про залишення позовної заяви без руху
07 грудня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/7789/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
02.12.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (код ЄДРПОУ 26613349) щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби протиправною;
- зобов'язати Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку (код ЄДРПОУ 26613349) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за дев'ять повних календарних років служби.
Згідно з пунктами 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга стаття 171 КАС України).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 121 КАС України).
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому місячний строк визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
В позовній заяві позивач в обгрунтування дотримання строку звернення до суду зазначив, що Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.
Оскільки адміністративний позов містить вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII, слід керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України у справі № 807/363/18.
В позовній заяві позивач зазначив, що наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних силах України - начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних сил України (по особовому складу) від 19.02.2021 №19 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про Військовий обов'язок і військову службу» з 17 березня 2021 року.
Наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку від 17 березня 2021 № 54 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення.
Оглядом позовної заяви встановлено, що предметом даного спору є стягнення одноразової грошової домоги при звільненні, а не стягнення грошового забезпечення.
В свою чергу, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).
У рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» відносить до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Означена структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору та суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці (пункти 3.8 і 3.9 Інструкції).
Відповідно до п. 2 Розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам грошове забезпечення, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що одноразова грошова допомога не належить до структури заробітної плати (грошового забезпечення), тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).
Отже, саме з моменту звільнення позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Водночас, до суду з вимогами щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби звернувся 02.12.2021, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
КАС України не пов'язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Таким чином, позивачу необхідно подати обґрунтоване клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду з даним позовом, надавши відповідні докази наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 2 статті 132 КАС України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Станом на 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2270,00 грн.
В позовній заяві позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру при цьому одна з них мають похідний характер. Відтак, позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачено.
В позовній заяві позивач зазначає, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”.
Суд не погоджується з таким твердженням позивача з огляду на таке.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону № 3574-VI).
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Статус, права, пільги учасників бойових дій та Героїв України встановлені, відповідно, Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та Законом України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняних до них, визначені статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Зокрема, за приписами пункту 18 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і пункту 2 статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” такі особи мають пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Отже, наявність статусу учасника бойових дій або Героя України не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору, а в цій частині зроблена відсилка до іншого законодавства.
Разом з тим, частиною другою статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що ветерани війни, до яких належать учасники бойових дій, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від усіх судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
З цією правовою нормою кореспондується пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Правовий аналіз змісту статті 5 Закону № 3674-VI свідчить про те, що від сплати судового збору звільняються або особи, зазначені в пунктах 7, 8, 9, 10, яким така пільга безумовно надається у зв'язку з наявністю певного статусу незалежно від категорії справи (особи з інвалідністю, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), або особи у справах визначеної в пунктах 1-6, 12-16 категорій.
Такий висновок підтверджується диспозицією пункту 16 частини першої статті 5 названого закону, згідно з яким згадану пільгу мають позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з наданням статусу учасника бойових дій.
Конструкція пункту 13, в якому йдеться про “справи, пов'язані з порушенням їхніх прав”, вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про те, що звільнення від сплати судового збору стосується спорів про порушені права.
Вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушення прав нерозривно пов'язане саме зі статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які встановлені Конституцією України та іншими законами.
При зверненні до суду особи, яка є учасником бойових дій, наприклад, з позовом про розірвання шлюбу або із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, вона зобов'язана сплатити судовий збір, так як в таких правовідносинах відсутнє порушення якихось прав особи, як учасника бойових дій.
В даному спорі при зверненні до суду позивач, який є учасником бойових дій, просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за дев'ять повних календарних років служби.
Даний спір не пов'язаний з наявністю та відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій та в даних правовідносинах відсутнє порушення права позивача, пов'язане саме зі статусом позивача як учасника бойових дій, в даному випадку предметом спору є право військовослужбовця, який може і не мати статусу учасника бойових дій на отримання одноразової допомоги при звільненні.
Судом не встановлено, що позивачем при зверненні до суду з цим позовом заявлено вимоги про порушення його прав, передбачених статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а отже, позивачем має бути сплачений судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою.
Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (№ рішення в ЄДРСР 85412901), від 18 грудня 2019 року у справі № ЗП/9901/4/19 (№ рішення в ЄДРСР 86877196) та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (№ рішення в ЄДРСР 87641523).
Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 квітня 2021 у справі № 240/8644/20.
Отже, підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання даної позовної заяви немає.
Таким чином, у відповідності до вимог статті 4 Закону № 3674-VI позивачу слід надати суду документ про сплату судового збору в розмірі 908,00 грн в дохід Державного бюджету України.
Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 241, 243, 248, 256, 293, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду:
- обґрунтованого клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду разом з відповідними доказами;
- оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 908,00 грн в доход Державного бюджету України за банківськими реквізитами: 22030101 Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050) отримувач коштів ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/22030101, рахунок отримувача UA288999980313101206084012499, код отримувача 37991110, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), відомча ознака “84” Окружні адміністративні суди, із зазначенням номеру справи.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута особі, яка її подала, та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяО.В. Ірметова