разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем проходження військової служби.
Згідно з пунктом 225 розділу VIII Положення №1115/2009 у рік звільнення зазначених у пункті 224 цього Положення військовослужбовців, у тому числі тих, які мають дітей, із служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
При прийнятті цього рішення суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду за результатом апеляційного перегляду рішення від 16.05.2019 у зразковій адміністративній справі №620/4218/18 в постанові від 21.08.2019 дійшла висновку, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю: «…спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком». Велика Палата Верховного Суду вказала, що «На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки». Відтак, строк звернення позивача до суду з цими вимогами не пропущений.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Львівський прикордонний загін протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2013 по 2020 роки. До спірних правовідносин суд застосовує приписи пункту 223 розділу VIII Положення №1115/2009, відповідно до котрих у разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка/частина відпустки надається(та, відповідно, оплачується) за новим місцем військової служби. Тому суд дійшов висновку, що при звільненні позивача з військової служби грошову компенсацію за всі невикористані ним дні відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» повинен виплатити Львівський прикордонний загін - за останнім місцем служби позивача. Тому позовні вимоги ОСОБА_2 щодо спонукання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за цей період є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислювалися та виплачувалися у 2017 році грошова допомога на оздоровлення, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХП «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», підйомна допомога, передбачена пунктом 3 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ):
- перерахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) суму підйомної допомоги за 2017 рік та суми грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік, включивши передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» щомісячну додаткову грошову винагороду за відповідний місяць до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється підйомна допомога та грошова допомога на оздоровлення;
- виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) перераховану суму підйомної допомоги за 2017 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2017 роки, вирахувавши вже виплачену суму допомог.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період 2013-2020 роки.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період з 2013 по 2020 роки.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Москаль Р.М.